Римська імперія і Парфія: політичні та військові контакти (кінець І ст. до н.е. – початок ІІІ ст. н.е.)
Віктор Гуменний / історичнадисертація
Опис:
Гуменний В. Л. Римська імперія і Парфія: політичні та військові
контакти (кінець І ст. до н.е. – початок ІІІ ст. н.е.). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.02 − Всесвітня історія. – Львівський
національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2018.
Зміст анотації. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню основних
форм, структури і механізмів політичних та військових контактів між Римською
імперією та Парфією у добу принципату. Взаємовідносини цих двох державних
утворень у представленій роботі розглядаються шляхом вивчення образу
«іншого», який безпосередньо впливав на конкретну сторону зовнішньої політики
цих держав. На основі залучення широкого джерельного матеріалу аналізується
образ Парфії у римській ідеології, літературі та пропаганді. Проведений аналіз
текстів Горація, Проперція, Вергілія та Овідія засвідчує, що поети доби Августа
зафіксували як загальний образ парфян, який був характерним для римської
традиції, так і актуальні для них політичні події, серед яких виділяється
укладання мирного договору між Римом і Парфією у 20 р. до н.е., повернення
орлів легіонів Красса і Антонія, та місія Гая Цезаря Віпсаніана на Схід, яка
розпочалась у 2-1 рр. до н.е.
Серед авторів латиномовної традиції, найбільше уваги парфянам приділив
Публій Корнелій Таціт. У роботі вивченні тексти Гая Светонія Транквілла,
Йосифа Флавія, Страбона, Ісидора Харакського і на основі їхнього аналізу
визначено основні характерні риси «парфянського топосу» даних творів.
Наративна традиція доби ранньої імперії розглядала Парфію крізь призму цілої
низки усталених образів, екстраполюючи їх на тогочасні уявлення про минуле і
сучасність царства Аршакідів, що мало безпосередній вплив на вибір
зовнішньополітичних методів політичної взаємодії між двома державами.
Римська політична пропаганда активно використовувала зовнішньополітичні
сюжети для формування образу успішної діяльності імператора та його оточення. 3
Відповідні прояви пропагандистського характеру, які ми зустрічаємо у римській
літературі, архітектурі, монетному матеріалі, релігії та у організації публічних
заходів варто розглядати в контексті потестарної імагології. У епоху Августа,
ключове місце у пропаганді займає сюжет повернення орлів легіонів Красса та
Антонія, що знайшло свої прояви як у літературній традиції, так і у використанні
культу Марса Месника, зокрема заходи пов’язані з освяченням храму на його
честь у 2 р. до н.е. Аналізуються організація публічних ігор на честь Марса,
статуя Августа з Пріма Порта, тріумфальні монументи Августа, Луція Вера та
Септимія Севера.
Формування та реалізація основних форм політичних контактів, які були
пов’язані з роллю римського імператора, його оточення та родичів у політичному
протистоянні з Парфією охарактеризовані як специфічні політичні практики.
Доведено, що місії Марка Віпсанія Агріппи, Гая Цезаря Віпсаніана і Германіка
Цезаря повинні розглядатись у контексті відповідних політичних практик
раннього принципату. Особливу увагу приділено місії Германіка, з огляду на
конфлікт, який виник між Германіком та намісником провінції Сирія Гнеєм
Пізоном. На основі аналізу повідомлень Таціта та епіграфічного матеріалу,
запропоновано інтерпретацію конфлікту Германіка і Пізона у контексті діяльності
римської провінційної адміністрації доби принципату.
На нашу думку, можна впевнено стверджувати, що в епоху Юліїв-Клавдіїв
від часів принципату Тіберія саме провінційна адміністрація займала ключове
місце у реалізації зовнішньополітичних заходів у прикордонних зонах, де вагому
роль також відігравав і військовий чинник, зокрема легіони дислоковані у цих
місцевостях і ця тенденція зберігалась і в добу Флавіїв. В часи Антонінів, під час
повномасштабних військових дій на Сході, основна роль належала саме
принцепсу і його оточенню. У добу Северів, спостерігається поступова
трансформація структури римської адміністрації у провінції Сирія, зокрема
посилення ролі військових командирів на місцях та повноважень командувачів
окремих округів, які мали військове значення. 4
Встановлено, що попри історіографічні гіпотези, які пропонують розглядати
фрагментарні свідчення джерел як прояв існування чіткої стратегії Аршакідів, яка
передбачала повномасштабну експансію Парфії на захід, починаючи з кінця І ст.
