Розвиток нотаріату на Півдні України (1866–1917 рр.)
Наталія Володимирівна (історик нотаріату) Шевченко / історичнадисертація
Опис:
Шевченко Н. В. Розвиток нотаріату на Півдні України (1866–1917 рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія
та археологія). – Чорноморський національний університет імені Петра
Могили, Миколаїв, 2019.
Актуальність теми зростає у зв’язку з потребою переосмислення,
уточнення й вивчення в пострадянський час історії правових інститутів, які
сформувалися й діяли на території українських губерній Російської імперії.
Інститут нотаріату, як один із них, вимагає особливої уваги з огляду на те, що
він став невід’ємною частиною життєдіяльності суспільства і виконує важливу
роль у здійсненні правозахисної та правоохоронної функцій у встановлених
законом межах по вчиненню нотаріальних дій. Звернення до історії нотаріату
дозволить ширше поглянути на можливості вирішення завдань щодо
реформування сучасного інституту нотаріату в Україні.
Мета та завдання дослідження полягають в історичній реконструкції
процесу формування, становлення і розвитку інституту нотаріату, а також у
виявленні регіональних особливостей його діяльності на Півдні України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі вивчених
праць попередників і джерельної бази, вперше проблема розвитку інституту
нотаріату на Півдні України в 1866–1917 рр. стала предметом спеціального
історичного дослідження, здійснено комплексний підхід до її вирішення:
досліджено процес підпорядкування нотаріальної служби Південної України
загальній державній судовій системі Російської імперії; показано зв’язок між
соціально-економічним, урбаністичним, модернізаційним розвитком регіону і
поширенням нотаріальних установ; встановлено прізвища, роки діяльності на
посаді, стани і цивільні чини нотаріусів окружних судів Одеського судового
округу; висвітлено формування нотаріальних контор і нотаріальних архівів, 3
діяльність молодших і старших нотаріусів, а також установ і осіб, наділених
правом учинення нотаріальних дій; встановлено рівень професійної освіти
нотаріусів у регіоні; простежено і порівняно повсякденну діяльність,
матеріальні статки, рівень життя і побуту нотаріусів губернських, повітових
міст, містечок і селищ Південної України; визначено роль нотаріальних установ
у правовому забезпеченні потреб населення регіону.
У першому розділі «Історіографія, джерела, теоретико-методологічні
основи дослідження» встановлено, що історіографічна база складається
переважно із праць фахівців-правознавців, предметом яких була історія
нотаріату в Україні та Росії. Її формування почалось в 70-ті рр. ХІХ ст., коли
процеси реформування нотаріальної галузі примусили замислитися про її
подальший розвиток в державі. На цьому етапі в імперській історіографії
проблеми оформилися два напрями у вивченні історії нотаріату: офіційний і
ліберально-критичний. Радянські дослідники негативно ставилися до вільного
нотаріату, який виник у царській Росії, критично оцінювали нотаріальну
реформу 1866 р., хоча і вбачали в ній модернізаційні зміни. У сучасній
історіографії проблема історії нотаріату достатньо поширена. Проте ступінь
розробки теми характеризується відсутністю узагальнювальних досліджень.
Виявлено широкий пласт архівних джерел, які склали основу для
дослідження формування, становлення і розвитку нотаріату на Півдні України в
окреслений період. Аналіз опублікованих документів довів їхню важливість для
доповнення та увиразнення предмету дослідження. Використання достатньо
репрезентативної джерельної бази дозволило авторці виконати завдання,
поставлені в дисертації.
Методологія дослідження базується на принципах історизму,
об’єктивності, системності, комплексності, структурності, детермінізму.
Міждисциплінарний характер дослідження потребував застосування різних
методологічних підходів, якими оперують гуманітарні та соціальні науки:
історичного, антропоцентристського, модернізаційного, регіонального,
комплексного й системного, структурно-функціонального. Відповідно до 4
поставлених завдань використано комплекс загальнонаукових (логічний,
структурно-системний, стадіально-регіональний, аналіз, синтез, індукція,
дедукція, метод зіставлення, аксіологічний метод), конкретно-історичних
(порівняльно-історичний, історико-генетичний, історико-типологічний),
спеціально-історичних (проблемно-хронологічний, синхроністичний, методи
історіографії та джерелознавчого дослідження), міждисциплінарних
(математично-статистичний) методів дослідження.
