Становлення і діяльність громадських організацій в українському селі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Лівобережжя)
Оксана Силка / історичнадисертація
Опис:
Силка О. З. Становлення і діяльність громадських організацій в
українському селі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах
Лівобережжя). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. –
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2018.
Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Чeркаський національний
університет ім. Б. Хмельницького, Черкаси, 2018.
Сучасні реформаційні процеси в Україні стимулюють активізацію
громадської ініціативи та діяльність різнопланових об’єднань. Важливу роль
у цих трансформаціях відведено українському селу. Його сьогодення та
майбутнє нерозривно пов’язані й частково залежать від активного
функціонування особливих груп населення, члени яких об’єднуються на
принципах самоорганізації. Такими утвореннями є громадські організації. У
дисертації досліджується становлення та діяльність громадських організацій
в українському селі Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Оригінальність концептуального замислу полягає в тому, щоб залучити
сільську складову до загальноукраїнської мережі статутних громадських
товариств, діяльність частини яких відбувалась у період формування
громадянського суспільства в Російській імперії. На основі критичного
аналізу історичних джерел, здобутків історіографії та новітніх
методологічних підходів з’ясовано, визначено та проаналізовано спектр
сільських громадських об’єднань, розкрито організаційні засади, зміст,
форми, методи та результати їхньої діяльності. Це важливо з огляду на
дослідження досвіду української громадської ініціативи. Українське
селянство виявило себе активним суб’єктом історії наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст., саме тоді селяни долучилися до створення сотень
громадських організацій різного спрямування. Територіальне охоплення, 3
напрями, масштаби та результати діяльності сільських організацій є
безпосереднім історичним прикладом для сучасного сільського громадського
руху.
Активність селянської громади є природним маркером громадської
свідомості, засобом самоствердження та самореалізації в соціокультурному
просторі. Визначальним підходом до розуміння виникнення, становлення та
розвитку української сільської громадської ініціативи є з’ясування її місця в
практиці селянської революції початку ХХ ст. Разом із тим, сільський
громадський статутний рух був пов’язаний також із формуванням у
Російській імперії, в українських губерніях основ громадянського
суспільства.
У процесі інституціоналізації громадянського суспільства в Російській
імперії на початку ХХ ст. у його структурі сформувався окремий сектор
громадських об’єднань, які були покликані представляти інтереси різних
соціальних груп. У межах сільського Лівобережжя України свою діяльність
організували сільськогосподарські та бджолярські товариства, добровільні
пожежні товариства та дружини, товариства благоустрою, товариства
тверезості, сільські відділення загальноросійських товариств, благодійні та
просвітницькі об’єднання. У дисертації стверджується, що наявність у
кожному повітовому та волосному адміністративно-територіальному центрі
громадського сільськогосподарського об’єднання та ще 2–3 громадських
об’єднань іншого спрямування у волості, і є тією мінімальною кількістю, яка
необхідна для твердження про існування сільського добровільного статутного
руху в Лівобережній Україні на початку ХХ ст. Встановлено, що показники
агропросвітницького руху, не говорячи вже про благодійний, культурно-
освітній, пожежний та інші, значно відставали від показників кооперативного
гуртування у цих же регіонах. Частина сільських громадських організацій
досягла 10-річного віку. Здебільшого, діяльність сільських громадських
організацій не було перервано подіями Першої світової війни, і навіть більше,
у цей період виявлено й підтверджено появу нових об’єднань, які працювали 4
в напрямах опіки, благодійництва та просвітництва. Події Лютневої
революції 1917 р. теж істотно не вплинули на зменшення кількості сільських
громадських органзацій. У цей рік ми констатуємо діяльність нових
сільськогосподарських товариств. І лише суспільно-політичні події кінця
1917–1921 рр. призвели до занепаду діяльності та фактичного саморозпуску
сільських громадських організацій.