до н.е., вагому частину контактів римлян з Аршакідами займала
внутрішньополітична боротьба у Парфії. Починаючи від часів Августа майже
постійні внутрішньополітичні конфлікти у Парфії ставали причиною не лише
певної пасивності політики парфян, але й зумовлювали перебування нащадків
царського роду у Римі, де самі ж римляни використовували їх для реалізації своїх
політичних завдань, що яскраво проявлялось в добу Юліїв-Клавдіїв.
Кампанії Гнея Доміція Корбулона були реакцією на ситуацію, яка склалась у
Вірменії. Хоча ми спостерігаємо окремі спроби локального військового втручання
ще в добу Августа (кампанія Гая Цезаря Віпсаніана у Вірменії), а проте лише з
ІІ ст. н.е., військові кампанії Антонінів та Северів проти Парфії носили характер
повномасштабних військових експедицій з бойовими діями на території
Месопотамії, реконструкція яких часто становить труднощі, з огляду на стан
збереженої джерельної бази.
Римська армія у східних провінціях імперії була як інструментом контролю
над місцевим населенням, так і частиною складної оборонної системи. Специфіка
урбаністичного розвитку цих територій привела до того, що римляни
розташовували свої гарнізони здебільшого в межах вже існуючих поселень.
Будівництво доріг та контроль над існуючими торгівельними шляхами також
були одними з основних функцій римської армії, тим не менш, починаючи з доби
Антонінів відбуваються певні зміни в плані активізації військового укріплення
регіону.
Автор приходить до висновку що фактично до кінця ІІІ ст. н.е. (до
будівництва т.зв. «Strata Diocletiana»), основною формою римської військової
присутності на Євфраті була присутність військових гарнізонів у пограничних
провінціях. Особливу роль приділяли Зевгмі, як місцю основної переправи через
Євфрат та місцям дислокації римських легіонів у регіоні. Якщо у провінції Аравії
ми бачимо поступове укріплення організованої системи фортів, гарнізонів та 5
доріг («Limes Arabicus»), то у Сирії, у цей же період, ми не спостерігаємо такого
активного будівництва римських укріплень, при цьому важливою була роль
таборів римських легіонів розміщених у Сирії та північній Месопотамії.
На основі папірологічного, епіграфічного та археологічного матеріалу
охарактеризовано трансформацію римської військової присутності на Євфраті на
прикладі Дура-Европос та його околиць. Проаналізовано наявність римських
військових з’єднань в регіоні та ймовірні спроби їх адміністративної організації
шляхом ймовірного впровадження посади військового командувача округу на
берегах Євфрату – «dux ripae». На нашу думку, гіпотетично появу цього інституту
можна припустити і для доби парфянських кампаній Северів, але незважаючи на
думку М. Ростовцева і його наступників загалом реконструкція існування цієї
посади у вказаний період не знаходить переконливого підґрунтя у джерельному
матеріалі.
Визначені масштаби римської військової присутності на Євфраті були
прийнятними для доби конфліктів з Аршакідами, проте поява на історичній арені
царства Сасанідів і його активна зовнішня політика наочно показали проблеми
існуючої римської організації у регіоні, яку намагалися пристосувати до реалій
середини-кінця ІІІ ст. н.е., а сама Дура-Европос і середня течія Євфрату у цей
період перестають бути сферою римського впливу.
Проаналізовано форми історичних контактів між Римом, Парфією та
державними утвореннями на території Кавказького регіону та Близького Сходу.