У другому розділі «Генезис інституту нотаріату у другій половині
ХІХ – на початку ХХ ст.: загальноросійський аспект» розкрито передумови
формування нотаріальної діяльності на території українських губерній та
процес підпорядкування нотаріальної служби Південної України загальній
державній судовій системі Російської імперії. Висвітлено чинники, що
вплинули на формування нотаріату в регіоні. Проаналізовано нотаріальну
реформу 14 квітня 1866 р. російського уряду, яка привела до укомплектування
штатів нотаріальних контор і створення нотаріальних архівів. Показано
відображення та результати реформи у південному регіоні України. Досліджено
зв’язок між соціально-економічним, урбаністичним, модернізаційним
розвитком регіону і поширенням нотаріальних установ. Вказано на недоліки
реформи і чинники, які вимагали модернізації нотаріального законодавства
Російської імперії на початку ХХ ст. Зроблено висновок про те, що
реформування нотаріальної справи в Російській імперії було викликано
вимогами часу і вимагало негайного перетворення. Відповідно до Положенням
про нотаріальну частину 1866 р. нотаріат було виокремлено у самостійний
правовий інститут з широким колом діяльності з визначеною компетенцією.
У третьому розділі «Структура та особовий склад нотаріальних
установ на Півдні України» досліджено процеси утілення нотаріальної
реформи 1866 р. у регіоні. Розкрито структуру, особовий склад, організацію
роботи нотаріальних контор і нотаріальних архівів у складі Одеського,
Херсонського, Єлисаветградського, Катеринославського і Сімферопольського
окружних судів, досліджено діяльність молодших і старших нотаріусів, а також 5
установ та осіб, наділених правом учинення нотаріальних дій. Нотаріальні
контори відкривалися в регіоні з 1869 р. і до 1880 р. їх штат був заповнений
повністю. За даними на 1913 рік у регіоні працювало 150 молодших і 6 старших
нотаріусів, що становило 38,5 % від загальної їх кількості в 9 губерніях
України. Установлено 341 ім’я нотаріусів Півдня України, з яких за становою
ознакою більшу їх частину складали дворяни, міщани, колишні військові, які
перебували в чинах від ІV до ХІV класу. Правовий статус нотаріуса
характеризувався подвійним становищем: з одного боку, нотаріуси перебували
на державній службі, однак без права отримання платні і пенсій, а з іншого – їх
діяльності було надано статус приватної юридичної практики. Таким чином,
нотаріус був одночасно і посадовою особою, і представником вільної
юридичної професії.
У четвертому розділі «Діяльність і підготовка нотаріусів на Півдні
України» встановлено рівень професійної освіти нотаріусів, простежено і
порівняно повсякденну діяльність, матеріальні статки, рівень життя і побуту
нотаріусів губернських, повітових міст, містечок і сіл регіону. Зазначено, що
інститут нотаріату базувався на чітко визначених службових обов’язках
нотаріусів зі встановленим порядком учинення нотаріальних дій. Освітній
рівень нотаріусів Півдня України не був низьким з огляду на те, що ці посади
займали переважно колишні члени суддівського відомства, з яких всі старші
нотаріуси мали вищу юридичну освіту. Молодші нотаріуси здобувати її почали
лише з 1905 р., і до 1917 р. вже 8 нотаріусів регіону її отримали. Здобути вищу
юридичну освіту у другій половині ХІХ ст. могли лише чоловіки. Можливості
для отримання вищої освіти жінками з’явилися під час революції 1905–1907
рр., коли було відкрито юридичні факультети при Вищих жіночих курсах. Але
російський уряд був не готовий надати їм офіційний дозвіл займатися
юридичною практикою. В результаті на Півдні України до 1917 р. не було
жодної жінки, яка б працювала нотаріусом або його помічником.
