Знайди книгу!

Опис:
Смуток І.І. Руська шляхта Перемишльської землі (XIV – XVIII ст.). Історико-генеалогічне дослідження. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Київ, 2018.

Історія та генеалогія нобілітету Давньої Речі Посполитої упродовж багатьох десятиліть залишається одним з пріоритетних напрямків дослідження у середовищі істориків-фахівців періоду Середньовіччя та Ранньомодерного часу. Наявність значної кількості напрацювань із вказаної тематики дозволило сформувати певні базові уявлення про панівний стан як Коронних земель, так і ВКЛ. Вони творять наукову парадигму, яка продовжує використовуватися вченими для конструювання минулого, де так чи інакше присутня шляхта. Змінити або скорегувати її вкрай складно, незважаючи на доволі динамічний приріст фактологічних знань з вказаної проблематики. Втім, такі зміни мають місце й їхні наслідки важко переоцінити. Наприклад, напрацювання українських істориків з історії шляхти Волині, Київщини і Поділля докорінно змінило уявлення про українське суспільство докозацької доби. З’ясувалося, що воно мало власне численне представництво серед вищого стану Речі Посполитої, що його етнічний і конфесійний склад аж ніяк не співвідносився зі звичними уявленнями про шляхту, як всуціль польську, католицьку тощо.
Дослідження історії шляхти Перемишльської землі покликане розширити рамки цього представництва та поповнити його, долучивши спільноту, представлену півтора сотнею родів православного, згодом – уніатського віровизнання. Це була численна (з кінця XVI ст. – близько двох тисяч сімей) малозаможна шляхта, що осіла цілими поселеннями у передгір’ї та гірській частині Карпат. Завдяки проведеному дослідженню вдалося відстежити формування руської шляхти в окрему соціокультурну групу з характерними для неї властивостями, як то багаточисельність, незаможність; доведено, що в основі формування руської шляхти лежав конфесійний чинник, решта – суспільний і матеріальний – мали другорядне значення; простежено еволюцію цієї шляхетської спільноти упродовж XVII ст., й показано, яким чином вона змінювалася під впливом зовнішніх суспільних викликів; з’ясовано роль мілітарного чинника в житті руської шляхти у другій половині XVII ст., відтак його вплив на еволюцію світоглядних позицій. Зокрема – від повного несприйняття унії до компромісу з римо-католицькою церквою.
Дослідження обраної тематики виконане із залученням значного масиву архівного матеріалу. В роботі використані акти гродських і земських судів Перемишльської землі, частково – Львівської землі, Жидачівського повіту. Проаналізована джерелознавча цінність актового матеріалу, з’ясовано, якого характеру інформацію можна почерпнути в документах, в залежності від їх змістовно-функціонального призначення. Для вивчення окремих аспектів життєдіяльності руської шляхти Перемишльської землі використані акти єпископського суду Перемишльської землі, архів Самбірської економії, документи центральних установ управління Давньої Речі Посполитої (Коронна метрика, Архів Коронного скарбу, камеральні архіви).
Окремо проаналізовано історіографічний доробок з вказаної тематики. Історія руської шляхти перманентно ставала предметом наукових зацікавлень українських та польських істориків. Втім, їхні трактування минулого вказаної спільноти не завжди були об’єктивними та перебували під впливом політичної кон’юнктури.