Громадські об’єднання українського села наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст. були помітним явищем і виступали органічною складовою соціально-
економічних та культурно-освітніх процесів. Процес становлення та розвитку
громадських організацій в Україні загалом, й у межах Лівобережжя зокрема,
був досить складним, суперечливим і безпосередньо залежав від законодавчої
політики Російської імперії. Соціально-економічні перетворення в державі,
які розпочалися з другої половини ХІХ і продовжилися на початку ХХ ст., у
більшості сфер суспільного життя: освіті, науці, благодійності, охороні
здоров’я, сільського господарства тощо, стали одним зі стимулів у появі
нового елементу соціокультурного середовища, у т.ч. й сільського –
добровільних статутних громадських організацій. Його всебічне вивчення
має допомогти глибоко пізнати й зрозуміти суть тих соціально-економічних
змін, які мали місце в житті українського селянина. На жаль, складна і
багатогранна проблема створення та функціонування сільських громадських
організацій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. досі ще не стала предметом
спеціального комплексного дослідження. Історіографія сільських
громадських організацій почала закладатися у період фіксації перших
результатів їхньої діяльності, тобто з кінця ХІХ – початку ХХ ст. До 20-х рр.
ХХ ст. було опубліковано значну кількість робіт з історії громадських
організацій, важливість яких полягає у концентрації в їхньому змісті чималої
кількості фактологічного матеріалу. У радянський період громадські
організації досліджувались виключно з критеріїв класово-партійного підходу,
що, логічно, спотворювало історичну дійсність і приводило до хибності
отриманих висновків. Радянська історіографія неоднозначна за ступенем 5
політичної заангажованості та рівнем наукової глибини. Окремі аспекти даної
проблеми є частиною досліджень, присвячених іншим площинам історії
українського села кінця ХІХ – початку ХХ ст. Кількість подібних робіт
достатньо велика. Додатковому опрацюванню теми сприяв посилений інтерес
дослідників і до вивчення комплексу проблем становлення громадянського
суспільства в Російській імперії на початку ХХ ст. Сучасна українська
історіографія, відгукуючись на зміни попередніх історіографічних
конструкцій, звертає увагу на систему добровільних сільських організацій
(здебільшого – на товариства агропросвітницького спрямування) у двох
площинах – як складову кооперативного руху та як презентаційний елемент
формування в Російській імперії на межі ХІХ–ХХ ст. елементів
громадянського суспільства й правової держави. Необхідність цілісного та
об’єктивного вивчення важливого елементу суспільно-економічного та
культурно-просвітницького життя українського селянина й зумовило наукове
дослідження. У ньому сільські громадські організації наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст. розглядаються як складова сільського громадського
організаційного простору та як частина загальної системи громадських
організацій України.
Джерельна база вивчення діяльності сільських громадських організацій
побудована на комплексному аналізі широкого кола джерел і є достатньою
для досягнення мети та реалізації завдань дослідження. Вона представлена
різними документами як за характером, так і за змістом. При цьому
зафіксовано фрагментарний характер опрацьованих джерел та, в окремих
випадках, суперечливий зміст інформації. Комплекс застосованих у
дослідженні наукових принципів та методів дозволив об’єктивно висвітлити
явища і процеси зазначеного історичного періоду, що стосуються сільських
громадських організацій, уникнути упередженості в їхньому тлумаченні.
У дисертації виокремлено та охарактеризовано основні типологічні
моделі та класифікаційні схеми громадських організацій, з’ясовано у них
місце сільського статутного сегменту. Обґрунтовано роль і місце сільських 6
громадських організацій у загальній системі громадських організацій України
у досліджуваний період. Недержавні та неприбуткові організації, діяльність
яких відбувалась чи відбувається в умовах громадянського суспільства
традиційно називають «третім сектором» на противагу державному та
економічному. На початку ХХ ст. у межах Україні на сільському
адміністративно-територіальному рівні сформувався консолідований
громадський рух, який включав у себе окремі, взаємно не підпорядковані, але
взаємодіючі громадські організації. Наявні в сучасній історіографії
класифікаційні схеми громадських організацій, кожна з яких має переваги і
недоліки, забезпечують оптимальне дослідження історії статутного
громадського сектору. Сукупність низки таких класифікацій допомагає
сучасному досліднику визначити роль та місце громадських організацій у
суспільному житті українців. В якості критеріїв класифікаційної схеми
сільських громадських організацій, яку було покладено в основу дослідження
і яка знайшла у ньому своє застосування, стали наступні: за масштабами
діяльності – волосні та сільські (сфера впливу поширювалась на відповідні
адміністративно-територіальні одиниці); за напрямами діяльності –
агропросвітницькі (сільськогосподарські, бджолярів), територіальної
самоорганізації (пожежні, товариства благоустрою), соціальної опіки,
благодійності та просвітництва; за внутрішньою структурою – централізовані
(сільські осередки й відділення повітових, губернських чи
загальноросійських товариств) та самостійні. У свою чергу, у категорії
товариств соціальної опіки, благодійності та просвітництва виділяються
товариства національних менших.
