Соціальна політика радянської влади в Україні у 20-х рр. ХХ ст.
Ольга Мурашова / історичнадисертація
Опис:
Мурашова О.П. Соціальна політика радянської влади в Україні у 20-х рр.
ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на пpавах pукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Вінницький державний педагогічний
університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2019.
Зміст анотації
У дисертації комплексно та всебічно проаналізовано соціальну політику
радянської влади в Україні у 20-х рр. ХХ ст., визначено її особливості,
напрямки, засоби та наслідки. Окремі аспекти досліджуваної проблематики
вивчали радянські, сучасні українські та зарубіжні науковці. Однак, на сьогодні
не існує комплексних досліджень соціальної політики вказаного періоду.
У роботі висвітлюються основні аспекти діяльності радянської влади у
сфері охорони здоров’я. Визначено, що стан медичного обслуговування в
окреслений період був у цілому незадовільним. Давалося взнаки скрутне
матеріальне становище в державі. З метою економії бюджетних коштів уряд
запровадив систему страхування на випадок хвороби. Простежується суттєве
відставання розвитку системи охорони здоров’я у селах, що було спричинено
відсутністю кваліфікованих кадрів та належного обладнання. Привілейованою
категорією в медичному забезпеченні були представники державно-партійної
номенклатури.
З’ясовано, що з метою пом’якшення проблеми безробіття радянський уряд
запровадив альтернативні види допомоги безробітним – трудову (участь у
громадських роботах та колективах безробітних) та натуральну (покращення
побутових умов, розвиток системи громадського харчування).
У дослідженні аналізується матеріальне становище соціальних верств
населення. Доведено, що в умовах галопуючої інфляції заробітна плата стала
другорядним елементом у доходах населення. Робітникам необхідно було
знаходити додаткові джерела для існування. Суттєвий вплив на матеріальне
становище мала натуралізація заробітної плати. Упродовж досліджуваного 3
періоду радянські партійні органи прагнули контролювати усі процеси, що
були пов’язані із матеріальним забезпеченням населення. Були створені
відповідні організації: Центральна комісія з робочого постачання,
Всеукраїнська та губернські комісії заробітної плати. Діяльність цих структур
не забезпечила рівномірного розподілу прибутків у галузях важкої та легкої
промисловості. Доведено, що в умовах переходу до ринкових механізмів в
економіці періоду непу, зі зменшенням частки державних фінансів, значно
погіршилося матеріальне становище пересічних громадян. Однак, виняток
становили представники партійної верхівки.
У дослідженні розглянуто особливості житлового будівництва. З’ясовано,
що активний його розвиток спостерігався у великих промислових містах. В
основному новими власниками комфортабельного житла були представники
державно-партійної номенклатури. Натомість робітники змушені були
задовольнятися, у кращому випадку, старим житловим фондом, санітарний стан
якого був, здебільшого, незадовільним. На промислових новобудовах за житло
слугували збиті нашвидкуруч бараки, казарми і навіть землянки. Особливим
видом були будинки-комуни в яких поселяли робітничих підлітків. Не менш
придатними для життя були будинки в сільській місцевості, що будувалися з
найдешевших та недовговічних матеріалів, обмежуючись мінімальними
зручностями.
Дисертантка проаналізувала стан функціонування системи комунального
господарства. Визначено, що провал комунальної політики на початку
1920-х рр. був спричинений у першу чергу надмірною її заполітизованістю. З
метою реалізації утопічних соціальних експериментів більшовицький уряд не
спрямовував свою діяльність на вирішення питань щодо належного побутового
забезпечення суспільства. Ситуація ускладнювалася тим, що комунальні
служби практично не мали господарського плану діяльності, однак,
неодноразово ставили за мету реалізацію завдань, які, з об’єктивних причин,
неможливо було реалізувати. Відсутність чіткої системи фінансування
спричинила неконтрольованість у витратах.
У дисертації проаналізовано особливості соціального захисту
непрацездатних верств населення. Визначено, що упродовж 1920-х рр. не
існувало однакової для всіх категорій громадян системи соціального захисту.
Найбільшу увагу радянська влада приділяла соціальному забезпеченню
робітників та службовців, що становили її соціальну опору. Фінансовим
джерелом для надання їм соціальних виплат слугували страхові внески, більшу
частину яких сплачували роботодавці. Ними, здебільшого, опікувався наркомат
праці. Соціальне забезпечення селянства здійснювали новостворені громадські
організації.
Ключові слова: радянська влада, соціальна політика, неп, безробіття,
соціально-побутова сфера, непрацездатні, соціальний захист.
