Знайди книгу!

Опис:
Павлик О.В. «Розвиток археологічної науки на теренах України в кінці ХІХ
– на початку ХХ ст. (за матеріалами часопису «Археологічний літопис Південної
Росії»)» – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – «Історія України». – Державний вищий навчальний
заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди». – Переяслав-Хмельницький, 2018.
Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку
використаних джерел та літератури і додатків. У вступі обґрунтовано
актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і поставлені
завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих
результатів.
Наукове та практичне значення роботи полягає у тому, що розширено
сучасні наукові знання про розвиток археологічної науки на теренах України в
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (за матеріалами часопису «Археологічний літопис
Південної Росії»).
Робота може бути використана для написання узагальнюючих наукових та
науково-популярних праць з історії України, при підготовці лекційних курсів, а
також для укладання каталогів, спеціальних довідників та енциклопедій.
У дисертації виявлено, що переважна більшість праць, що стосуються
розгляду проблеми вивчення археологічної науки на теренах України в кінці ХІХ
– на початку ХХ ст., не мають повноцінних історіографічних оглядів.
«Археологічний літопис Південної Росії» не був предметом системного та
цілісного дослідження.
Використовуючи системний аналіз джерел та праць М.Ф. Біляшівського,
а також спогадів його сучасників, було виділено основні етапи його життя та
наукової діяльності. 3

На основі аналізу матеріалів архівних фондів епістолярної спадщини
М.Ф. Біляшівського вдалося з’ясувати взаємозв’язок «Археологічного літопису
Південної Росії» та журналу «Київська старовина».
У дисертаційній роботі визначено характерні риси та особливості
тогочасного етапу розвитку археологічної науки (за матеріалами часопису
«Археологічний літопис Південної Росії») та роль видання у висвітленні
розвитку археологічної науки на теренах України, яка полягала у наступному:
вітчизняна археологія перебувала у нерозривному зв’язку з європейською
науковою думкою, а серед наукових кіл панував «слов’янський підхід» до
археологічних знахідок, його суть полягала в тому, що майже всі нові культури
автоматично відносилися до слов’янських. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. по
праву можна називати «добою археологічних відкриттів»; відбувалася тісна
взаємодія між українськими археологами, які перебували у складі Російської та
Австро-Угорської імперій; археологічна наука України перебувала під впливом
цензури імперій, які окупували її території; потреби української археології були
на периферії у порівнянні з російською.
Встановлено, що на кінець ХІХ ст. «АЛЮР» був єдиним щомісячним
виданням, на сторінках якого вміщувались як ґрунтовні історичні дослідження,
так і невеликі за обсягом наукові розвідки та повідомлення. Тут друкували свої
праці В.Б. Антонович, Д.І. Багалій, Ф.К. Вовк, В.В. Хвойка, І.М. Каманін,
М.Ф. Сумцов, Д.І. Яворницький та інші.
За вказаний період часу «АЛЮР» кілька разів виходив у неповному об’ємі,
не вистачало відомостей для формування рубрик. За 1902 р. вийшло лише
чотири номери «Археологічного літопису»: за січень, березень, квітень та
травень. На це було кілька причин: як уже згадувалось недостатня зацікавленість
археологів бути авторами, нестача часу у М.Ф. Біляшівського, саме 1902 р. він
став директором новозбудованого Київського міського художньо-промислового і
наукового музею, і найголовніша причина – постійні утискування з боку
редакторів «Київської старовини». 4

Першим запрошення долучитися до постійного складу авторів отримав
Ф.К. Вовк, який проживав у Парижі та надавав постійну підтримку
«Археологічному літопису» порадами із вдосконалення його наповнення,
спираючись на досвід провідних європейських видань.
Згідно з програмою, складеною М.Ф. Біляшівським, основними завданнями
«АЛЮРа» були:
1. Оригінальні та перекладені статті та замітки, які стосувалися пам’яток
старовини Південної Росії (України);
2. Інформації про засідання вчених товариств, на яких обговорювались
питання, що мали відношення до України;
3. Інформації про розкопки та випадкові знахідки предметів старовини;
4. Програми для опису та збору старожитностей;
5. Повідомлення про археологічні музеї та колекції;
6. Рецензії та бібліографічні замітки про видання, які висвітлювали
питання, пов’язані з археологією;
7. Різні повідомлення з області археології;
8. Малюнки, креслення, плани та карти, які стосувалися пам’яток
старовини.
За основу було взято програму журналу «Київська старовина» за 1881 р., з
тією відмінністю, що «АЛЮР» був більш вузькопрофільним виданням.
Завдяки зусиллям М.Ф. Біляшівського, до співпраці з журналом також
долучилися Історичне товариство Нестора Літописця, Церковно-археологічне
товариство при Київській духовній академії, Київське товариство охорони
пам’яток старовини і мистецтв, Товариство любителів вивчення Кубанської
області, Воронезька наукова архівна комісія, Імператорське Російське
Археологічне Товариство, Імператорське Московське археологічне товариство,
які вели дослідження та розкопки у Волинській, Київській, Подільській,
Полтавській, Таврійській, Херсонській, Чорноморській, Чернігівській,
Сідлецькій та Гродненській губерніях, Кубанській області та Області Війська 5

