Знайди книгу!

Опис:
Тимошенко Л.В. Руська релігійна культура Вільна. Осередки. Література
та книжність (XVІ – перша третина XVII ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Інститут української археографії та
джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Київ, 2020.
Вільно було містом багатьох культур: литовців, німців, поляків, русинів, євреїв
і татар. Тут розмовляли польською, руською, литовською, німецькою, татарською
мовами, а також їдишем, поруч функціонували різні календарі. Незважаючи на
різноетнічність, у першій половині XVI ст. у Вільні домінували дві вировизнаннєві
групи: католики і православні. Поруч латинської дільниці розкинулось «Civitas
Rhutenica» – місто русинів з численними християнськими святинями. Саме у
Вільні уперше в історії Східної Європи в 1522 р. була видана перша руська книга, а
надалі місто перетворилося на визначний центр книговидання (передовсім
руського та польського). Базовим для руського книговидання стали осередки
релігійної культури – руські (православні та уніатський) монастирі, церкви і
братства.
Осередками релігійної культури «Civitas Ruthenica» були 15 парафій і храмів,
серед яких у XVI ст. виокремлювались соборна церква Пречистої Богородиці, а
також церква, монастир і братство Святої Трійці. Саме довкола святотроїцького
православного комплексу сформувався центр руського релігійного відродження. У
XVIІ ст. таких центрів було два: унійний святотроїцький і православний
святодухівський.
У підсумку, у Вільні протягом XVI – у першій третині XVIІ ст. було видано
128 пам’яткок руської релігійної культури. Переважна їх більшість – друковані
кириличні видання, решта – 27 польськомовних, одна латиномовна і одна
грецькомовна книги. Десять книг не збереглося в жодному примірнику. Найбільше
книг було видано у відомій друкарні дому Мамоничів, а також видавничих
установах Святотроїцького і Святодухівського православних братств.


3
Крім традиційної теми руської книжності – видання «Апостолів»,
«Євангелій», «Учительних Євангелій», «Псалтирів» (11 видань), «Часословів», –
репертуар пам’яток уже в XVI ст. суттєво збагатився (всього в цьому столітті було
видано 65 книг). Так, у віленській книжності з’являються молитовники,
катехизиси, проповіді, а також такі рідкісні твори, як, наприклад, «Пандекти»
Никона Чорногорця, «О крестном знамении» Максима Грека, анонімна «Книга о
вере», «Ділог» Мелетія Пігаса, блискучі полемічні пам’ятки. Безсумнівно, їх
видання є переконливим свідченням формування нової релігійної культури.
Незважаючи на широке впровадження в XVIІ ст. до руського публічного
простору Вільна польськомовної книги, у книговиданні продовжували домінувати
кириличні пам’ятки. Так, з масиву 63 книг, виданих у першій третині XVIІ ст. у
друкарнях міста, 40 одиниць – кириличні. З них лише десять видали уніати
(друкарня Мамоничів і Святотроїцька), 30 книг опублікували православні
(Святодухівська друкарня у Вільні та Єв’ю). Репертуар релігійної книги віленських
уніатів був, у цілому, біднішим. Назагал, православні, зазнаючи відчутних поразок
від уніатів у конфесійному протистоянні, компенсували їх виданням кириличних
релігійних пам’яток і, відтак, явно вигравали конкуренцію.
Поза ужитковою та церковно-літургійною, релігійні книги виконували також
пізнавальну, ідейно-виховну та естетичну функції. Можна говорити і про високі
художні та поетичні вартості релігійних книг, у тому числі й наративні
(паренетично-риторичні), пісенні та гімнійні. «Ідеальними» навчальними
посібниками були «Азбуки» / «Букварі» та «Граматики». Окремі видання
(наприклад, «Псалтирі» та «Чосослови») також призначалися для навчання.
Окремими жанрами є, як відомо, проповідницька література («Учительні
Євангелія» та власне «Казання»), збірники повчань, молитовники, катехизиси,
патристичні твори, братські статути, полемічні та церковно-історичні твори, а
також кілька книг світської тематики.
Щодо жанрів та репертуару видань, можна сказати, що в XVIІ ст. з’явилися, у
порівнянні з попереднім періодом, нехай і поодинокі, але нові видані пам’ятки.
Ідеться передовсім про «Анфологіон», «Тріоді», «Акафісти», «Полуустав»,