Описуючи становище Вірменії та сусідніх царств, слід відзначити, що імператори
то відмовлялись, то повертались до принципів римської політики на Сході
закладених ще Гнеєм Помпеєм, який створив систему своєрідних «буферних зон».
Римська політика щодо Вірменії і Кавказького регіону і прагнення контролювати
правителів цих територій розглядається не як прояв римської експансії викликаної
економічними чи іншими причинами, а як наслідок уявлення римських еліт про
те, що володіти Вірменією мав прихильний до Риму кандидат. Спроби Траяна
перетворити Вірменію на провінцію ймовірно були викликані його розумінням
стратегічного значення цього державного утворення у ситуації на Сході, втім,
його наступники відмовились від такої тактики. Вивчаючи становище дрібних
царств у регіоні, було проаналізовано роль кавказьких царств (Іберії і Албанії),
Осроени, Адіабени, Софени, Мідії Атропатени у взаєминах між Римом і Парфією.
Охарактеризовано роль міст у римо-парфянських на основі матеріалів
Пальміри, Дура-Европос та Хатри. Міста Близького Сходу опинившись під
владою парфян, стикаючись з поступовими обмеженнями своєї автономії, поволі
ставали осередками опозиції і зрештою окрім підтримки римських ставлеників на
престол під час внутрішньополітичних криз вони йшли на відкриту
конфронтацією користуючись боротьбою за престол, як ми бачимо зробили
мешканці Селевкії на Тигрі піднявши повстання проти парфян, яке тривало сім
років. Проаналізовано відповідні процеси які охоплювали і міські центри, які
розташовувались на території римської провінції Сирія.
Визначено специфіку поведінки єврейського населення Месопотамії у
контексті римо-парфянських контактів. Особливу увагу приділено повстанням
116-117 років у Месопотамії, під час кампанії Траяна на Сході, на нашу думку,
існуюча джерельна база не дозволяє говорити про специфічно єврейське
повстання у регіоні, яке було б пов’язане з єврейськими повстаннями, які у цей
час спалахнули у східних провінціях Римської імперії.
Ключові слова: Римська імперія, Парфія, Вірменія, Близький Схід, зовнішня
політика, лімес, політична пропаганда, військові кампанії.
Гуменний В. Л. Римська імперія і Парфія: політичні та військові
контакти (кінець І ст. до н.е. – початок ІІІ ст. н.е.). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.02 − Всесвітня історія. – Львівський
національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2018.
Зміст анотації. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню основних
форм, структури і механізмів політичних та військових контактів між Римською
імперією та Парфією у добу принципату. Взаємовідносини цих двох державних
утворень у представленій роботі розглядаються шляхом вивчення образу
«іншого», який безпосередньо впливав на конкретну сторону зовнішньої політики
цих держав. На основі залучення широкого джерельного матеріалу аналізується
образ Парфії у римській ідеології, літературі та пропаганді. Проведений аналіз
текстів Горація, Проперція, Вергілія та Овідія засвідчує, що поети доби Августа
зафіксували як загальний образ парфян, який був характерним для римської
традиції, так і актуальні для них політичні події, серед яких виділяється
укладання мирного договору між Римом і Парфією у 20 р. до н.е., повернення
орлів легіонів Красса і Антонія, та місія Гая Цезаря Віпсаніана на Схід, яка
розпочалась у 2-1 рр. до н.е.
Серед авторів латиномовної традиції, найбільше уваги парфянам приділив
Публій Корнелій Таціт. У роботі вивченні тексти Гая Светонія Транквілла,
Йосифа Флавія, Страбона, Ісидора Харакського і на основі їхнього аналізу
визначено основні характерні риси «парфянського топосу» даних творів.
Наративна традиція доби ранньої імперії розглядала Парфію крізь призму цілої
низки усталених образів, екстраполюючи їх на тогочасні уявлення про минуле і
сучасність царства Аршакідів, що мало безпосередній вплив на вибір
зовнішньополітичних методів політичної взаємодії між двома державами.