Розкрито особливості державного законодавчого забезпечення та
регулювання діяльності сільських громадських організацій. Правове
підґрунтя сільських громадських організацій визначалось чинними
«Тимчасовими правилами про товариства та спілки» та «Типовими
статутами», а також низкою інших законів, циркулярів, роз’ясненнями
Сенату, постановами губернської та повітової влади, іншими нормативно-7
правовими документами. Їхні норми паралельно із забезпеченням можливості
функціонування громадських організацій, також і регламентували в різний
спосіб переважну частину їхньої діяльності. Усі сільські громадські
організації Лівобережжя України у період до 1917 р. були легальними
організаціями, оскільки забезпечили своє право на об’єднання шляхом
реєстрації у відповідних державних органах. Юридично усі товариства були
незалежними та автономними структурами. Сільські громадські організації
створювались на основі добровільного і свідомого вибору окремої особи.
Виникнення досліджуваних товариств розглядається як процес, у межах
якого відбувалися здійснення і захист індивідуальних інтересів селян.
Досліджено роль окремих осіб у налагодженні організаційної,
популяризаторської, просвітницької, благодійної діяльності сільських
організацій. Зокрема, окремого наголосу отримало дослідження життя та
діяльність тих представників активу, які очолювали сільський статутний рух
або сприяли його становленню і розгортанню (Ф. Коскуль, В. Л’Етьєнн,
П. Гавсевич, Т. Зенченко, З. Ящуржинський, М. Злобинець та інші).
Результати наших наукових пошуків дозволяють стверджувати про наявність
у цьому переліку представників двох поколінь: перше, яке сформувалося в
умовах кінця ХІХ ст., періоду зародження сільської статутної ініціативи та
початку національно-культурного руху, і друге – становлення якого
відбувалося під час революції 1905–1907 рр., активних змін у сільському
господарстві, актуалізації українського питання тощо. Саме представники
другого покоління, переживши період піднесення статутного руху в 10-х рр.
ХХ ст., стали для нової влади у 20-х рр. некомфортними, незручними і,
врешті, загрозливими.
Місцеві сільськогосподарські товариства розглянуто як одну з форм
аграрно-популяризаторської діяльності. Реконструйовано процес співпраці
сільських громадських організацій з повітовими та губернськими земствами.
Переглянуто та проаналізовано сталі в історіографії кількісні показники
забезпеченості сільського громадського простору статутними організаціями.
Набуло подальшого розвитку дослідження унікальних та особливих
видів сільських громадських організацій, як товариства благоустрою,
товариства тверезості, товариства з організації та утримання народних
будинків та інших.
Виявлено, систематизовано та уточнено статистичні дані (у бік їхнього
збільшення) щодо чисельності сільськогосподарських товариств,
добровільних пожежних об’єднань, благодійних та культурно-
просвітницьких осередків як громадської, так і приватно-громадської
ініціативи.
На підставі результатів дослідження автор прийшов до основного
висновку: процес становлення та діяльності громадських організацій
українського села Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
визначався їх функціонуванням в системі легальних організацій та вагомими
результатами діяльності. Сільські громадські організації України були
невід’ємною складовою загальної мережі громадських організацій,
відповідно самостійним і важливим фактором процесів соціально-
економічних та культурних змін.
Ключові слова: громадська організація, селянство, агропросвітницьке
сільськогосподарське товариство, товариства благоустрою, пожежне
товариство, пожежна дружина, сільська інтелігенція, громадянське
суспільство.
