Знайди книгу!

Опис:

АНОТАЦІЯ

Соловйов В. В. Російсько-румунське військово-політичне співробітництво
періоду Першої світової війни. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Дніпровський національний
університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2019.

У дисертації досліджуються зародження, розвиток та трансформація
російсько-румунських воєнно-політичних відносин періоду Першої світової
війни. Автором було розглянуто стан і еволюцію стосунків обох країн від другої
половини XIX до початку XX ст. Стримуючим фактором розвитку воєнно-
політичного партнерства Російської імперії та Румунії була позиція царського
уряду проти передавання Румунії території Бессарабії (за результатами війни
1854–1856 рр.), що, зрештою, призвело до заморожування відносин обох країн.
Лише сприятлива світова політична кон’юнктура, сформована специфікою
Балканської кризи 1870-х років, стала передумовою воєнно-політичної
російсько-румунської співпраці. Внаслідок перерозподілу сфер впливу на
Балканах між Росією, Великою Британією, Францією та Туреччиною, Румунія
отримала незалежність від Туреччини. Проте на заваді подальшому російсько-
румунському зближенню стали побоювання стосовно російської експансії на
Балканах та економічна залежність від Німеччини й Австро-Угорщини. Це,
зрештою, призвело до входження Румунії до Четверного союзу. Союз,
побудований на засадах політичної кон’юнктури 80-х років ХІХ ст., являв собою
тимчасове явище, оскільки не міг задовольнити національних, територіальних й
економічних інтересів молодої країни та її національних еліт. У наступні роки
відбулося подальше політичне й економічне зближення з країнами Антанти
(окрім Росії). Лише в ході Балканських війн (1912–1913 рр.) австро-румунські 3


суперечності (через бажання румунів стати домінуючою силою в регіоні)
досягли апогею, що сприяло початку російсько-румунського зближення.
В дисертації було проаналізовано особливості розвитку відносин Румунії і
Росії в умовах початку Першої світової війни. В ході дослідження було
з’ясовано, що протиріччя між Австро-Угорщиною та Румунією в 1890–1910-х рр.
разом зі зміною внутрішньополітичної ситуації в Румунії виявилися причиною
того, що Центральним державам не вдалося домогтися її вступу у війну на
своєму боці. Замість цього влітку – восени 1914 р. розпочався процес
оформлення російсько-румунських воєнно-політичних відносин. Головним
мотивом зближення країн були пріоритетні напрями зовнішньої політики.
Остаточному затвердженню відносин заважав вичікувальний характер
румунської зовнішньої політики. Головним результатом цього періоду стосунків
між обома країнами стало закріплення зовнішньополітичного курсу Румунії за
країнами Антанти.
Автором встановлено, як під впливом воєнно-політичних подій літа-осені
1915 р. Росія змушена була поступитись Антанті керівною роллю у вибудові
стосунків з Румунією коли весною 1915 р. ситуація на Східному фронті
стабілізувалася інтерес російського МЗС до Румунії помітно охолов. Водночас
англо-французька дипломатія активізувалася у балканському напрямку:
приєднання нейтральних балканських держав до коаліції мав сприяти успіху
Дарданелльської операції. Активність англо-французької дипломатії навела
румунських політиків на думку про можливість використати ситуацію для
подальшого територіального торгу. В березні 1915 р. румунський посол відвідав
міністра закордонних справ Великої Британії та повідомив, про готовність
Румунії підтримати Антанту в обмін на задоволення її територіальних вимог. З
огляду на слабку перспективу сербсько-болгарського зближення, у Лондоні
ухопилися за цю можливість. Важке становище російської армії (у квітні 1915 р.
відступила за р. Сян) змусило російське МЗС задовольнити всі вимоги румунів.
Велика Британія очікувала термінового вступу румунської сторони у війну. У
липні 1915 р. І. Бретіану погодився на підписання угоди з Антантою, одночасно 4