Донського. Не всі із цих товариств мали власні друковані органи, тому
поширювали результати своєї роботи на сторінках «АЛЮР».
Основними причинами закриття видання стали брак коштів, оскільки
фінансування відбувалося за рахунок М.Ф. Біляшівського і він не міг його
забезпечити у достатній мірі, а також нестача кадрів, що не дозволяло вчасно
випускати номери журналу.
З’ясовано, що у період 1899 – 1902 рр. та 1903 – 1905 рр., коли
«Археологічний літопис Південної Росії» перебував у складі «Київської
старовини» та існував як самостійне видання, відповідно його структура мала
відмінності. Ці зміни мали незначний характер, що не вплинуло на зміст
матеріалів, що друкувалися у часописі за роки його існування. «Археологічний
літопис Південної Росії» від початку створення і до кінця існування був
провідним науковим виданням у галузі археології. Працівники часопису
складали потужний авторський колектив, до складу якого входили як провідні
науковці, так і аматори. Розміщені в «Археологічному літописі» короткі замітки
і розгорнуті статті висвітлювали підсумки діяльності археологічних розвідок,
експедицій з опису та збору старожитностей у населення.
Встановлено, що видання «Археологічного літопису Південної Росії»
сприяло значному посиленню інтересу до української старовини. Проте, через
несприятливі обставини, часопис припинив своє існування через шість років від
початку діяльності.
Опрацьовано біографії дослідників (істориків, археологів, краєзнавців), що
співпрацювали з «Археологічним літописом Південної Росії». Вдалося дізнатися
що найбільше часопис вплинув на формування наукового світогляду низки
вчених серед яких були: В.В. Хвойка та Ф.К. Вовк, які, зокрема, вели дискусію
на його сторінках про так звану «культуру Мадленської епохи», та низки інших
вчених, які писали свої наукові розвідки та були підписниками «Археологічного
літопису».
З’ясовано, що відомості, які стосувалися українських старожитностей,
знайшли своє відображення у «Археологічному літописі Південної Росії».
Пам’ятки старовини у великих кількостях надходили до музеїв, єпархіальних
давньосховищ та приватних колекцій. З метою поповнення своїх фондів музеї та
давньосховища влаштовували експедиції – як археологічні, так і етнографічні по
різних місцевостях. Одним із джерел надходження старожитностей до таких
установ були приватні колекціонери, які дарували частини, а то й цілі свої збірки
на потреби музейних установ, а також меценати, які купували пам’ятки
старовини з цією ж метою.
Отже, матеріали «Археологічного літопису Південної Росії» дають
можливість прослідкувати розвиток археологічної науки на теренах України в
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Значна кількість науковців, які були авторами
статей, ділилися своїм досвідом у проведенні археологічних досліджень,
використовували нові методи розкопок, опису та фіксації матеріалів. Саме
завдяки такому виданню для науковців полегшився пошук матеріалів, які
стосувалися археології. У вказаний період активно проводилися археологічні
дослідження по всій території України, завдяки чому була відкрита велика
кількість нових археологічних культур та пам’яток.
Висвітлено основні категорії старожитностей України, що розглядалися у
часописі, серед яких чільне місце займали архітектурні пам’ятки: церкви,
палаци, а також речові пам’ятки.
Ключові слова: Археологічний літопис Південної Росії, курган, «Київська
старовина», розкопки, музей, М.Ф. Біляшівський, В.В. Хвойка, Ф.К. Вовк,
Ф.Р. Штейнгель, ікона, церква, пам’ятка, городище.