Установлено, що діяльність нотаріусів на Півдні України була пов’язана
як з їхнім життям, так і з життям різних станів і класів суспільства, які вони 6
обслуговували. Суперечливий статус нотаріусів і відсутність корпоративного
зв’язку зумовлювали появу серед них конкуренції. Доведено, що на кількість
клієнтів і здійснених нотаріальних угод у одного нотаріуса впливала не тільки
кількість населення, розвиток економічного життя, але й власні потреби людей,
активність ділового обігу, особисті ділові і моральні якості нотаріуса,
привабливе місце для контори. Різниця в умовах праці і матеріальних
прибутках міських і сільських нотаріусів змушувала останніх займатися
сторонніми справами у пошуках додаткових джерел прибутку. Ділові якості
нотаріусів формували серед них певну станову спеціалізацію, що проявлялося в
обслуговуванні ними окремих станів суспільства – селян, міщан, купців, а
також спеціалізацію за здійсненням окремих актів – угод з нерухомістю,
укладання духовних заповітів, обслуговування членів однієї родини.
Незважаючи на значні недоліки в організації нотаріату, але зважаючи на вільну
професію, і в більшості випадків достатній прибуток нотаріусів, часто їх праця
перетворювалася на вигідну родинну справу. Загалом діяльність нотаріусів
Півдня України оцінювалася достатньо високо як громадськістю, так і урядом.
Підсумовуючи основні результати проведеного дослідження, дисертантка
дійшла висновків про те, що наразі бракує комплексної праці з історії
нотаріату на Півдні України, хоч є доволі значні напрацювання в цьому
напрямі. Положення про нотаріальну частину 1866 р. створило в Російській
імперії окремий універсальний інститут нотаріату та визначило його місце як
органу публічної діяльності в системі судового відомства. Нотаріальна справа
на Півдні України була нерозривно поєднана із загальноросійськими правовими
традиціями. Поступовий розвиток нотаріальної діяльності в регіоні
зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обігу,
розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності.
Ключові слова: Південь України, інститут нотаріату, нотаріус, старший
нотаріус, нотаріальний архів, нотаріальна контора, реформа, модернізація,
окружний суд.
Шевченко Н. В. Розвиток нотаріату на Півдні України (1866–1917 рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія
та археологія). – Чорноморський національний університет імені Петра
Могили, Миколаїв, 2019.
Актуальність теми зростає у зв’язку з потребою переосмислення,
уточнення й вивчення в пострадянський час історії правових інститутів, які
сформувалися й діяли на території українських губерній Російської імперії.
Інститут нотаріату, як один із них, вимагає особливої уваги з огляду на те, що
він став невід’ємною частиною життєдіяльності суспільства і виконує важливу
роль у здійсненні правозахисної та правоохоронної функцій у встановлених
законом межах по вчиненню нотаріальних дій. Звернення до історії нотаріату
дозволить ширше поглянути на можливості вирішення завдань щодо
реформування сучасного інституту нотаріату в Україні.
Мета та завдання дослідження полягають в історичній реконструкції
процесу формування, становлення і розвитку інституту нотаріату, а також у
виявленні регіональних особливостей його діяльності на Півдні України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі вивчених
праць попередників і джерельної бази, вперше проблема розвитку інституту
нотаріату на Півдні України в 1866–1917 рр. стала предметом спеціального
історичного дослідження, здійснено комплексний підхід до її вирішення:
досліджено процес підпорядкування нотаріальної служби Південної України
загальній державній судовій системі Російської імперії; показано зв’язок між
соціально-економічним, урбаністичним, модернізаційним розвитком регіону і
поширенням нотаріальних установ; встановлено прізвища, роки діяльності на
посаді, стани і цивільні чини нотаріусів окружних судів Одеського судового
округу; висвітлено формування нотаріальних контор і нотаріальних архівів, 3
діяльність молодших і старших нотаріусів, а також установ і осіб, наділених
правом учинення нотаріальних дій; встановлено рівень професійної освіти
нотаріусів у регіоні; простежено і порівняно повсякденну діяльність,
матеріальні статки, рівень життя і побуту нотаріусів губернських, повітових
міст, містечок і селищ Південної України; визначено роль нотаріальних установ
у правовому забезпеченні потреб населення регіону.
