Знайди книгу!

Опис:
Синишин Л. О. Розвиток художньо-промислової освіти Галичини (кінець
ХІХ – перша половина ХХ століття). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія
педагогіки». – ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника», м. Івано-Франківськ; Київський університет імені Бориса
Грінченка, Київ, 2019.
У дисертації «Розвиток художньо-промислової освіти Галичини (кінець
ХІХ – перша половина ХХ століття)» висвітлено наукову проблему поступу
художньо-промислової освіти як культурно-освітнього феномену в руслі
якісних соціально-економічних і культурних зрушень у 1876–1939 рр.
Аналіз змін, що зумовлювали розвій художньо-промислової освіти
Галичини у визначених хронологічних межах, здійснено на засадах
соціокультурного, формаційного, хронологічного, цивілізаційного та
герменевтичного підходів. Це уможливило встановити взаємозв’язки
соціально-економічних, організаційно-педагогічних, етнокультурних чинників
і дослідити їх вплив на постановку мети, змісту, організації навчання у
художньо-промислових школах різних типів.
Висвітлення проблеми дослідження здійснювалося відповідно до
джерельної бази, яку склали законодавчі та нормативні акти України з питань
розвитку освіти і культури; опубліковані і неопубліковані документи та
матеріали про становлення й розвиток художньо-промислової освіти Галичини;
історіографічні праці вітчизняних і зарубіжних педагогів різних періодів, статті
й матеріали з періодичних видань досліджуваного періоду; інтерпретаційні
дослідження. Студіювання різних груп джерел уможливило розв’язання мети і
завдань дослідження. Історіографія проблеми охоплювала чотири періоди:
історіографія періоду Австро-Угорської доби (1876–1918); історіографія доби 3
Другої Речі Посполитої (1919–1939); праці радянської доби (1939–1991);
сучасний період української історіографії (1991 – донині). За результатами
вивчення праць з’ясовано, що окремі питання окресленої проблеми
перебувають у міждисциплінарному полі та є предметом вивчення сучасних
дослідників з історії педагогіки, культурології, мистецтвознавства.
Встановлено, що інтерес з боку науковців до вивчення культурно-освітнього
поступу досліджуваного явища в регіональному вимірі зумовлений тим, що в
добу незалежної України було знято політико-ідеологічні перепони та
заборони. З’ясовано, що, незважаючи на низку досліджень із дотичних аспектів,
проблема розвитку художньо-промислової освіти Галичини (1876–1939) не
була предметом цілісного наукового аналізу.
За результатами історіографічного аналізу уточнено сутність поняття
«розвиток художньо-промислової освіти», що у дослідженні розглядається як
зміна кількісних і якісних характеристик, котрі визначають поступ системи
підготовки фахівців до художньо-промислової діяльності відповідно до
суспільно-зумовленої мети і завдань. Досліджено й охарактеризовано вплив
соціально-економічних, організаційно-педагогічних, етнокультурних чинників
на формування шкільної мережі, а також на перебіг змін у змісті, формах і
методах навчання. Встановлено взаємозв’язки між державною освітньою
політикою Австро-Угорської монархії та Другої Речі Посполитої,
економічними стратегіями та зміною мети щодо художньо-промислової освіти,
що впливало на поступ цієї освіти в територіальних і хронологічних межах
дослідження.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в історико-
педагогічній ретроспективі історико-педагогічній ретроспективі 1876–1939
років ґенезу художньо-промислової освіти на тлі соціально-економічних і
культурних зрушень на теренах Галичини. За визначеним критеріями:
гармонізація етнокультурних традицій, інтеграція художньої та промислової
складових освіти розроблено періодизацію означеного культурно-освітнього
феномену, виокремлено два періоди та етапи в них. Перший період (1876–1918) 4
– становлення та розвиток художньо-промислової освіти Галичини в умовах
Австро-Угорської монархії: (етапи: (1876–1891) – культурно-традиційний,
(1891–1918) – становлення державної системи художньо-промислової освіти).
Другий період (1919–1939) – одержавлення художньо-промислової освіти
Галичини в політико-економічному та культурному полі Другої Речі
Посполитої (етапи: (1919–1929) – державної підтримки ремісничих традицій із
підготовки фахівців до виробничих процесів, (1929–1939) – змістово-
методичного вдосконалення діяльності художньо-промислових шкіл).
