Знайди книгу!

Опис:
2

АНОТАЦІЯ

Паук М.М. Синтаксис і семантика обмежувальних синтаксем в українських
прислів’ях. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут
мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Київ, 2018.
У дисертації досліджено реалізацію одного з провідних принципів
побудови українських прислів’їв – використання в їх складі різноманітних
обмежувачів сфери справедливості суджень, виражених предикативною основою
паремій. Завдяки цим обмежувачам прислів’я набувають афористичності й
образності, вони є засобом подолання парадоксальності або ж, навпаки,
тривіальності змісту предикативної основи, зняття логічної категоричності.
Компоненти, які виконують функцію обмежувачів, у переважній більшості
випадків істотно відрізняються своїми семантичними і граматичними ознаками
від усталених рубрикаційних об’єднань синтаксичних компонентів речення.
Тому в дослідженні окремий розділ присвячений опису синтаксичних і
семантичних властивостей обмежувачів. Основною рисою, яка визначає їхню
специфіку, є синкретичне поєднання в них декількох функцій, що виявляється в
поєднанні в них ознак звичайних членів речення з ознаками детермінантів і
топіків, прислівних відношень з відношеннями до всього речення-прислів’я.
У дисертації послідовно розглянуто всі синтаксеми, які набувають
обмежувальних функцій, визначено їхню частотність. Дослідження засвідчило,
що найпоширенішою групою обмежувачів у складі українських прислів’їв є
атрибутивні обмежувачі. Вони мають форму узгоджених, рідше – неузгоджених,
означень при різноманітних синтаксемах. Дуже частотними є також випадки
семантичного розщеплення препозитивних словоформ, які зазвичай належать до
субстантивованих прикметників, унаслідок актуалізації атрибутивної семи такі
словоформи набувають детермінантних (або топікових) функцій. 3

Аналіз показав, що препозитивні синтаксеми в складі прислів’їв
демонструють різні потенційні можливості до набуття додаткових функцій
обмеження сфери справедливості суджень, що містить предикативна основа.
Крім особливостей синтаксемних функцій на розвиток цієї їх здатності
накладають помітний відбиток і синтаксичні фактори – структура речення, його
модальність, а також фактори семантичні – референтність – нереферентність
паремійного вислову, належність позначуваного в реченні до суджень тощо.
Найменш налаштованими на передачу обмежувальних відношень є
суб’єктні синтаксеми, у складі яких у дисертації виділено три розряди: первинні
суб’єктні синтаксеми, виражені формами називного відмінка в двоскладних
реченнях, первинні суб’єктні синтаксеми, виражені формами давального або
знахідного відмінка в формально безособових реченнях, і вторинні суб’єктні
синтаксеми, що з’явилися в результаті заміщальних перетворень первинних
синтаксем в узагальнено-особових реченнях. Участь суб’єктних синтаксем у
виконанні обмежувальних функцій у складі прислів’їв спостерігається у разі
виконання досить жорстких умов. Обмежувальні функції отримують лише ті
іменники, які несуть у своїй семантиці яскраву ознаковість. Інша можливість
використання суб’єктних синтаксем для формування обмежувальних відношень
передбачає наявність при них означень. Ці означення на семантичному рівні
одержують предикатні властивості, позначаючи ознакову сферу справедливості
суджень, виражених предикативною основою. При цьому суб’єктні синтаксеми
виконують посередницьку роль, виступаючи трансмітерами атрибутивних
обмежувачів.
Крім суб’єктних синтаксем у їх різноманітних модифікаціях
(опосередкований суб’єкт неактуальної дії, суб’єкт-джерело походження кого-
або чого-небудь, суб’єкт невід’ємної приналежності, суб’єкт-носія якості,
властивості, внутрішнього стану тощо) семантичні перепони до набуття
обмежувальних функцій мають і багато інших, менш поширених синтаксем:
каузативи (зовнішні й внутрішні), дименсиви локативні, фінітиви, директиви,
адресати, об’єкти, каузатори реактивної дії, інструментиви, фабрикативи, 4

