Знайди книгу!

Опис:
Давиденко Н. В. Соціально-правнича термінологія українського
латинськомовного документа XVI-XVII ст.: становлення та функціонування. –
Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.02.14 – класичні мови. Окремі індоєвропейські
мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ,
2021.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей і
характерних ознак становлення та функціонування соціально-правничої
термінології в українській латинськомовній документації XVI-XVII ст..
Актуальність дослідження зумовлена недостатньою вивченістю
латинськомовної соціально-правничої термінології в українській
документації XVI-XVII ст. та відсутністю комплексних досліджень за темою,
необхідністю дослідження лексико-семантичного та граматичного складу
цього термінологічного пласту, виявлення лексико-семантичних груп
зазначених термінів з огляду на особливість тогочасної правової системи,
точніше – систем, що одночасно діяли на українських територіях. Виявлення
загальних закономірностей використання, специфіки побутування та
становлення соціально-правничої термінології, особливостей семантичного
наповнення окремих термінів у контексті використання різними системами
права, зважаючи на ряд хронологічних, територіальних, етнічних,
релігійних та соціальних маркерів, є актуальним для фахівців широкого кола
сучасних наук. До роботи було залучено значну кількість латинськомовних
документів Правобережної та Лівобережної України (зокрема й фамільних
фондів), деякі джерела вперше стали матеріалом наукового філологічного
опрацювання. Таке дослідження є перспективним з огляду на можливість
використання його результатів для подальшого теоретичного та практичного
освоєння збереженої документації і, відповідно, джерелознавчих,
історичних, юридичних, мовознавчих досліджень.


3





Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вперше
здійснено комплексне дослідження латинськомовної соціально-правничої
термінології XVI-XVII ст., зафіксованої у документації українського
походження, вперше комплексно окреслено специфіку функціонування,
використання та творення соціальних і правничих термінів вказаного
періоду у їх історичному розвитку. Вперше в українській лінгвістиці для
опрацювання соціально-правничої термінології було залучено
латинськомовну документацію Правобережної та Лівобережної України
(зокрема й фамільних фондів). У роботі класифіковано латинськомовні
соціально-правничі терміни відповідно до галузей права, досліджено та
охарактеризовано найбільш інформативні для виявлення та подальшого
опрацювання аналізованого термінологічного пласту частини документа
(клаузули). Подана робота містить філологічний аналіз історичного
розвитку ряду соціально-правничих термінів, які вперше підлягають такому
розгляду. Результати даного дослідження суттєво розширюють та
уточнюють комплекс відомостей про лексичну складову українського
різновиду пізньосередньовічної та ранньомодерної латини XVI-XVII ст..
У першому розділі «Функціонування латинської мови в Україні XVI-
XVII століть» здійснено теоретичне осмислення ролі та функцій латинської
мови у різних сферах життя населення українських територій у XVI-XVII ст.,
охарактеризовано причини та способи реалізації латинською мовою функцій
міжнародної мови та мови міжетнічного спілкування у соціально-
правничому сегменті, виявлено унікальні риси правової ситуації, що
склалася на українських землях у XVI-XVII ст.
Протягом XVI-XVII ст. Україна пройшла складний шлях від
розрізненого територіально та ментально, етнічно неоднорідного населення,
що проживало на землях різних держав, до появи паростків не лише етнічної,
але й національної самосвідомості. У цей час можна охарактеризувати етапи
зародження, формування і видозміни різних форм існування державної
організації, яка ще довго являє собою сукупність роздроблених регіонів та


