Знайди книгу!

Опис:


2
АНОТАЦІЯ
Маврін О. О.
Становлення та особливості розвитку теорії і методики археографії в УРСР
(1940-ві – 1980-ті рр.).
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні
історичні дисципліни».
Робота виконана в Інституті української археографії та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН України.
Захист відбудеться на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.235.01 при
Інституті історії України НАН України.
Місто Київ, 2019 рік.
У дисертації розглянуто становлення та особливості розвитку теорії та
методів археографії в Українській РСР протягом 1940-х - 1980-х років.
В сучасних умовах національного державного будівництва, активізації
процесів подолання наслідків тоталітаризму, посилення викликів глобалізації
та цивілізаційних зсувів, проблема формування повноцінної археографічної
джерельної бази, забезпечення її впливу на розвиток соціогуманітарних
дисциплін та суспільства в цілому набуває надзвичайного значення. Крім
того, гібридні інформаційні війни та спроби перегляду минулого для
досягнення політичних цілей сьогодні, ставлять перед гуманітарною наукою
завдання створення системи запобіжників у вигляді достатнього
документального інформаційного масиву.
Досвід розвитку теорії та методики археографії в УРСР є невід’ємною
складовою всієї історії науки, а певні здобутки археографів того часу є

3
частиною інтелектуальної історії України і мають бути залучені до сучасних
досліджень.
Наукова новизна дослідження полягає у виробленні цілісного
узагальненого погляду на складні процеси трансформації ключових
теоретико-методичних принципів та підходів радянського періоду в історії
археографії, коли існувала єдина методологія та уніфіковані практики,
базовані на єдиній ідеології. Результати проведеної роботи сприятимуть
утвердженню сучасного, більш об’єктивного розуміння доробку українських
науковців-археографів, архівістів, істориків. Створюється принципово нова
картина щодо ролі і місця як теорії та методики археографії, її впливу на
«споживачів інформації», суспільство, так і щодо значення особи дослідника,
впливів на нього не лише зовнішнього світу, а й реалій минулого,
зафіксованих у документах. У такій багатоаспектній постановці наукової
проблеми, спрямованій на реконструювання теоретичних і методичних
аспектів української радянської археографії, актуалізацію її інформаційного
потенціалу, дослідження проводиться вперше.
Особливе місце в археографічної діяльності займає історія української
археографії, оскільки вона є не лише окремою темою дослідження, але й
служить методом дослідження, а в деяких визначеннях дисципліни вона є
невід'ємною частиною її предмету. Теорія і методи радянської археографії
пройшли довгий шлях становлення. Історія радянської археографії в 40-80-х
роках є історією допоміжної історичної дисципліни, яка з 50-х років
намагалася стати окремою наукою. Відбулися певні зміни в теорії та методах
цієї науки, що дало змогу інституційно та науково розбудувати сучасну
українську археографію.
Протягом 50-х - 60-х років українська радянська археографія працювала
абсолютно в контексті загальносоюзної. Це означало, що основи теорії та
методів, створені всесоюзними археографічними центрами, були орієнтиром
для українських вчених. Більшість зусиль у галузі методів були спрямовані на

4
впровадження та виконання археографічних принципів, закладених у
загальносоюзних центрах у Москві та Ленінграді. Крім того, багато тем були
закриті для досліджень. В цілому українська радянська археографія
піддавалася послідовній русифікації. Перш за все, утверджувалося
сприйняття вищості російської культури перед українською. Проте, період
60-х років характеризувався не лише некритичним прийняттям
загальносоюзних правил. Відбулося одночасне прийняття цих правил і
розвиток окремих питань, викликаних «опором матеріалу», та досвідом
практичної роботи з українськими історичними документами. І нарешті ми
можемо бачити реалізацію власних принципів теоретичного та
методологічного характеру, хоча й у формі окремих зауважень, а не як
систематичне ретельне дослідження.
У 70-х роках українська радянська археографія зосереджувалася на
публікації ідеологічно відповідних колекцій документів і матеріалів. Це
відбилося як на рівні розвитку теорії та методів, так і на кількості
археографів, які беруть участь у теоретичних дослідженнях. Отже,
археографія як окрема дисципліна майже перестала існувати в Українській
РСР у 70-х роках. Деякі прояви археографічної думки та підходів
спостерігаються лише як доповнення до інших допоміжних дисциплін -
архівної науки та джерельного дослідження. Ця ситуація вплинула передусім
на рівень теорії та методів видової археографії.
В період що розглядається, не була сформована цілісна теоретична і
методологічна система української археографії, чого не могло статися в
умовах панування загальносоюзного центру. Але інтелектуальна атмосфера в
Українській РСР у 80-х роках була наповнена намірами незалежності в різних
сферах життя. Незважаючи на те, що в рамках концепції - «історичного
джерела» або «пам'ятника» - працювали українські археографи, абстрактні
формули теорії та методології наповнювалися конкретним змістом. Цей зміст,
пов'язаний зі специфікою українських історичних документів, призвів до