Силка О. З. Становлення і діяльність громадських організацій в
українському селі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах
Лівобережжя). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. –
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2018.
Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Чeркаський національний
університет ім. Б. Хмельницького, Черкаси, 2018.
Сучасні реформаційні процеси в Україні стимулюють активізацію
громадської ініціативи та діяльність різнопланових об’єднань. Важливу роль
у цих трансформаціях відведено українському селу. Його сьогодення та
майбутнє нерозривно пов’язані й частково залежать від активного
функціонування особливих груп населення, члени яких об’єднуються на
принципах самоорганізації. Такими утвореннями є громадські організації. У
дисертації досліджується становлення та діяльність громадських організацій
в українському селі Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Оригінальність концептуального замислу полягає в тому, щоб залучити
сільську складову до загальноукраїнської мережі статутних громадських
товариств, діяльність частини яких відбувалась у період формування
громадянського суспільства в Російській імперії. На основі критичного
аналізу історичних джерел, здобутків історіографії та новітніх
методологічних підходів з’ясовано, визначено та проаналізовано спектр
сільських громадських об’єднань, розкрито організаційні засади, зміст,
форми, методи та результати їхньої діяльності. Це важливо з огляду на
дослідження досвіду української громадської ініціативи. Українське
селянство виявило себе активним суб’єктом історії наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст., саме тоді селяни долучилися до створення сотень
громадських організацій різного спрямування. Територіальне охоплення, 3
напрями, масштаби та результати діяльності сільських організацій є
безпосереднім історичним прикладом для сучасного сільського громадського
руху.
Активність селянської громади є природним маркером громадської
свідомості, засобом самоствердження та самореалізації в соціокультурному
просторі. Визначальним підходом до розуміння виникнення, становлення та
розвитку української сільської громадської ініціативи є з’ясування її місця в
практиці селянської революції початку ХХ ст. Разом із тим, сільський
громадський статутний рух був пов’язаний також із формуванням у
Російській імперії, в українських губерніях основ громадянського
суспільства.
У процесі інституціоналізації громадянського суспільства в Російській
імперії на початку ХХ ст. у його структурі сформувався окремий сектор
громадських об’єднань, які були покликані представляти інтереси різних
соціальних груп. У межах сільського Лівобережжя України свою діяльність
організували сільськогосподарські та бджолярські товариства, добровільні
пожежні товариства та дружини, товариства благоустрою, товариства
тверезості, сільські відділення загальноросійських товариств, благодійні та
просвітницькі об’єднання. У дисертації стверджується, що наявність у
кожному повітовому та волосному адміністративно-територіальному центрі
громадського сільськогосподарського об’єднання та ще 2–3 громадських
об’єднань іншого спрямування у волості, і є тією мінімальною кількістю, яка
необхідна для твердження про існування сільського добровільного статутного
руху в Лівобережній Україні на початку ХХ ст. Встановлено, що показники
агропросвітницького руху, не говорячи вже про благодійний, культурно-
освітній, пожежний та інші, значно відставали від показників кооперативного
гуртування у цих же регіонах. Частина сільських громадських організацій
досягла 10-річного віку. Здебільшого, діяльність сільських громадських
організацій не було перервано подіями Першої світової війни, і навіть більше,
у цей період виявлено й підтверджено появу нових об’єднань, які працювали 4
в напрямах опіки, благодійництва та просвітництва. Події Лютневої
революції 1917 р. теж істотно не вплинули на зменшення кількості сільських
громадських органзацій. У цей рік ми констатуємо діяльність нових
сільськогосподарських товариств. І лише суспільно-політичні події кінця
1917–1921 рр. призвели до занепаду діяльності та фактичного саморозпуску
сільських громадських організацій.