4
«Діоптру», «Кіновіон», «Духовні бесіди» Макарія Єгипетського та «Вертоград
душевний» Фікарія Святогорця. Новою темою в репертуарі релігійної книги стали
фунеральні проповіді та сакраментологічні трактати. Різновид фунеральних
проповідей у руській релігійній книжності взагалі з’явився вперше. Всі названі
новації належать православним, а не уніатам. Порівняно менше видавалося
євангельських текстів, однак збільшилася кількість катехизисів та проповідей.
Робився й акцент на виданні «Требників» та «Служебників» та, назагал, літератури
для духовенства.
Суттєвим жанром руської книги стали полемічні твори уніатів і православних,
які видавалися винятково польською мовою. Усього у Вільні у першій третині XVIІ
ст. було видано 28 пам’яток полемічної літератури: 9 належить православним, 19 –
уніатам. Віленські полемічні твори обох таборів становлять класику руської
літератури цього жанру. Однозначно Вільно було загальноруським центром
міжконфесійної полеміки.
Декларований високий рівень розвитку руської релігійної культури в
досліджуваний період базується передовсім на вивченні віленських текстів.
Фокусування уваги та комплексний аналіз маловідомого твору Іпатія Потія про
Берестейський собор (1597 р.) (оригінальний текст пам’ятки друкується в додатку),
а також фунерального панегірика Лева Кревзи на похорон Йосафата Кунцевича
(1625 р.) дозволили обгрунтувати висновок про створення руськими авторами
творів шедеврального формату та змісту. Назагал, уся руська полемічна література
берестейського циклу, а також фунеральне проповідництво є високими
літературними та богословськими взірцями.
У віленському книговиданні досліджуваного періоду представлені майже всі
жанри кириличної релігійної книги. За обсягом віленська книжність значно
перевищує кількісні показники видань інших центрів руського релігійного
відродження тієї доби разом узятих (Заблудів, Львів, Остріг, Київ, Кутеїн,
Могилів). Враховуючи репертуар інших руських центрів, де також було видано
чимало релігійних книг, коректним видається висновок про те, що потреби


5
Київської православної митрополії повністю забезпечувались майже всіма
категоріями релігійної літератури
Слід також наголосити на застосуванні у віленських виданнях, крім
церковнослов’янської, «простої» мови. Функціонування в православному ареалі
двох мов було яскравою лінгвістичною особливістю. Зважаючи на широку
затребуваність «простої» мови в релігійній книжності, вона значно наближала
релігійні тексти до широкого загалу і, відтак, могла служити чинником процесів
конфесіалізації.
Віленська протонаціональна релігійна культура є прикладом релігійної
модернізації, характерної для потридентської Європи. Нова релігійна культура
мала великий позитивний вплив на побожність вірних. Можна також говорити про
те, що конфесіоналізація у Вільні була яскраво вираженою.
Сформульована парадигма кодифікації релігійної культури києво-руського
християнства є цілком коректною і релевантною щодо колосального пласту
пам’яток релігійної культури, виданих друком і поширюваних у Київській
митрополії. Ідеться про видання більшості категорій руських кириличних книг, які
мали різне функціональне навантаження, загально забезпечуючи потреби парафій в
здійсненні релігійного культу.
Папський нунцій Алоїзій Ліппомано у середині XVI ст. порівнював місто з
Вавилоном, а місцевий публіцист Анджей Волан в 1600 р. – з Троєю. Однак саме
русини запровадили до вжитку символ Вільна – Богоспасаємого града, який
знайшов відображення в багатьох джерелах регігійної культури. На відміну від
інших топосів, символ Богоспасаємого града став надбанням певного публічного
простору і сакралізував місто.
Віленське релігійно-культурне відродження досліжуваного періоду мало
типологічну схожість з Острозьким. Якщо в основі ідеї та генези Острозької
академії була реалізація програми «трьох складових» (школа, друкарня, освітньо-
науковий і перекладацький центр, який підготував повнотекстову «Біблію»), то ті ж
складові присутні й у Вільні. Єдине, чого тут не досягли, – видання «Біблії». Однак
видань Святого Письма тут не бракувало, то ж є підстави стверджувати, що у


6
Вільні вже наприкінці XVI ст. сформувалась «академія» в категоріях тієї доби. В
XVIІ ст. «академічні» засади та форми діяльності розвивали і православні, і уніати.
Віленська академія – це реальність у дусі часу.
Як і вся руська полемічна література, віленські тексти відзначаються
високими інтелектуальним рівнем, стилем ведення полеміки та предметністю
аргументів, які підтверджувалися типовим для риторики доказовим матеріалом.
Незаперечним є також те, що вирішальним чинником у формуванні основних ідей,
уявлень, цінностей руської полемічної публіцистики була взаємодія із католицькою
та протестантською дискурсивними практиками. Хронологічна послідовність
полемічних творів католиків і православних поєднала їх у єдине ціле, дозволяючи
раціонально втілювати конфесійні переконання у «спільні» жанри, в яких
простежується орієнтація на античний та західноєвропейський досвід.
В окресленому річищі проведене дослідження загально підтверджує уявлення
історіографії прo гетерогенність культури польсько-литовської держави, в якій
Європа бенедиктинська і Європа кирило-мефодіївська перебували в зоні
постійного контакту. Відтак, концепція культурного поліморфізму Сходу Європи
набуває вповні виразного обрамлення.
Суттєвих проявів функціонування «єдиного православного простору» на Сході
Європи аж до 1686 р. не існувало. Релігійна модернізація руського християнського
ареалу внаслідок Берестейської унії 1596 р. ще більше віддалила його від
православної Московії. Північно-східна модель східного християнства в добу Івана
Грозного і практично до кінця Смути, у порівнянні з києво-руською релігійною
культурою, перебувала у стані глибокої кризи і не витримувала з нею жодної
конкуренції (проголошення в 1589 р. патріаршества назагал нічого не змінило). На
згаданому тлі уявлення про «кризу» руської церкви в XVI ст. слід вважати
історіографічним і конфесійним анахронізмом.
Ключові слова: релігійна культура, книговидання, полемічна література,
церкви, монастирі та церковні братства Вільна, Берестейська унія.