Самоорганізація суспільного життя українського народу в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття: історіографічна карта
Наталія Семергей / історичнастаття
Опис:
Грані Том 23 No 3 2020
У статті проаналізовано стан вивчення в сучасному історіографічному дискурсі проблеми самоорганізації суспільного життя українського народу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. З’ясовано, що демократизація політичного ладу та оновлення методологічного інструментарію дали змогу істориками розглядати суспільне життя окресленого періоду на основі синерґетичної методології про самоорганізацію соціальних систем. Виявлено, що легітимізованою серед учених є історіографічна позиція про динаміку суспільної самоорганізації українців від культурницького життя до інституціювання політичних партій. Доведено, що в сучасній історіографії процеси тогочасної самоорганізації українського суспільства розглядаються у трьох конкретно-історичних площинах: суспільно-громадянській, національно-політичній і духовно-культурній. Висвітлено бачення істориками змісту суспільно-громадянської самоорганізації, яка була представлена розвитком суспільних організацій та рухів, в основі яких були ідеї громадянського суспільства, проте не було політичних вимог. До них учені відносять хлопоманство, громадівський рух, організацію «Просвіт», заснування НТШ, видання суспільно значущих газет, журналів та часописів («Громада», «Киевская старина», «Діло», «Зоря»), започаткування кооперативного руху («Дністер», «Сільський господар»). До інституційних репрезентантів національно-політичної самоорганізації історики відносять заснування політичних партій, активну участь українців у діяльності імперських представницьких органів влади, поширення соціал-демократичної політичної ідеології, появу політичного лідерства тощо. Окреслено, що духовно-культурні аспекти самоорганізації були ілюстровані діяльністю українських культурно-просвітницьких товариств, розвитком української періодики, відзначенням ювілейних дат українських письменників та митців, діяльністю українського театру тощо. З’ясовано, що концепт «самоорганізація» виявляє сутність тогочасних суспільно-політичних та соціокультурних процесів, адже українці утворювали культурно-просвітницькі товариства, громадські організації та політичні партії всупереч імперській та антиукраїнській політиці Російської та Австро-Угорської імперій.
Грані Том 23 No 3 2020
У статті проаналізовано стан вивчення в сучасному історіографічному дискурсі проблеми самоорганізації суспільного життя українського народу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. З’ясовано, що демократизація політичного ладу та оновлення методологічного інструментарію дали змогу істориками розглядати суспільне життя окресленого періоду на основі синерґетичної методології про самоорганізацію соціальних систем. Виявлено, що легітимізованою серед учених є історіографічна позиція про динаміку суспільної самоорганізації українців від культурницького життя до інституціювання політичних партій. Доведено, що в сучасній історіографії процеси тогочасної самоорганізації українського суспільства розглядаються у трьох конкретно-історичних площинах: суспільно-громадянській, національно-політичній і духовно-культурній. Висвітлено бачення істориками змісту суспільно-громадянської самоорганізації, яка була представлена розвитком суспільних організацій та рухів, в основі яких були ідеї громадянського суспільства, проте не було політичних вимог. До них учені відносять хлопоманство, громадівський рух, організацію «Просвіт», заснування НТШ, видання суспільно значущих газет, журналів та часописів («Громада», «Киевская старина», «Діло», «Зоря»), започаткування кооперативного руху («Дністер», «Сільський господар»). До інституційних репрезентантів національно-політичної самоорганізації історики відносять заснування політичних партій, активну участь українців у діяльності імперських представницьких органів влади, поширення соціал-демократичної політичної ідеології, появу політичного лідерства тощо. Окреслено, що духовно-культурні аспекти самоорганізації були ілюстровані діяльністю українських культурно-просвітницьких товариств, розвитком української періодики, відзначенням ювілейних дат українських письменників та митців, діяльністю українського театру тощо. З’ясовано, що концепт «самоорганізація» виявляє сутність тогочасних суспільно-політичних та соціокультурних процесів, адже українці утворювали культурно-просвітницькі товариства, громадські організації та політичні партії всупереч імперській та антиукраїнській політиці Російської та Австро-Угорської імперій.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.