У першому розділі «Історіографія, джерела, теоретико-методологічні
основи дослідження» встановлено, що історіографічна база складається
переважно із праць фахівців-правознавців, предметом яких була історія
нотаріату в Україні та Росії. Її формування почалось в 70-ті рр. ХІХ ст., коли
процеси реформування нотаріальної галузі примусили замислитися про її
подальший розвиток в державі. На цьому етапі в імперській історіографії
проблеми оформилися два напрями у вивченні історії нотаріату: офіційний і
ліберально-критичний. Радянські дослідники негативно ставилися до вільного
нотаріату, який виник у царській Росії, критично оцінювали нотаріальну
реформу 1866 р., хоча і вбачали в ній модернізаційні зміни. У сучасній
історіографії проблема історії нотаріату достатньо поширена. Проте ступінь
розробки теми характеризується відсутністю узагальнювальних досліджень.
Виявлено широкий пласт архівних джерел, які склали основу для
дослідження формування, становлення і розвитку нотаріату на Півдні України в
окреслений період. Аналіз опублікованих документів довів їхню важливість для
доповнення та увиразнення предмету дослідження. Використання достатньо
репрезентативної джерельної бази дозволило авторці виконати завдання,
поставлені в дисертації.
Методологія дослідження базується на принципах історизму,
об’єктивності, системності, комплексності, структурності, детермінізму.
Міждисциплінарний характер дослідження потребував застосування різних
методологічних підходів, якими оперують гуманітарні та соціальні науки:
історичного, антропоцентристського, модернізаційного, регіонального,
комплексного й системного, структурно-функціонального. Відповідно до 4
поставлених завдань використано комплекс загальнонаукових (логічний,
структурно-системний, стадіально-регіональний, аналіз, синтез, індукція,
дедукція, метод зіставлення, аксіологічний метод), конкретно-історичних
(порівняльно-історичний, історико-генетичний, історико-типологічний),
спеціально-історичних (проблемно-хронологічний, синхроністичний, методи
історіографії та джерелознавчого дослідження), міждисциплінарних
(математично-статистичний) методів дослідження.
У другому розділі «Генезис інституту нотаріату у другій половині
ХІХ – на початку ХХ ст.: загальноросійський аспект» розкрито передумови
формування нотаріальної діяльності на території українських губерній та
процес підпорядкування нотаріальної служби Південної України загальній
державній судовій системі Російської імперії. Висвітлено чинники, що
вплинули на формування нотаріату в регіоні. Проаналізовано нотаріальну
реформу 14 квітня 1866 р. російського уряду, яка привела до укомплектування
штатів нотаріальних контор і створення нотаріальних архівів. Показано
відображення та результати реформи у південному регіоні України. Досліджено
зв’язок між соціально-економічним, урбаністичним, модернізаційним
розвитком регіону і поширенням нотаріальних установ. Вказано на недоліки
реформи і чинники, які вимагали модернізації нотаріального законодавства
Російської імперії на початку ХХ ст. Зроблено висновок про те, що
реформування нотаріальної справи в Російській імперії було викликано
вимогами часу і вимагало негайного перетворення. Відповідно до Положенням
про нотаріальну частину 1866 р. нотаріат було виокремлено у самостійний
правовий інститут з широким колом діяльності з визначеною компетенцією.