Громадські об’єднання українського села наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст. були помітним явищем і виступали органічною складовою соціально-
економічних та культурно-освітніх процесів. Процес становлення та розвитку
громадських організацій в Україні загалом, й у межах Лівобережжя зокрема,
був досить складним, суперечливим і безпосередньо залежав від законодавчої
політики Російської імперії. Соціально-економічні перетворення в державі,
які розпочалися з другої половини ХІХ і продовжилися на початку ХХ ст., у
більшості сфер суспільного життя: освіті, науці, благодійності, охороні
здоров’я, сільського господарства тощо, стали одним зі стимулів у появі
нового елементу соціокультурного середовища, у т.ч. й сільського –
добровільних статутних громадських організацій. Його всебічне вивчення
має допомогти глибоко пізнати й зрозуміти суть тих соціально-економічних
змін, які мали місце в житті українського селянина. На жаль, складна і
багатогранна проблема створення та функціонування сільських громадських
організацій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. досі ще не стала предметом
спеціального комплексного дослідження. Історіографія сільських
громадських організацій почала закладатися у період фіксації перших
результатів їхньої діяльності, тобто з кінця ХІХ – початку ХХ ст. До 20-х рр.
ХХ ст. було опубліковано значну кількість робіт з історії громадських
організацій, важливість яких полягає у концентрації в їхньому змісті чималої
кількості фактологічного матеріалу. У радянський період громадські
організації досліджувались виключно з критеріїв класово-партійного підходу,
що, логічно, спотворювало історичну дійсність і приводило до хибності
отриманих висновків. Радянська історіографія неоднозначна за ступенем 5
політичної заангажованості та рівнем наукової глибини. Окремі аспекти даної
проблеми є частиною досліджень, присвячених іншим площинам історії
українського села кінця ХІХ – початку ХХ ст. Кількість подібних робіт
достатньо велика. Додатковому опрацюванню теми сприяв посилений інтерес
дослідників і до вивчення комплексу проблем становлення громадянського
суспільства в Російській імперії на початку ХХ ст. Сучасна українська
історіографія, відгукуючись на зміни попередніх історіографічних
конструкцій, звертає увагу на систему добровільних сільських організацій
(здебільшого – на товариства агропросвітницького спрямування) у двох
площинах – як складову кооперативного руху та як презентаційний елемент
формування в Російській імперії на межі ХІХ–ХХ ст. елементів
громадянського суспільства й правової держави. Необхідність цілісного та
об’єктивного вивчення важливого елементу суспільно-економічного та
культурно-просвітницького життя українського селянина й зумовило наукове
дослідження. У ньому сільські громадські організації наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст. розглядаються як складова сільського громадського
організаційного простору та як частина загальної системи громадських
організацій України.
Джерельна база вивчення діяльності сільських громадських організацій
побудована на комплексному аналізі широкого кола джерел і є достатньою
для досягнення мети та реалізації завдань дослідження. Вона представлена
різними документами як за характером, так і за змістом. При цьому
зафіксовано фрагментарний характер опрацьованих джерел та, в окремих
випадках, суперечливий зміст інформації. Комплекс застосованих у
дослідженні наукових принципів та методів дозволив об’єктивно висвітлити
явища і процеси зазначеного історичного періоду, що стосуються сільських
громадських організацій, уникнути упередженості в їхньому тлумаченні.
У дисертації виокремлено та охарактеризовано основні типологічні
моделі та класифікаційні схеми громадських організацій, з’ясовано у них
місце сільського статутного сегменту. Обґрунтовано роль і місце сільських 6
громадських організацій у загальній системі громадських організацій України
у досліджуваний період. Недержавні та неприбуткові організації, діяльність
яких відбувалась чи відбувається в умовах громадянського суспільства
традиційно називають «третім сектором» на противагу державному та
економічному. На початку ХХ ст. у межах Україні на сільському
адміністративно-територіальному рівні сформувався консолідований
громадський рух, який включав у себе окремі, взаємно не підпорядковані, але
взаємодіючі громадські організації. Наявні в сучасній історіографії
класифікаційні схеми громадських організацій, кожна з яких має переваги і
недоліки, забезпечують оптимальне дослідження історії статутного
громадського сектору. Сукупність низки таких класифікацій допомагає
сучасному досліднику визначити роль та місце громадських організацій у
суспільному житті українців. В якості критеріїв класифікаційної схеми
сільських громадських організацій, яку було покладено в основу дослідження
і яка знайшла у ньому своє застосування, стали наступні: за масштабами
діяльності – волосні та сільські (сфера впливу поширювалась на відповідні
адміністративно-територіальні одиниці); за напрямами діяльності –
агропросвітницькі (сільськогосподарські, бджолярів), територіальної
самоорганізації (пожежні, товариства благоустрою), соціальної опіки,
благодійності та просвітництва; за внутрішньою структурою – централізовані
(сільські осередки й відділення повітових, губернських чи
загальноросійських товариств) та самостійні. У свою чергу, у категорії
товариств соціальної опіки, благодійності та просвітництва виділяються
товариства національних менших.