Римська політична пропаганда активно використовувала зовнішньополітичні
сюжети для формування образу успішної діяльності імператора та його оточення. 3
Відповідні прояви пропагандистського характеру, які ми зустрічаємо у римській
літературі, архітектурі, монетному матеріалі, релігії та у організації публічних
заходів варто розглядати в контексті потестарної імагології. У епоху Августа,
ключове місце у пропаганді займає сюжет повернення орлів легіонів Красса та
Антонія, що знайшло свої прояви як у літературній традиції, так і у використанні
культу Марса Месника, зокрема заходи пов’язані з освяченням храму на його
честь у 2 р. до н.е. Аналізуються організація публічних ігор на честь Марса,
статуя Августа з Пріма Порта, тріумфальні монументи Августа, Луція Вера та
Септимія Севера.
Формування та реалізація основних форм політичних контактів, які були
пов’язані з роллю римського імператора, його оточення та родичів у політичному
протистоянні з Парфією охарактеризовані як специфічні політичні практики.
Доведено, що місії Марка Віпсанія Агріппи, Гая Цезаря Віпсаніана і Германіка
Цезаря повинні розглядатись у контексті відповідних політичних практик
раннього принципату. Особливу увагу приділено місії Германіка, з огляду на
конфлікт, який виник між Германіком та намісником провінції Сирія Гнеєм
Пізоном. На основі аналізу повідомлень Таціта та епіграфічного матеріалу,
запропоновано інтерпретацію конфлікту Германіка і Пізона у контексті діяльності
римської провінційної адміністрації доби принципату.
На нашу думку, можна впевнено стверджувати, що в епоху Юліїв-Клавдіїв
від часів принципату Тіберія саме провінційна адміністрація займала ключове
місце у реалізації зовнішньополітичних заходів у прикордонних зонах, де вагому
роль також відігравав і військовий чинник, зокрема легіони дислоковані у цих
місцевостях і ця тенденція зберігалась і в добу Флавіїв. В часи Антонінів, під час
повномасштабних військових дій на Сході, основна роль належала саме
принцепсу і його оточенню. У добу Северів, спостерігається поступова
трансформація структури римської адміністрації у провінції Сирія, зокрема
посилення ролі військових командирів на місцях та повноважень командувачів
окремих округів, які мали військове значення. 4
Встановлено, що попри історіографічні гіпотези, які пропонують розглядати
фрагментарні свідчення джерел як прояв існування чіткої стратегії Аршакідів, яка
передбачала повномасштабну експансію Парфії на захід, починаючи з кінця І ст.
до н.е., вагому частину контактів римлян з Аршакідами займала
внутрішньополітична боротьба у Парфії. Починаючи від часів Августа майже
постійні внутрішньополітичні конфлікти у Парфії ставали причиною не лише
певної пасивності політики парфян, але й зумовлювали перебування нащадків
царського роду у Римі, де самі ж римляни використовували їх для реалізації своїх
політичних завдань, що яскраво проявлялось в добу Юліїв-Клавдіїв.
Кампанії Гнея Доміція Корбулона були реакцією на ситуацію, яка склалась у
Вірменії. Хоча ми спостерігаємо окремі спроби локального військового втручання
ще в добу Августа (кампанія Гая Цезаря Віпсаніана у Вірменії), а проте лише з
ІІ ст. н.е., військові кампанії Антонінів та Северів проти Парфії носили характер
повномасштабних військових експедицій з бойовими діями на території
Месопотамії, реконструкція яких часто становить труднощі, з огляду на стан
збереженої джерельної бази.
Римська армія у східних провінціях імперії була як інструментом контролю
над місцевим населенням, так і частиною складної оборонної системи. Специфіка
урбаністичного розвитку цих територій привела до того, що римляни
розташовували свої гарнізони здебільшого в межах вже існуючих поселень.
Будівництво доріг та контроль над існуючими торгівельними шляхами також
були одними з основних функцій римської армії, тим не менш, починаючи з доби
Антонінів відбуваються певні зміни в плані активізації військового укріплення
регіону.