Витоки руської шляхти слід пов’язувати з роздавничою політикою польських монархів та місцевих суверенів (Владислав Опольський). Вони прагнули сформувати на території Галичини лояльне середовище серед вищих щаблів місцевого суспільства. Брак людських ресурсів та невисокий мобілізаційний потенціал тогочасних монархій змушували владу добирати для оборони і управління краю різний люд, не звертаючи увагу на їхнє соціальне походження, етнічну та релігійну приналежність. Такий підхід зумовив з-поміж іншого неоднорідну конфесійну ситуацію серед перемишльської шляхти. Через призму останньої привілейований стан Перемишльської землі уже з перших років польського панування поділявся на католицьку, православну і змішану, католицько-православну, групи. Останні дві поповнювалися за рахунок місцевого населення. Це були вихідці з різних верств давньоруського суспільства: боярства, князівських слуг, простолюду. Це були також мігранти, в основному русько-волоське населення з Марамарощини та межиріччя Дністра і Пруту, в меншій мірі переселенці з Волині та інших руських земель. У XV ст. руська шляхта досить однорідно представлена на всіх щаблях місцевого шляхетського соціуму. Однак релігійна конверсія призвела до зникнення її представників серед можновладства й на межі XV – XVІ ст. вона репрезентована виключно рядовим шляхетським загалом.
XVІ ст. характеризується поступовим перетворенням руської шляхти зі спільноти, котра ідентифікується за конфесійними критеріями, в окрему соціокультурну групу, котра виразно відмежовується від решти католицького нобілітету. У зазначений період руська шляхта переживає кардинальні демографічні зміни, вони, у свою чергу, позначилися на її майновому становищі та суспільних позиціях, спричинивши зміни в життєвому укладі. Формування та наростання соціальної окремішності підсилювалося шлюбною політикою: серед півтори тисячі зафіксованих в перемишльських актах XVІ ст. шлюбів руської шляхти не більше десяти належать до мішаних православно-католицьких. В абсолютній більшості випадків шлюбними партнерами руських шляхетських родів виступають ті ж самі місцеві православні роди Перемишльської землі.
XVII ст. стало періодом інтенсивних змін, що охопили усі верстви суспільства Давньої Речі Посполитої. Не оминули вони і православну шляхту Перемишльської землі. Точкою відліку трансформацій, що розпочалися у її середовищі, стала Берестейська унія 1596 р. Створення уніатської церкви було викликом, на який вказана спільнота не могла не зреагувати. В подальшому на цей фактор накладаються інші – соціально-економічні негаразди середини XVII ст., широка участь у збройній боротьбі проти козацтва та інших військових кампаніях тощо.
Попервах шляхта виступила основним промотором у боротьбі проти унії. Персональний склад активних учасників конфесійного протистояння недвозначно вказує на те, що верхівка руської шляхти була активно заангажована у всіх перипетіях конфесійних суперечок. Одночасно XVII ст. характеризується активним втягуванням руської шляхти у суспільно-політичні процеси. Ключову роль в цьому відігравала військова справа. Перемишльська руська шляхта стає невичерпним джерелом поповнення панцерних і козацьких хоругв коронного війська. Армія у всі часи була суспільним інститутом, котрий радикально переформатовував світогляд та цінності тих, хто до неї потрапляв. Армія Давньої Речі Посполитої не була винятком. Після 1648 р. ветерани-вихідці з Перемишльщини втратили можливість отримувати вислуги на Наддніпрянщині й повертаються в рідні домівки. Набуті ними новий досвід, персональні зв’язки, нові погляди на конфесійні справи у кінцевому результаті призводять до наростання серед руської шляхти компромісних поглядів у релігійних справах та забезпечують перехід Перемишльської єпархії з православ’я на унію.
В останні десятиліття існування Речі Посполитої руська шляхта втрачає колишню монолітність та розпадається на кілька груп. Кожна з них поступово інтегрується в панівне католицьке середовище. Однак ступінь цієї інтеграції був різним. Верхівка руської шляхти за своїм способом життя, суспільними та майновими інтенціями цілковито розчиняється серед решти нобілітету Перемишльської землі й з рядовим шляхетським загалом її пов’язує лишень конфесійна приналежність. Менш заможна шляхта інтегрувалася не так інтенсивно та успішно. Не в останню чергу це зумовлено їхньою пасивністю та незалученістю до суспільних справ, дотриманням традиційного укладу, що сформувався у попередні століття.
Ключові слова: шляхта, шляхетські роди, генеалогія, Перемишльська земля, Перемишльська єпархія.