Розкрито особливості державного законодавчого забезпечення та
регулювання діяльності сільських громадських організацій. Правове
підґрунтя сільських громадських організацій визначалось чинними
«Тимчасовими правилами про товариства та спілки» та «Типовими
статутами», а також низкою інших законів, циркулярів, роз’ясненнями
Сенату, постановами губернської та повітової влади, іншими нормативно-7
правовими документами. Їхні норми паралельно із забезпеченням можливості
функціонування громадських організацій, також і регламентували в різний
спосіб переважну частину їхньої діяльності. Усі сільські громадські
організації Лівобережжя України у період до 1917 р. були легальними
організаціями, оскільки забезпечили своє право на об’єднання шляхом
реєстрації у відповідних державних органах. Юридично усі товариства були
незалежними та автономними структурами. Сільські громадські організації
створювались на основі добровільного і свідомого вибору окремої особи.
Виникнення досліджуваних товариств розглядається як процес, у межах
якого відбувалися здійснення і захист індивідуальних інтересів селян.
Досліджено роль окремих осіб у налагодженні організаційної,
популяризаторської, просвітницької, благодійної діяльності сільських
організацій. Зокрема, окремого наголосу отримало дослідження життя та
діяльність тих представників активу, які очолювали сільський статутний рух
або сприяли його становленню і розгортанню (Ф. Коскуль, В. Л’Етьєнн,
П. Гавсевич, Т. Зенченко, З. Ящуржинський, М. Злобинець та інші).
Результати наших наукових пошуків дозволяють стверджувати про наявність
у цьому переліку представників двох поколінь: перше, яке сформувалося в
умовах кінця ХІХ ст., періоду зародження сільської статутної ініціативи та
початку національно-культурного руху, і друге – становлення якого
відбувалося під час революції 1905–1907 рр., активних змін у сільському
господарстві, актуалізації українського питання тощо. Саме представники
другого покоління, переживши період піднесення статутного руху в 10-х рр.
ХХ ст., стали для нової влади у 20-х рр. некомфортними, незручними і,
врешті, загрозливими.
Місцеві сільськогосподарські товариства розглянуто як одну з форм
аграрно-популяризаторської діяльності. Реконструйовано процес співпраці
сільських громадських організацій з повітовими та губернськими земствами.
Переглянуто та проаналізовано сталі в історіографії кількісні показники
забезпеченості сільського громадського простору статутними організаціями.
Набуло подальшого розвитку дослідження унікальних та особливих
видів сільських громадських організацій, як товариства благоустрою,
товариства тверезості, товариства з організації та утримання народних
будинків та інших.
Виявлено, систематизовано та уточнено статистичні дані (у бік їхнього
збільшення) щодо чисельності сільськогосподарських товариств,
добровільних пожежних об’єднань, благодійних та культурно-
просвітницьких осередків як громадської, так і приватно-громадської
ініціативи.
На підставі результатів дослідження автор прийшов до основного
висновку: процес становлення та діяльності громадських організацій
українського села Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
визначався їх функціонуванням в системі легальних організацій та вагомими
результатами діяльності. Сільські громадські організації України були
невід’ємною складовою загальної мережі громадських організацій,
відповідно самостійним і важливим фактором процесів соціально-
економічних та культурних змін.
Ключові слова: громадська організація, селянство, агропросвітницьке
сільськогосподарське товариство, товариства благоустрою, пожежне
товариство, пожежна дружина, сільська інтелігенція, громадянське
суспільство.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.