Знайди книгу!

Опис:
2
АНОТАЦІЯ
Мединська Н. М. Семантико-граматична диференціація ознакових
слів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 «Українська мова» (035 – Філологія). –
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Інститут
Української мови НАН України, Київ, 2018.
У докторській дисертації з’ясовано логіко-філософське і лінгвістичне
трактування понять «ознака», «ознакове слово», що вможливило виокремити
частиномовні класи ознакових слів.
Розмежовано предметні і ознакові слова за лексичною семантикою,
системою граматичних категорій, морфологічною парадигмою,
синтаксичними функціями, а також за словотвірною структурою та
морфемною будовою.
На широкому фактичному матеріалі української літературної мови
проаналізовано всі класи ознакових слів – дієслова, прикметники,
числівники, прислівники, що протиставлені єдиному класу на позначення
предметів (речей) – лексико-граматичному класу іменників.
Обґрунтовано поділ ознакових слів на виразників динамічної та
виразників статичної ознаки.
Дієслово визнано основним лексико-граматичним класом ознакових
слів, спеціалізованим на вираженні динамічної ознаки. Частиномовний
статус дієслова як виразника динамічної ознаки детермінують його
морфологічні категорії часу, способу та виду, на базі яких сформована
парадигма дієслівних словоформ, та категорії особи і числа (частково і роду),
граматичні значення яких координують форми пов’язуваних у реченні
предикатного й непредикатних компонентів, зумовлених валентністю
дієслівного предиката. Для дієслова установлено найбільшу кількість
семантичних зв’язків у позиції предиката. Акціональні дієслова передають 3
динаміку дій, пов’язаних із суб’єктом, неакціональні стосуються
внутрішнього світу людини, їм властива статальність, релятивність, що
зумовлює відповідне оформлення предикативності.
Дієслово як ознакове слово у функції предиката визнано
організаційним центром речення. Для всіх інших ознакових слів функція
присудка (вираження логічного предиката) є вторинною, що зумовлює
транспозицію їх до класу дієслів, і тільки за цієї умови вони можуть
відігравати центральну роль у семантичній і формально-синтаксичній
структурі речення як ознакові слова.
Виокремлено три частини мови — прикметник, числівник і прислівник,
спеціалізовані на вираженні статичної ознаки у граматичній системі
української мови. Статична ознака у структурі речення має такий
синтагматичний розподіл: прикметник і числівник на позначення кількості
кого-, чого-небудь закріплені за присубстантивною позицією, прислівник —
переважно за придієслівною позицією, тому виражена прикметником ознака
є ознакою предмета, а виражена прислівником ознака — ознакою ознаки.
Відзначено неоднорідність статичної ознаки прикметника, оскільки
вона по-різному вербалізована якісними, відносними, займенниковими та
віддієприкметниковими прикметниками. Якісні прикметники безпосередньо
репрезентують статичну ознаку предмета, а решта із зазначених
прикметників – опосередковано, через стосунок до предмета, дії, стану тощо.
У системі ознакових слів дієприкметникам відведено особливий статус, що
зумовлено їхнім функційно-семантичним роздвоєнням. Синтетичні форми
дієприкметників є виразниками статичної ознаки, а саме тієї, яку передають
відносні прикметники – ознаки предмета за відношенням до виконуваної ним
дії або за властивим чи набутим ним станом. Така ознака є нерозчленованою
семантикою стану, тому що в синтетичних формах дієприкметників
знівельована ознака процесуальності. Аналітичні форми дієприкметників, що
входять до підкласу дієслів стану, передають у пасивних конструкціях 4
значення результативного стану, що є наслідком уже виконаної дії, яку
виражали вихідні для таких дієприкметників дієслова.