вимагаючи інших поступків, та порушуючи попередні домовленості. Намагання
російського МЗС анулювати угоду з румунською стороною наштовхнулось на
супротив інших країн альянсу, які прагнули закріпити Румунію за блоком держав
Антанти. До кінця літа 1915 р. воєнна ситуація для держав Антанти залишалася
напруженою, адже успіхи Троїстого союзу вплинули на рішучість Болгарії
виступити на їхньому боці. Останнє могло остаточно зламати опір Сербії.
Велика Британія і Франція намагались добитися утворення грецько-румунського
союзу. Через постійний зрив домовленостей з румунської стороною ця спроба
була не вдалою.
Розкриваючи процес оформлення воєнно-політичного партнерства Румунії
та Росії влітку 1916 р., автор приходить до висновку, що співробітництво обох
країн перейняло загальносоюзні принципи військової взаємодії, які передбачали
для кожної країни збереження права вибору дій та незалежність у воєнно-
стратегічних питаннях. Взимку 1916 р. обидві сторони почали готувалися до
майбутньої воєнної кампанії, яка мала стати вирішальною і принести
довгоочікувану перемогу. Через специфіку розвитку російсько-румунських
відносин держави Антанти не приділяли великого значення можливому
залученню Румунії до своїх воєнних планів, що було закріплене в ході третьої
конференції в Шантільї (28 лютого 1916 р.).
Коли восени 1916 р. становище французької армії під Верденом
погіршилося, французька дипломатія спробувала натиснути на Бухарест з метою
прискорення підписання російсько-румунського воєнного договору та вступу
Румунії у війну. Одночасно велось обговорення на рівні вищого військового
керівництва Франції і Росії. Російське командування вважало участь Румунії
лише допоміжним фактором успіху російського наступу на Західному фронті.
Ставка розробляла план нового генерального наступу, який передбачав
нанесення головного удару силами Південно-Західного фронту (румунський
наступ у Трансільванії був вигідний російському командуванню). Інтереси
російської та румунської сторін збігалися. Французький, англійський та
італійський уряди провели самостійні перемовини з представником румунської 5


армії, вимагаючи виступу проти Болгарії. Хоча румунська сторона наполягала на
розвитку свого наступу тільки в напрямку Трансільванії з подальшим
просуванням на м. Будапешт, під тиском румунської дипломатії французька
сторона пішла на поступки.
Визначено основні причини і наслідки військової поразки російсько-
румунських армій восени 1916 р. На момент вступу Румунії у війну російські і
румунські війська мали тактичну перевагу над супротивником. Разом з цим, на
відміну від своїх супротивників, російською і румунською стороною не було
утворено спільного єдиного штабу для керівництва своїми військами, як і не
існувало загальносоюзного воєнного плану дій обох армій. Перші поразки в
Трансільванії змусили обидві сторони замислитись над спільною військовою
стратегією. Командуванням не вдалось прийти згоди: РГК планувала нанести
потужний військовий удар на Півдні, російська Ставка планувала виправити
положення наступом 9-ї російської армії на Півночі (збільшуючи її чисельність
до 12 піхотних і 8 кавалерійських дивізій). У результаті неузгодженості дій
союзників та низки військових помилок на початку жовтня 1916 р. російсько-
румунська Добруджанська армія була розбита, найважливішу транспортну
артерію втрачено. Це стало поштовхом оформлення російського стратегічного
бачення воєнної кампанії в Румунії: поступове залишення противнику території
країни за для збереження румунської армії. Реалізація чого мала відбутись
шляхом проведення наступу
9-ї російської армії. Через затримку доставки підкріплень (24-го, 40-го і 8-
го піхотних корпусів), наступ розпочався лише 15 листопада. Час було втрачено.
Наступ, навколо якого будувалася вся російська стратегія в Румунії, виявився
провальним. Румунська сторона вважала доцільним створення єдиного спільного
військового штабу, що не було підтримано Росією. Ситуація докорінно змінилася
лише після воєнних поразок російських військ у Добруджі і румунсько-
російських військ під містом Бухарест наприкінці листопада 1916 р., після яких
румунська армія фактично перестала існувати. Ці обставини стали вирішальним
поштовхом остаточної інституалізації воєнно-політичних відносин між 6


