Сповідальна модальність французького роману доби модернізму: діалог літератури та музики

/ наукова
дисертація
Опис:
Стеценко А. С. Сповідальна модальність французького роману доби
модернізму: діалог літератури і музики. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.01.04 «література зарубіжних країн». – Київський
національний лінгвістичний університет, Київ, 2019.
Роботу присвячено дослідженню сповідальної модальності французького
роману доби модернізму через призму діалогу літератури та музики. Тема
дисертації окреслила дві основні проблеми: взаємодію літератури та музики
як двох відмінних семіотичних систем та особливості сповіді як наративної
модальності романів Л.-Ф. Селіна «Подорож на край ночі», Ж.-П. Сартра
«Нудота», Ф. Моріака «Гадючник», Ж. Бернаноса «Щоденник сільського
священика».
Теоретичним підґрунтям для дослідження першого питання – теми
інтермедіальності в аспекті взаємодії літератури і музики – стали, насамперед,
праці С. Маценки «Партитура роману», «Словник термінотворення на межі
літератури і музики», спільна монографія за редакцією С. Маценки «Музична
фактура літературного тексту», А.-М. Арма «Музичні та літературні форми.
Роздуми над музичним естетичним диспозитивом як засобом літературної
репрезентації», М. Грібенські «Література і музика: Декілька аспектів з вивчення їх
взаємодії», А. Хеймей «Музика в літературі: інтердесциплінарні перспективи
компаративістики». Для розкриття й уточнення питань семіотичної природи
вербальної та музичної мов, поняття «музичної наративності» було використано
праці Е. Тарасті «Теорія музичної семіотики», К. Леві-Строса «Сире
і приготовлене», У. Еко «Відсутня структура», «Відкритий твір».
У з’ясуванні другого питання – розшифрування сповідальних кодів
наративної модальності французьких романів доби модернізму – робота
апелювала, по-перше, до Ж. Женетта та його потрактування категорії наративної
модальності у художньому тексті. По-друге, з метою з’ясування основних 3
християнських модальних критеріїв сповіді та їх проектування
на дослідження сповідальної модальності французьких романів доби модернізму
були залучені богословські роботи В. Каспера, Папи Франциска, Ю. Августина
ІТ. По-третє, розкрити особливості сповідальності французького роману в
контексті онтологічних змін ХХ століття дозволили праці французьких
літературознавців Ж. Гюсдорфа, Ж. Руссе, Ф. Лежена. Досліджуючи поетику
автодієгетичних жанрів, ці літературознавці питому увагу приділяли аналізу
сповідального дискурсу в французькому романі першої половини ХХ ст.
Поглибити розуміння сповідальності оповіді героя французького роману
в координатах «письма про Себе» дозволила праця Ю. Павленко «Чорнильна
історія. Письмо про Себе фікційного суб’єкта».
Поєднавши дві вищеописані проблеми, дисертаційне дослідження
розгорнулось у принципово нових для сучасного літературознавства координатах,
теоретично обґрунтувавши та практично виявивши на матеріалі художнього
простору французьких романів доби модернізму зв'язок сповідальної модальності
оповіді героя та музики.
Основним тезисом дослідження стала ідея про іманентний зв'язок
сповідальної оповіді героя французького роману та музики. На матеріалі романів
доби романтизму та модернізму було встановлено, що коли в основу історії про
Себе героя-оповідача лягає сповідальна інтенція, його оповідь набуває музичних
параметрів (особливого темпу, ритму, інтонування тощо). Аналіз цих музичних
параметрів спільно із розробкою типології наративних фігур мовлення суб’єкта
сповіді (на основі «Фрагментів мови закоханого» Р. Барта) дозволив вивести у
фокус дослідження ряд музикознавчих категорій, конструктивність використання
яких особливо яскраво розкривається у площині аналізу сповідальної модальності
французького роману доби модернізму.
Розроблено термінологічний словник для опису сповідальної модальності
роману в інтермедіальній перспективі. Такий словник став логічним
продовженням вже розпочатих раніше спроб поєднати дискурс сповіді
та музики Мішелем Фуко, Жаном-Жаком Руссо, Михайло Уваровим. У процесі 4
розроблення понятійного апарату для опису взаємодії літератури і музики
у площині сповідальної модальності роману дослідження відштовхнулося
від праці С. Маценки «Словник термінотворення на межі літератури і музики»
та розробленої Р. Бартом у книзі «Фрагменти мови закоханого» типології фігур
мовлення закоханого. Шлях бартівського структурування фігур мовлення
закоханого був екстрапольований із відповідними перестановками / уточненнями
семантичних акцентів на дослідження мовлення суб’єкта сповіді. Це дозволило
запропонувати та обґрунтувати систему фігур мови суб’єкта сповіді, серед
яких основними були виокремлені фігури «щирості», «сорому» та «надії
на примирення».