4





провінцій. Латинська мова у XVI-XVII ст. виконувала роль lingua franca у
європейському суспільстві – мова науки, освіти і права, зрозуміла більшості
освічених верств. Унікальність ролі, покладеної на латинську мову у
досліджуваному періоді, насамперед полягала в уможливленні певної
уніфікації міжнародної дипломатично-юридичної термінології та створенні
термінологічного базису юридичної науки. Звичайно, вирішальним у цьому
був рівень сформованості римського права, значною мірою реціпійованого
європейською наукою, але у поєднанні із іншими джерелами права саме
латинській термінології судилося стати інструментом для практичної
інкорпорації місцевих систем права до загальноєвропейських. Міра вияву
уніфікації різних систем права у різних регіонах була відмінною.
Правове становище середньовічних українських земель є надзвичайно
цікавим прикладом симбіозу кількох правових систем. Унікальна правова
ситуація спричинювала, з одного боку, труднощі у роботі судів та державних
органів влади, уможливлювала прийняття дещо суперечливих рішень,
базованих на відмінних джерелах права, хоча з-поміж іншого – сприяла
творенню строкатої, але уніфікованої системи права, універсальним засобом
для функціонування якої стала латинська лексика і римська термінологічна
база (особливо значення набула саме писемна фіксація).
Латинськомовна соціально-правнича термінологія на українських
землях стала живим організмом, що формувався, видозмінювався та зазнавав
повсякчасних впливів з боку слов’янських (руської, польської) мов,
збагачувалась лексемами на позначення реалій та понять, характерних для
життя різних етнічних спільнот (єврейської, вірменської тощо).
У другому розділі «Типологічна класифікація джерел та теоретичні
засади дослідження латинськомовної соціально-правничої термінології в
Україні XVI-XVII століть» проаналізовано джерела історичних досліджень
юридичної термінології, досліджено палеографічні опрацювання
латинськомовних джерел, здійснено структурно-видову та типологічно-
видову класифікацію латинськомовних документів XVI-XVII століть,


5





критично розглянуто існуючі погляди на природу та зміст понять термін і
термінологія, визначено основні критерії систематизації, методи та способи
історико-філологічного дослідження соціально-правничої термінології.
Найбільш репрезентативними для виявлення правничої та соціальної
термінології з-поміж середньовічних і ранньомодерних першоджерел є
юридичні документи тієї епохи: документи дипломатичного характеру,
загальні і партикулярні привілейні грамоти, уставні земські грамоти,
постанови сеймів та сеймиків, жалувані грамоти, люстрації, канонічна
документація, інвентарі, заповіти, дарчі; акти та угоди щодо оренди, продажу
та купівлі маєтків і земельних угідь, документація, пов’язана із борговими
зобов'язаннями, судові рішення та поточні записи, привілеї. Загалом важливе
значення мають архіви метрик та канцелярій, що містили копії значної
частини документів, створених в аналізовані часи, монастирські архіви.
Щодо латинськомовних джерел українського походження особливо цінними
є також приватні архіви, які з часом формувалися у резиденціях окремих
великих магнатів. Дослідження латинської писемності переважно
стосуються Правобережної України, але певною мірою припускається
екстраполяція висновків і щодо України Лівобережної. Пов’язано це
насамперед із більшою кількістю збережених та досліджених, введених до
наукового обігу джерел. Крім того, можна припускати, що латинськомовних
пам’яток на Правобережжі і створено було значно більше.
Дипломатичні традиції діловодства не спричинювали повної тотожності
у викладі змісту та оформленні документів, хоча у великих канцеляріях
загального порядку дотримувалися частіше, зокрема й завдяки наявності
формулярників – регламентованих взірців чи посібників, що слугували
зразками для канцеляристів під час укладання текстів записів різних видів і
типів документації та зумовлювали до певної міри уніфіковане вживання
відповідної термінології. Зміна та розвиток формулярів записів із часом
більше спричинювалися різноманітністю обставин та реалій, тож скоріше
стосувалися змістового наповнення, а не формальностей викладу. Тож,