деліберати тощо). Вони спираються на ті ж, що і суб’єктні синтаксеми, способи
подолання цих перепон для вираження обмежень сфери справедливості суджень.
Навпаки, ряд синтаксем через свою семантику потенційно налаштовані на
виконання додаткових обмежувальних функцій у складі прислів’їв. До них
належать синтаксема зумовлювальної відсутності, авторизатори, критерії оцінки,
суб’єктні локуси, суб’єкти-учасників подій, синтаксеми способу дії, посесивні
суб’єкти, локативи, темпоративи, кондиціональні каузативи. У разі наявності при
цих синтаксемах означень функцію обмеження сфери справедливості судження
перебирають на себе означення.
Деякі синтаксеми, наприклад, дестинативи, потенсиви, демонструють
невиразну здатність виступати в обмежувальній функції. способу дії, посесивний
суб’єкт. Вони фіксуються переважно в поєднанні з узгодженими означеннями
або ж виражаються субстантивованими прикметниками.
Дослідження препозитивних словоформ у складі прислів’їв, виражених
простими реченнями, дозволило поглибити уявлення про синтаксемний
репертуар української мови, виділити нові синтаксеми або ж подати детальніші
рубрикації синтаксем. Так, у межах інструментивів виділено предметні
контактні інструментиви, речовинні неконтактні інструментиви, каузативні
предметні інструментиви, інструментиви Articuli Corporis інструментиви nomina
animalibus, абстрактні інструментиви.
У ряді випадків суттєво переглянуті традиційні уявлення про систему
значень відмінкових словоформ. Зокрема, розгляд препозитивних форм
знахідного безприйменникового у складі прислів’їв дав підстави для
коригування усталеної думки про те, що вони є засобом вираження лише
семантико-синтаксичної функції об’єкта дії або стану. У разі використання цієї
препозитивної форми в узагальнено-особових і безособових реченнях, вона,
забезпечуючи семантичну достатність предикативного мінімуму, підвищує свій
синтаксемний ранг і перетворюється на суб’єкт квалітативної ознаки. Відмінною
від традиційних уявлень є і характеристика давального відмінка, у дисертації
доведено, що в формах давального відмінка співіснують три типи синтаксемних функцій: суб’єктна, об’єктна й адресатна. З них адресатну функцію можна
вважати суміжною з об’єктною.
Досліджений матеріал підтвердив теоретичну продуктивність поглядів, що
формально односкладні речення з семантико-синтаксичної точки зору, за
незначними винятками, не є однокомпонентними структурами. У дисертації
зроблена спроба розвинути цю точку зору, застосувавши концепцію зміни
семантико-синтаксичного рангу синтаксичних одиниць, яка, зокрема,
використовується в синтаксичних описах рядом лінгвістів США.
У дисертації виокремлено і досліджено новий різновид синтаксичних
одиниць, який суттєво відрізняється від тих, що традиційно виділяється в
синтаксисі. Ці одиниці демонструють подібність до дуплексивів, детермінантів і
топіків, а отже подальший розвиток ідей, висловлених у дисертації, передбачає
висвітлення теорії членів простого речення не тільки стосовно української мови,
але й залучення інших слов’янських мов.
У дисертації було розглянуто обмежувальні синтаксеми в складі прислів’їв,
виражених простими реченнями. Спостереження над прислів’ями засвідчує, що
принцип обмеження сфери справедливості судження широко застосовується і в
прислів’ях, виражених складними реченнями. А отже, вивчення його реалізації в
складних реченнях є найближчим новим завданням в межах опису обмежувачів.
Дослідження українських прислів’їв, що містять у своїй структурі
обмежувальні одиниці, створює теоретичне підґрунтя для опису паремій в інших
мовах. Це дає підстави сподіватися, що дисертація матиме теоретичне і
практичне значення не лише для українського мовознавства.
Ключові слова: прислів’я, предикативна основа, синтаксема,
обмежувальна функція, детермінант, топік.