У третьому розділі «Структура та особовий склад нотаріальних
установ на Півдні України» досліджено процеси утілення нотаріальної
реформи 1866 р. у регіоні. Розкрито структуру, особовий склад, організацію
роботи нотаріальних контор і нотаріальних архівів у складі Одеського,
Херсонського, Єлисаветградського, Катеринославського і Сімферопольського
окружних судів, досліджено діяльність молодших і старших нотаріусів, а також 5
установ та осіб, наділених правом учинення нотаріальних дій. Нотаріальні
контори відкривалися в регіоні з 1869 р. і до 1880 р. їх штат був заповнений
повністю. За даними на 1913 рік у регіоні працювало 150 молодших і 6 старших
нотаріусів, що становило 38,5 % від загальної їх кількості в 9 губерніях
України. Установлено 341 ім’я нотаріусів Півдня України, з яких за становою
ознакою більшу їх частину складали дворяни, міщани, колишні військові, які
перебували в чинах від ІV до ХІV класу. Правовий статус нотаріуса
характеризувався подвійним становищем: з одного боку, нотаріуси перебували
на державній службі, однак без права отримання платні і пенсій, а з іншого – їх
діяльності було надано статус приватної юридичної практики. Таким чином,
нотаріус був одночасно і посадовою особою, і представником вільної
юридичної професії.
У четвертому розділі «Діяльність і підготовка нотаріусів на Півдні
України» встановлено рівень професійної освіти нотаріусів, простежено і
порівняно повсякденну діяльність, матеріальні статки, рівень життя і побуту
нотаріусів губернських, повітових міст, містечок і сіл регіону. Зазначено, що
інститут нотаріату базувався на чітко визначених службових обов’язках
нотаріусів зі встановленим порядком учинення нотаріальних дій. Освітній
рівень нотаріусів Півдня України не був низьким з огляду на те, що ці посади
займали переважно колишні члени суддівського відомства, з яких всі старші
нотаріуси мали вищу юридичну освіту. Молодші нотаріуси здобувати її почали
лише з 1905 р., і до 1917 р. вже 8 нотаріусів регіону її отримали. Здобути вищу
юридичну освіту у другій половині ХІХ ст. могли лише чоловіки. Можливості
для отримання вищої освіти жінками з’явилися під час революції 1905–1907
рр., коли було відкрито юридичні факультети при Вищих жіночих курсах. Але
російський уряд був не готовий надати їм офіційний дозвіл займатися
юридичною практикою. В результаті на Півдні України до 1917 р. не було
жодної жінки, яка б працювала нотаріусом або його помічником.
Установлено, що діяльність нотаріусів на Півдні України була пов’язана
як з їхнім життям, так і з життям різних станів і класів суспільства, які вони 6
обслуговували. Суперечливий статус нотаріусів і відсутність корпоративного
зв’язку зумовлювали появу серед них конкуренції. Доведено, що на кількість
клієнтів і здійснених нотаріальних угод у одного нотаріуса впливала не тільки
кількість населення, розвиток економічного життя, але й власні потреби людей,
активність ділового обігу, особисті ділові і моральні якості нотаріуса,
привабливе місце для контори. Різниця в умовах праці і матеріальних
прибутках міських і сільських нотаріусів змушувала останніх займатися
сторонніми справами у пошуках додаткових джерел прибутку. Ділові якості
нотаріусів формували серед них певну станову спеціалізацію, що проявлялося в
обслуговуванні ними окремих станів суспільства – селян, міщан, купців, а
також спеціалізацію за здійсненням окремих актів – угод з нерухомістю,
укладання духовних заповітів, обслуговування членів однієї родини.
Незважаючи на значні недоліки в організації нотаріату, але зважаючи на вільну
професію, і в більшості випадків достатній прибуток нотаріусів, часто їх праця
перетворювалася на вигідну родинну справу. Загалом діяльність нотаріусів
Півдня України оцінювалася достатньо високо як громадськістю, так і урядом.
Підсумовуючи основні результати проведеного дослідження, дисертантка
дійшла висновків про те, що наразі бракує комплексної праці з історії
нотаріату на Півдні України, хоч є доволі значні напрацювання в цьому
напрямі. Положення про нотаріальну частину 1866 р. створило в Російській
імперії окремий універсальний інститут нотаріату та визначило його місце як
органу публічної діяльності в системі судового відомства. Нотаріальна справа
на Півдні України була нерозривно поєднана із загальноросійськими правовими
традиціями. Поступовий розвиток нотаріальної діяльності в регіоні
зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обігу,
розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності.
Ключові слова: Південь України, інститут нотаріату, нотаріус, старший
нотаріус, нотаріальний архів, нотаріальна контора, реформа, модернізація,
окружний суд.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.