Російською імперією та Румунією й підписанням нової воєнно-політичної угоди
між ними.
Розглянуто роль військової і матеріальної допомоги, наданої імперією
румунській стороні, в перевантаженні економіки Росії. Формування Росією
Румунського фронту в грудні 1916 р. спричинило гостру нестачу військово-
технічних ресурсів та продовольства як для російської, так і румунської армій.
До того ж постало питання воєнно-стратегічних перспектив Румунського ТВД,
що було особливо важливим для російської сторони, яка взяла на себе
відповідальність за утримання цього відрізку Східного фронту. Ці питання мала
вирішити Петроградська конференція союзників, скликана наприкінці лютого
1917 р. Румунія не була залучена до участі в роботі конференції, хоча дискусійні
нагальні питання матеріально-технічного, продовольчого і воєнно-стратегічного
планів безпосередньо торкалися румунських національних інтересів, а від їх
вирішення залежало існування румунської держави. Таким чином, Румунія
втратила позиції рівноправного партнера в російсько-румунських відносинах, і
конференція закріпила підлегле становище румунської сторони. Це суперечило
румунським національним інтересам і негативно позначилося на стані відносин
між двома країнами.
В дисертації з’ясовано, що захоплення Центральними державами більшої
території Румунії вимагало від царської Росії надзвичайного напруження сил для
захисту свого невдалого союзника. Воєнна поразка російсько-румунських військ
восени 1916 р. призвела до гуманітарної кризи в Румунії. В умовах нестачі
місцевих ресурсів подолання кризи постачання було можливе лише за умов
допомоги союзників Румунії. В результаті російській владі разом з Румунією,
Великою Британією та Францією вдалося виробити механізми й оптимальні
шляхи вирішення проблеми постачання румунської армії і населення країни.
Заходи полягали в раціональному використанні місцевих ресурсів Румунії для
задоволення потреб населення і військ, а також постачанні ресурсів з Росії.
Російська імперія, яка сама опинилася в умовах кризи, була не в змозі впоратися
з матеріальним напруженням, що виникало після утворення Румунського фронту 7


та у зв’язку з необхідністю вирішування питання матеріального забезпечення
румунської армії і населення. Це, опосередковано сприяло остаточному краху
всієї державної системи царської Росії, і приходу до влади Тимчасового уряду.
Досліджено хід та вплив політичних реформ, впроваджуваних Тимчасовим
урядом на Румунському фронті, на стан відносин двох країн. При вибудовуванні
відносин з румунською стороною представники Тимчасового уряду
дотримувалися традицій, встановлених попередньою владою. Румунія не
вважалася рівноправним партнером. Проте нова влада прагнула до збереження
воєнно-політичного партнерства з Румунією та намагалася не допустити його
погіршення. На заваді прагненням Тимчасового уряду стала надмірна та майже
неконтрольована владою політизація російських військ Румунського фронту.
Нездатність взяти під контроль політичні процесі в середовищі російських військ
і тилу принижувала нову владу в очах її румунських союзників. Намагання влади
навести лад у сфері політичного життя війська, як шляхом контрольованих
реформ (організації комітетів, системи рад), так і більш жорсткими
репресивними заходами (після призначення на пост головнокомандувача
російської армії Л. Г. Корнілова), не було успішним.
З’ясовано, як під впливом внутрішньополітичних подій у колишній
Російській імперії відбулася трансформація російсько-румунських відносин, що
привела до їх поділу на українсько-румунські, молдавсько-румунські та
радянсько-румунські.
Таким чином, за характером та наповненістю російсько-румунські воєнно-
політичні відносини періоду 1914–1918 рр. пройшли шлях від «доброзичливого
нейтралітету» до взаємозалежного союзу.
Вивчення проблем російсько-румунських відносин періоду Першої
світової війни доводить теоретичну та інструментальну значущість теми, яка
сприяє розумінню багатьох макроісторичних явищ: важливість ролі малих
держав у формуванні геополітичної ситуації в регіонах та світі, вплив молодих
націоналізмів на світову політику, розвиток та формування політичних відносин
між малими та великими державами в ході загальносвітових конфліктів.

Ключові слова: воєнно-політичне партнерство, російсько-румунські
відносини, імперія, національна держава, Румунія, Росія, Антанта, Четверний
союз.