Дослідження сповідальної модальності оповіді героя в інтермедіальному
аспекті апелювало до ряду музикознавчих понять («гармонія», «тональність»,
«модуляція», «атональність», «розщеплення тональності»). З метою їх адекватного
введення у вимір літературознавчого аналізу, були використані музикознавчі
праці Ю. Холопова; Р. Слонімської; І. Дубовського, С. Євсеєва, а також праці
Ж.-Ж. Руссо, М. Фуко, Ж. Дерріда, що розгортають теоретичний дискурс
на межі літератури та музики.
Проаналізовано питання перехрещення дискурсів сповіді та музики
в історії французької літератури. Погляд на це питання в історичній перспективі
виявив особливий внесок французького романтизму у формування іманентної
єдності музики та сповідальної оповіді. Дослідження культурно-історичної
та естетичної парадигм французького романтизму дозволило закріпити
за цією епохою статус основного претексту традиції діалогу сповідального
та музичного дискурсів в історії французького роману. На матеріалі романів
доби романтизму, які французькі літературознавці Венсан Колонна, Бертран
де Маржері, Маріам Роман, Даміан Занон розглядають під кутом сповідальної
поетики, вдалось прослідкувати, пояснити складності та особливості гармонії
сповідальної оповіді героїв-романтиків Октава (А. де Мюссе «Сповідь сина
століття»), Адольфа (Б. Констан «Адольф»), Рене (Р. Шатобріан «Рене»).
Порівняльний аналіз гармонії сповідальної модальності роману доби
романтизму та модернізму із гармонією музики цих епох дозволив виявити їхню 5
чітку взаємну кореляцію. У гармонії оповіді героя-романтика були виявлені
найбільш типові для західноєвропейської музики ХIX століття структури й
техніки письма (політональне викладення матеріалу через модуляцію /
зіставлення тональностей / відхилення, розшарування тоніки). Сповідальна
модальність роману епохи модернізму продемонструвала гармонію настільки ж
гетерогенну, як і музика цієї епохи (розпад тональності, емансипація дисонансу,
проникнення джазової естетики, мінімалізму тощо).
Пояснено зміни у гармонії сповідальної оповіді героїв французького
роману початку ХХ століття у контексті соціально-культурної ситуації.
Актуалізація сповідального дискурсу у цей історичний час помітно ускладнилась.
Страх вимовляння правди про себе героя-учасника або свідка війни
(як, наприклад, Бардамю з роману «Подорож на край ночі» Л.-Ф. Селіна) змушує
повсякчас заперечувати, тікати та іронізувати над актом сповідання. Попри те
що, на рівні історії романи «Нудота» Ж-П. Сартра, «Подорож на край ночі» Л.-
Ф. Селіна не наголошують експліцитно на ролі сповідальності
в епістемі ХХ століття, залучення метамови музики до аналізу поетики
цих романів в аспекті наративної модальності переконало у глибокій інтимності
та сповідальності літератури епохи модернізму, дозволило окреслити спільну
грань між такими різними етичними та естетичними парадигмами як католицький
роман («Щоденник сільського священика», Ж. Бернанос, «Гадючник» Ф. Моріак),
екзистенціалістський роман («Нудота» Ж.-П. Сартр) та роман «тотальної
негації» [57] («Подорож на край ночі» Л.-Ф. Селін).
Дисертаційне дослідження дозволило поглибити розуміння сповідальності
у культурному континуумі початку ХХ століття, пояснити онтологічні складності
його формування та ствердити вітальне антропологічне значення покаяння
для суб’єкта модернізму. Нова методологічна перспектива дослідження
сповідальної модальності французького роману через діалог двох семіотично
різних мистецтв дозволила поєднати метамови літератури та музики та виявити
сповідальні грані навіть тих романів, що традиційно не розглядалися критикою
під кутом сповідальності. Міждисциплінарний вектор дослідження розширив методологічні
горизонти вивчення актуальної на сьогодні теми літературно-музичного діалогу
та водночас задав траєкторію наступного вивчення через цей діалог такого
суспільно значимого культурного феномена як сповідь.
Ключові слова: сповідальна модальність, французький роман, модернізм,
музика, інтермедіальність, наративність, оповідь, гармонія.

Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.