Виокремлено та охарактеризовано провідні тенденції розвитку художньо-
промислової освіти: освітню політику держав, вплив громадських ініціатив на
поступ художньо-промислової освіти Галичини, розвиток мережі художньо-
промислових шкіл та структурування змістово-методичного забезпечення
навчання. Розроблено типологію художньо-промислових шкіл Галичини за
критеріями: обсягом знань, характером фахової підготовки, часом і місцем
перебування. Межі періодів та етапів у них виокремлено на підставі аналізу тих
змін, що характеризували поступ художньо-промислової освіти Галичини у
хронологічних межах дослідження.
Унаслідок вивчення джерельної бази виокремлено та охарактеризовано
провідні тенденції розвитку художньо-промислової освіти. З’ясовано, що
розвиток художньо-промислової освіти у встановлених територіальних і
хронологічних межах визначався насамперед освітньою політикою держав,
впливом громадських ініціатив на поступ художньо-промислової освіти
Галичини, розвитком мережі художньо-промислових шкіл та структуруванням
змістово-методичного забезпечення навчання.
У дослідженні подано типологію художньо-промислових шкіл, що
функціонували у краї в період 1876–1939 рр. Художньо-промислові школи
різнилися за обсягом знань, характером фахової підготовки, часом і місцем
перебування. Студіювання історіографічних праць, джерел дослідження,
матеріалів із фондів Центрального державного історичного архіву, м. Львів
(ЦДІАЛ), Державного архіву Івано-Франківської області (Держархів Івано-5
Франківської області) сприяло з’ясуванню особливостей розвитку художньо-
промислових практик у школах різних типів в умовах становлення виробничих
і культурних осередків.
У визначених територіальних і хронологічних межах дослідження
виокремлено та охарактеризовано основні тенденції поступу художньо-
промислової освіти, до яких відносимо: освітню політику держав, у складі яких
перебувала Галичина (Австро-Угорська монархія, Друга Річ Посполита); вплив
громадських ініціатив (Товариство «Гуцульська спілка», «Руська бурса
реміснича і промислова», «Руське педагогічне товариство», «Шкільна поміч»,
Товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, «Учительська громада»,
«Краєвий шкільний союз»); розвиток мережі художньо-промислових шкіл та
структурування змістово-методичного забезпечення навчання. Вивчення
тенденцій розвитку художньо-промислової освіти в означених територіальних і
хронологічних межах наукового пошуку сприяло з’ясуванню відомостей про те,
що поступ цього культурно-освітнього явища був циклічним, зі стрімким
зростанням та спадами, що породжувало суперечності. Позитивна динаміка
поступу полягала в кількісних і якісних змінах: зростанні чисельності
художньо-промислових шкіл різних типів і форм підготовки, удосконаленні та
збільшенні в змісті освіти компоненти народної естетики та нових художніх
практик підготовки вчителів.
Обґрунтовано вплив соціально-економічних, природних та
етнокультурних зв’язків на становлення й розвиток центрів художньо-
промислової освіти у Галичині в хронологічних межах дослідження (міста
Косів, Львів, Станіславів, Коломия), висвітлено взаємозв’язки художньо-
промислової освіти Галичини з художньо-виробничими осередками. На
підставі аналізу документів (друкованих і рукописних), що розкривають
діяльності державної гімназії з українською мовою навчання в м. Станіславові,
охарактеризовано особливості пристосування продуктивних практик художньо-
промислової освіти та їх розвитку (1905–1939). Досліджено зміни у змісті
підготовки учнів гімназії відповідно до тогочасної мети освіти, що визначалася державою в хронологічних межах двох зазначених вище періодів: упродовж
1876–1918 та 1919–1939 рр. З’ясовано та висвітлено пріоритети змістово-
методичного забезпечення навчання учнів відповідно до суспільної мети:
художньо-промисловий – у перший період і декоративно-прикладний та
промисловий – у другий період.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому,
що основні положення, результати й висновки дослідження поглиблюють
історико-педагогічне знання про тенденції поступу художньо-промислової
освіти Галичини впродовж 1876–1939 рр. в умовах суспільно-економічних,
політико-ідеологічних змін, педагогічних пріоритетів. Узагальнені теоретичні
положення, історіографія проблеми, фактологічний матеріал можуть скласти
основу для написання підручників, посібників з історії освіти. Окремі історичні
факти, біографічні довідки, узагальнення урізноманітнять і збагатять тематику
наукових розвідок студентів, аспірантів.
Ключові слова: художньо-промислова освіта, художньо-промислові
школи, фахові школи, зміст освіти, мережа шкіл, розвиток художньо-
промислової освіти, чинники, тенденції розвитку художньо-промислової освіти,
періодизація розвитку художньо-промислової освіти Галичини.