Числівникову ознаку кваліфіковано як кількісну ознаку предмета, що
стосується числівників, ужитих у генетично первинній, присубстантивній
позиції. Присудкові числівники, подібно до присудкових прикметників та
аналітичних форм дієприкметників, так само входять до підкласу дієслів
стану – як аналітичні дієслова стану, бо вони виконують типову для дієслів
формально-синтаксичну функцію присудка, куди їх переводять дієслівні
власне- та невласне-зв’язки. Присудкові числівники є аналітичними
дієсловами кількісного стану.
Прислівникам відведено крайнє периферійне місце в системі ознакових
частиномовних класів, що зумовлено особливостями їхньої семантичної та
граматичної сфери. Значення статичної ознаки прислівника, на відміну від
інших класів ознакових слів станової семантики, представлене синтаксично:
обов’язковою синтаксичною характеристикою прислівникових лексем є
виконання ними функції визначника предикативного або атрибутивного
компонента речення, що забезпечує єдність прислівників як частиномовного
класу слів. Лексичне значення прислівника сформоване на лексичних
значеннях прикметника, дієслова, числівника та іменника, ужитих у
прислівниковій синтагматичній позиції, тому що їхні значення статичної
ознаки, процесу і предмета поставлені в синтагматичний зв’язок із
предикатом, унаслідок чого виконують функцію ознаки ознаки, тобто
функцію означення до класу предикатів. Прислівники визнано дериватами
прикметників, дієслів та іменників, оскільки вони не мають власного
лексичного значення.
Окреме місце в системі ознакових частин мови відведено предикатним
іменникам. Вони неоднорідні за своїми семантичними характеристиками.
Віддієслівні іменники є виразниками опредметненої дії, опредметненого
динамічного стану чи процесу, на противагу своїм твірним дієсловам, що
безпосередньо називають дію, динамічний стан чи процес. Саме тому 5
ознаковість віддієслівних іменників відмінна від ознаковості дієслів. Лише
предикатні іменники, що називають різні стани та явища природи,
зараховано до виразників дієслівної семантики стану і кваліфіковано як
ознакові іменники, оскільки вони є формально-граматичними
репрезентантами предиката всеохопного або іншого стану довкілля.
Простежено граматичну специфіку ознакових слів, пов’язану з їхньою
семантико-синтаксичною та формально-синтаксичною валентністю. У
зв’язку із цим проаналізовано закономірності поєднання ознакових слів –
виразників динамічної та статичної станової семантики – із залежними
непредикатними іменниками, значеннєво сумісними з різними типами таких
слів, наголошено на особливостях кількісного складу та якісного наповнення
їхньої валентної рамки. Іманентною рисою ознакових слів визнано також і
формально-синтаксичну валентність, адже для їхніх семантично визначених
валентних позицій характерна спеціалізація на виконанні формально-
синтаксичних функцій – підмета або керованого другорядного члена речення.
Для всіх типів ознакових слів установлено співвідношення семантико-
синтаксичної і формально-граматичної валентності, що посприяло з’ясуванню
параметрів їхньої семантико-граматичної реалізації.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній
уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено частиномовні
класи і підкласи ознакових слів, що вможливило створити їхню семантичну
та граматичну типологію, у якій дієслово як виразник динамічної ознаки та
первинної предикативної функції є центральною частиною мови щодо інших
ознакових частин мови, а прикметник і прислівник – певною мірою
синтаксично похідні ознакові одиниці, оскільки вони вживаються в
периферійних позиціях речення і передають відповідно ознаку предмета та
ознаку ознаки. Обґрунтовано валентність як іманентну властивість ознакових
слів, наголошено на відмінностях її вияву в різних частиномовних класах цих
слів, визначено семантичний зміст реалізованих ними предикатів,
розмежовано первинні і вторинні семантико-синтаксичні та формально-синтаксичні функції ознакових частиномовних класів, простежено складну
взаємодію ознакових слів у семантико-синтаксичній та формально-
синтаксичній структурі речень сучасної української літературної мови.
Ключові слова: ознака, ознакові слова, предикат, динамічна ознака,
статична ознака, валентність, дієслово, прикметник, займенникові
прикметники, дієприкметник,числівник, прислівник.