Мурашова О.П. Соціальна політика радянської влади в Україні у 20-х рр.
ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на пpавах pукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Вінницький державний педагогічний
університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2019.
Зміст анотації
У дисертації комплексно та всебічно проаналізовано соціальну політику
радянської влади в Україні у 20-х рр. ХХ ст., визначено її особливості,
напрямки, засоби та наслідки. Окремі аспекти досліджуваної проблематики
вивчали радянські, сучасні українські та зарубіжні науковці. Однак, на сьогодні
не існує комплексних досліджень соціальної політики вказаного періоду.
У роботі висвітлюються основні аспекти діяльності радянської влади у
сфері охорони здоров’я. Визначено, що стан медичного обслуговування в
окреслений період був у цілому незадовільним. Давалося взнаки скрутне
матеріальне становище в державі. З метою економії бюджетних коштів уряд
запровадив систему страхування на випадок хвороби. Простежується суттєве
відставання розвитку системи охорони здоров’я у селах, що було спричинено
відсутністю кваліфікованих кадрів та належного обладнання. Привілейованою
категорією в медичному забезпеченні були представники державно-партійної
номенклатури.
З’ясовано, що з метою пом’якшення проблеми безробіття радянський уряд
запровадив альтернативні види допомоги безробітним – трудову (участь у
громадських роботах та колективах безробітних) та натуральну (покращення
побутових умов, розвиток системи громадського харчування).
У дослідженні аналізується матеріальне становище соціальних верств
населення. Доведено, що в умовах галопуючої інфляції заробітна плата стала
другорядним елементом у доходах населення. Робітникам необхідно було
знаходити додаткові джерела для існування. Суттєвий вплив на матеріальне
становище мала натуралізація заробітної плати. Упродовж досліджуваного 3
періоду радянські партійні органи прагнули контролювати усі процеси, що
були пов’язані із матеріальним забезпеченням населення. Були створені
відповідні організації: Центральна комісія з робочого постачання,
Всеукраїнська та губернські комісії заробітної плати. Діяльність цих структур
не забезпечила рівномірного розподілу прибутків у галузях важкої та легкої
промисловості. Доведено, що в умовах переходу до ринкових механізмів в
економіці періоду непу, зі зменшенням частки державних фінансів, значно
погіршилося матеріальне становище пересічних громадян. Однак, виняток
становили представники партійної верхівки.
У дослідженні розглянуто особливості житлового будівництва. З’ясовано,
що активний його розвиток спостерігався у великих промислових містах. В
основному новими власниками комфортабельного житла були представники
державно-партійної номенклатури. Натомість робітники змушені були
задовольнятися, у кращому випадку, старим житловим фондом, санітарний стан
якого був, здебільшого, незадовільним. На промислових новобудовах за житло
слугували збиті нашвидкуруч бараки, казарми і навіть землянки. Особливим
видом були будинки-комуни в яких поселяли робітничих підлітків. Не менш
придатними для життя були будинки в сільській місцевості, що будувалися з
найдешевших та недовговічних матеріалів, обмежуючись мінімальними
зручностями.
Дисертантка проаналізувала стан функціонування системи комунального
господарства. Визначено, що провал комунальної політики на початку
1920-х рр. був спричинений у першу чергу надмірною її заполітизованістю. З
метою реалізації утопічних соціальних експериментів більшовицький уряд не
спрямовував свою діяльність на вирішення питань щодо належного побутового
забезпечення суспільства. Ситуація ускладнювалася тим, що комунальні
служби практично не мали господарського плану діяльності, однак,
неодноразово ставили за мету реалізацію завдань, які, з об’єктивних причин,
неможливо було реалізувати. Відсутність чіткої системи фінансування
спричинила неконтрольованість у витратах.
У дисертації проаналізовано особливості соціального захисту
непрацездатних верств населення. Визначено, що упродовж 1920-х рр. не
існувало однакової для всіх категорій громадян системи соціального захисту.
Найбільшу увагу радянська влада приділяла соціальному забезпеченню
робітників та службовців, що становили її соціальну опору. Фінансовим
джерелом для надання їм соціальних виплат слугували страхові внески, більшу
частину яких сплачували роботодавці. Ними, здебільшого, опікувався наркомат
праці. Соціальне забезпечення селянства здійснювали новостворені громадські
організації.
Ключові слова: радянська влада, соціальна політика, неп, безробіття,
соціально-побутова сфера, непрацездатні, соціальний захист.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.