6





звичайно, і динаміку та якісні зміни у розвитку та становленні соціально-
правничої термінології варто відслідковувати, насамперед опираючись на
дослідження лексичного оформлення клаузул із найбільш можливою
кількістю варіативних відхилень. Так, пласт соціальної термінології більшою
мірою репрезентований у клаузулах інтитуляції, списку членів уряду і
присяжних та підписах.
Дослідження окремих семантичних груп соціально-правничої
термінології XVI-XVII століть часто передбачає фокусування лише на певній
клаузулі, або ж кількох частинах документа. Так, найбагатший матеріал для
аналізу термінологічних найменувань світських та церковних посад різного
рівня відображено у клаузулах інтитуляції, нарації, інскрипції та петиції. Для
виділення правових термінів із пенітенціарним значенням можна
обмежитись виділенням лише клаузули санкції. А от для виокремлення
найбільшої кількості термінів, що з’являються внаслідок взаємодії класичної
латинської термінології та термінів звичаєвого права, або таких, які
з’являються у результаті взаємодії латинської та місцевих мов, чи просто
новотворів, найбільш інформативними є клаузули нарації та, особливо,
факультативної клаузули субскрипції, адже саме вони більшою мірою
базувалися на свідченнях учасників судових процесів, а отже, більш
вірогідним є припущення про те, що під час запису відповідальна особа
найменше мала можливостей для заміни термінологізованої лексики на
нормативні терміни (іноді також із метою якнайточнішої фіксації свідчень).
Найпродуктивнішим для дослідження лексичного матеріалу та
подальшого аналізу становлення та функціонування соціально-правничої
термінології є метод компонентного аналізу. При дослідженні юридичної
термінології застосування методу компонентного аналізу має особливе
значення у контексті аналізу системи соціальних та правничих термінів в їх
історичному розвитку, тобто при вивченні власне історико-правових
термінів: актуальних та вживаних сьогодні і таких, що вже стали архаїзмами
як терміни.


7





У третьому розділі «Становлення терміносистеми соціально-правничих
документів. Лексико-семантичне групування та аналіз функціонування
латинськомовнх соціально-правничих термінів українського документа XVI-
XVII століть» виділено основні лексико-семантичні групи латинськомовних
термінів української документації XVI-XVII ст., проаналізовано визначення
поняття права у тогочасній документації, терміни на позначення соціальної,
етнічної та релігійної приналежності, групи термінів адміністративного,
трудового, канонічного, судового, кримінального, цивільного, майнового,
економічного, митного, податкового і торговельного права, визначено
терміни на позначення різновидів документів. Розгляду термінів кожної
лексико-семантичної групи присвячено окремий підрозділ роботи.
Аналізуються загальні характеристики, обставини та причини формування
груп термінів, а також етимологія, функції й особливості побутування і
використання окремих термінів кожної лексико-семантичної групи.
Основний масив латинськомовних матеріалів, створених в Україні – це
документи для врегулювання соціально-правничих взаємин людей різного
стану, національної та професійної приналежності.
Значною мірою термінологізований лексичний інструментарій
канцеляристів не завжди міг задовольнити потребу в означенні конкретних
реалій чи явищ. За умов не надто мобільного інформаційного обміну
прецедентні випадки номінації та використання нових або не часто вживаних
лексем, разом із існуючою ситуацією багатомовності, створювали усі
підстави для поповнення юридичної мови новотворами та поширенню
термінологічної синонімії.
У результаті класифікації соціально-правничої термінології на матеріалі
документації XVI-XVII ст. українського походження виділено такі основних
групи термінів: терміни, пов’язані із застосуванням певних норм та на
позначення реалій національно-етнічного та звичаєвого права; терміни на
означення соціально-правничого статусу; терміни на позначення етнічної та
релігійної приналежності; терміни канонічного, адміністративного,


8





трудового, кримінального, цивільного, майнового, економічного, митного,
податкового, комерційного права, різновиди документів.
Практичне значення роботи визначається можливістю використання
результатів та висновків у теоретичних і практичних курсах із правничої
лінгвістики, лінгвостилістики та лінгвокультурології, у нормативних курсах
та спецкурсах з історії латинської мови, юридичної латини, римської
культури та римського права. Матеріали дослідження можуть бути
застосовані при підготовці спеціальних навчально-методичних посібників із
правничої лінгвістики, історії латинської мови та термінології. Текст та
основні положення дослідження можуть бути використані юрислінгвістами,
мовознавцями, культорологами та іншими фахівцями при вивченні
українських латинськомовних джерел XVI-XVII ст. Матеріали дослідження
у подальшому можуть бути долучені до зібрання та систематизації
латинськомовних термінів української документації для укладання
термінологічних словників, що стануть у пригоді в перекладацькій практиці.
Результати дослідження оприлюднено у 8 публікаціях, серед яких
5 статей у наукових виданнях, включених до Переліку наукових фахових
видань України, 2 – у закордонних наукових виданнях, проіндексованих у
міжнародних наукометричних базах, 1 – у колективній монографії.
Ключові слова: соціально-правнича термінологія, юридичний термін,
латинський термін, структура документа, клаузула, семантика,
латинськомовна документація, українське право, архітектоніка.