Автор приходить до висновку що фактично до кінця ІІІ ст. н.е. (до
будівництва т.зв. «Strata Diocletiana»), основною формою римської військової
присутності на Євфраті була присутність військових гарнізонів у пограничних
провінціях. Особливу роль приділяли Зевгмі, як місцю основної переправи через
Євфрат та місцям дислокації римських легіонів у регіоні. Якщо у провінції Аравії
ми бачимо поступове укріплення організованої системи фортів, гарнізонів та 5
доріг («Limes Arabicus»), то у Сирії, у цей же період, ми не спостерігаємо такого
активного будівництва римських укріплень, при цьому важливою була роль
таборів римських легіонів розміщених у Сирії та північній Месопотамії.
На основі папірологічного, епіграфічного та археологічного матеріалу
охарактеризовано трансформацію римської військової присутності на Євфраті на
прикладі Дура-Европос та його околиць. Проаналізовано наявність римських
військових з’єднань в регіоні та ймовірні спроби їх адміністративної організації
шляхом ймовірного впровадження посади військового командувача округу на
берегах Євфрату – «dux ripae». На нашу думку, гіпотетично появу цього інституту
можна припустити і для доби парфянських кампаній Северів, але незважаючи на
думку М. Ростовцева і його наступників загалом реконструкція існування цієї
посади у вказаний період не знаходить переконливого підґрунтя у джерельному
матеріалі.
Визначені масштаби римської військової присутності на Євфраті були
прийнятними для доби конфліктів з Аршакідами, проте поява на історичній арені
царства Сасанідів і його активна зовнішня політика наочно показали проблеми
існуючої римської організації у регіоні, яку намагалися пристосувати до реалій
середини-кінця ІІІ ст. н.е., а сама Дура-Европос і середня течія Євфрату у цей
період перестають бути сферою римського впливу.
Проаналізовано форми історичних контактів між Римом, Парфією та
державними утвореннями на території Кавказького регіону та Близького Сходу.
Описуючи становище Вірменії та сусідніх царств, слід відзначити, що імператори
то відмовлялись, то повертались до принципів римської політики на Сході
закладених ще Гнеєм Помпеєм, який створив систему своєрідних «буферних зон».
Римська політика щодо Вірменії і Кавказького регіону і прагнення контролювати
правителів цих територій розглядається не як прояв римської експансії викликаної
економічними чи іншими причинами, а як наслідок уявлення римських еліт про
те, що володіти Вірменією мав прихильний до Риму кандидат. Спроби Траяна
перетворити Вірменію на провінцію ймовірно були викликані його розумінням
стратегічного значення цього державного утворення у ситуації на Сході, втім,
його наступники відмовились від такої тактики. Вивчаючи становище дрібних
царств у регіоні, було проаналізовано роль кавказьких царств (Іберії і Албанії),
Осроени, Адіабени, Софени, Мідії Атропатени у взаєминах між Римом і Парфією.
Охарактеризовано роль міст у римо-парфянських на основі матеріалів
Пальміри, Дура-Европос та Хатри. Міста Близького Сходу опинившись під
владою парфян, стикаючись з поступовими обмеженнями своєї автономії, поволі
ставали осередками опозиції і зрештою окрім підтримки римських ставлеників на
престол під час внутрішньополітичних криз вони йшли на відкриту
конфронтацією користуючись боротьбою за престол, як ми бачимо зробили
мешканці Селевкії на Тигрі піднявши повстання проти парфян, яке тривало сім
років. Проаналізовано відповідні процеси які охоплювали і міські центри, які
розташовувались на території римської провінції Сирія.
Визначено специфіку поведінки єврейського населення Месопотамії у
контексті римо-парфянських контактів. Особливу увагу приділено повстанням
116-117 років у Месопотамії, під час кампанії Траяна на Сході, на нашу думку,
існуюча джерельна база не дозволяє говорити про специфічно єврейське
повстання у регіоні, яке було б пов’язане з єврейськими повстаннями, які у цей
час спалахнули у східних провінціях Римської імперії.
Ключові слова: Римська імперія, Парфія, Вірменія, Близький Схід, зовнішня
політика, лімес, політична пропаганда, військові кампанії.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.