5
перетворення існуючих основ теорії і методів. Аналіз підходів українських
фахівців з археографічної роботи показує, що в умовах загальносоюзної
уніфікації вони сформулювали свій спеціальний предмет дослідження та
оригінальні методи роботи. Ці підходи створили умови для визначення
українською археографією «власного обличчя» і заклали фундамент для її
відродження в 90-х роках.
Для дослідження трансформаційних процесів у розвитку теорії та
методики української радянської археографії в 40-х – 80-х роках ХХ ст.,
з’ясування їх причин та наслідків, вирішено наступні завдання:
- виділено особливості зміни теоретичної і методичної бази радянської
археографії на кожному етапів становлення та розвитку. Історія радянської
післявоєнної археографії – це історія допоміжної історичної дисципліни, що з
кінця 50-х років намагалася стати окремою наукою. У відповідності до цього
у теорії і методиці археографії відбувалися певні зміни. Перш за все були
здійснені спроби переглянути предмет археографії: відійти від концепцій
історичних джерел та зробити предметом дослідження історичні документи
або пам’ятки. Відповідно змінювалася й методика. У 60-х роках
розширюється спектр об’єктів археографії. На початок 70-х років в
археографії намітилася криза, спричинена невідповідністю теоретико-
методологічного рівня практичним здобуткам тогочасної радянської
археографії. Очікуваних змін не відбулося: предмет не був змінений;
перемогло «звужене» розуміння археографії, що відбилося у довідковій
тогочасній літературі (зокрема у визначенні археографії, поданому в «СЭС»);
- розглянуто особливості теоретико-методологічної бази української
радянської археографії у порівнянні з загальносоюзною, здійснено
порівняння динаміки розвитку й змін. Українська радянська археографія
працювала в контексті загальносоюзної археографії. Це означало, що
вироблені загальносоюзними археографічними центрами засади теорії і
методики цілком були прийнятними й для українських вчених. Більшість

6
зусиль в царині методології були спрямовані на розвиток закладених у
загальносоюзних центрах археографічних положень. Це стосується
визначення предмету і методу, а також теорії едиційної, камеральної та
польової археографії. Щодо едиційної археографії як пріоритетної галузі
розвитку радянської археографії, то українські радянські археографи в
основному займалися вдосконаленням, розвитком та наповненням
конкретним змістом правил публікації, викладених у загальносоюзних
правилах 1945-го, 1955-го та 1969-го років;
- з’ясовано базові питання теорії та методики української археографії на
кожному із зазначених етапів – 1940-х - 1950-х; 1960-х; 1970-х; 1980-х років
У 50-ті – на початку 70-х років українські радянські археографи взяли
активну участь в обговоренні актуальних питань радянської археографії,
здебільшого у формі відгуків на дискусії, проведені у загальносоюзних
археографічних центрах. Їх темами були типи, види і форми видань;
перспективи регестової та табличної форми публікації джерел, предмет
археографії. Вийшла серія відгуків щодо видання чергових «Правил
публікації історичних документів»;
- проведено аналіз розвитку видової археографії в УРСР. У 40-х – 50-х роках
почала розвиватися видова археографія. Вона відображала ті ж самі
проблеми, що й загальна археографія, але вже стосовно вузького кола джерел.
В УРСР за відсутності чітких правил, актова археографія складалася
стихійно. У 40-х – 50-х роках панувала емпірика і було досить мало
теоретичних досліджень, що стосувались актів як певного виду документів та
актової археографії як особливої форми діяльності. Основою для її
унормування були «Основні правила» 1945-го року та «Правила» 1955-го
року. Відштовхуючись від викладених у цих посібниках принципів пошуку,
відбору та опрацювання документів, українські радянські археографи
емпіричним шляхом знаходили методи роботи з актовим матеріалом.
Найрозвинутішою частиною актової археографії була едиційна діяльність; - узагальнено досвід розвитку теорії і методики української радянської
археографії у 40-х – 80-х роках. Хоча цілісної системи не склалося,
пошукового матеріалу в сфері археографічної думки накопичилося достатньо,
щоб у перші роки незалежності структуруватися інституційно та науково;
- окреслено основні напрямки практичної реалізації програмних засад,
закладених наприкінці 80-х років. Для України, питання збирання, наукового
опрацювання, а головне - використання своєї історико-культурної спадщини,
донесення її до і до фахового середовища і до ширшого кола читаючої
громадськості мають особливе значення;
- зазначено, що в Україні необхідно і надалі вивчати наукову спадщину
попередніх періодів, а також теорію і методи археографії як невід'ємну
частину нашої інтелектуальної історії. Особиста наукова спадщина
українських археографів заслуговує на подальше вивчення, оскільки вона не
втратила своєї актуальності сьогодні. У майбутньому для завершення моделі
трансформаційних процесів в українській радянській археографії необхідно
буде проаналізувати питання теорії та практики археографії пам'яток літопису
в Українській РСР у 40-х - 80-х роках. Також важливо досліджувати розвиток
іноземної української археографії того часу, її історії, теорії та методів.
Насамперед заслуговує на увагу досвід Українського наукового інституту
Гарвардського університету та Канадського інституту українознавства.
Ключові слова: археографія, історія, теорія, методика, УРСР, історичне
джерело, писемна пам’ятка, передача тексту, правила видання, архівна
евристика, камеральна археографія, публікація.