Знайди книгу!

Опис:
Кононенко О.М. Стоянка Радомишль І та її місце у верхньому палеоліті
України. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 — археологія. Інститут археології
НАН України. Київ, 2018.

На території України відкрито і досліджено сотні палеолітичних
поселень, стоянок та місцезнаходжень. Вивчення їх кількома поколіннями
археологів надає інформацію, що дозволяє аргументовано розв’язувати питання
хронології та локальної специфіки місцевого палеоліту, характеру господарства
і побуту палеолітичного населення, реконструювати умови природного
середовища того періоду.
У багатьох роботах, присвячених верхньому палеоліту України, вже
понад як півстоліття згадуються матеріали стоянки Радомишль І. Відомості про
її планіграфію та стратиграфію, крем’яні та фауністичні знахідки досі
залишалися не проаналізованими та недостатньо висвітленими у публікаціях.
Використання лише частини її матеріалів нерідко призводило до досить
довільної, а іноді і явно помилкової культурно-хронологічної інтерпретації
пам’ятки. Відтак, головною метою роботи є введення в науковий обіг та
всебічний аналіз матеріалів палеолітичної стоянки Радомишль І — колекції
кам’яних виробів, даних про її фауністичні рештки, поселенську структуру, що
уможливить визначити культурно-хронологічну належність індустрії пам’ятки,
характер її господарчої спеціалізації, отже, визначить її місце у верхньому
палеоліті України.
У 1956—1965 рр. І.Г. Шовкопляс відкрив та дослідив на околиці
м. Радомишль Житомирської обл. чотири палеолітичні місцезнаходження
(Радомишль І—ІV), одне з яких (Радомишль І) розкопав на площі 519 м 2 .
Культурні рештки цієї стоянки складалися з чисельних фауністичних та
кам’яних знахідок. Узагальнені відомості про стоянку Радомишль І наведені

3
автором розкопок лише у кількох невеликих публікаціях [Шовкопляс, 1964;
1965б]. Він визначив її крем’яну колекцію як одну з найбільш ранніх
верхньопалеолітичних індустрій, що демонструє «переростання мустьєрської
культури в культуру пізнього палеоліту». Таке трактування пам’ятки
привертало увагу багатьох дослідників, які запропонували кілька варіантів її
культурно-хронологічної інтерпретації: 1) перехідний від «мустьєрської
культури в культуру пізнього палеоліту»; 2) оріньякський чи «оріньякоїдний»
характер; 3) приналежність до епі-оріньяку; 4) оригінальне явище ранньої пори
верхнього палеоліту та 5) оригінальне явище середньої пори верхнього
палеоліту. Але ніхто з дослідників не робив детальний техніко-типологічний
аналіз крем’яної колекції стоянки. Лише дехто з них (М.В. Анікович,
Ю.Е. Демиденко, В.І. Усик, Д.Ю. Нужний) знайомилися з окремими
категоріями знахідок, проте, не розділяючи їх за окремими
місцезнаходженнями.
Скупчення кісток мамонта І.Г. Шовкопляс визначив як рештки жител. На
підставі вивчення структури цієї та низки інших верхньопалеолітичних
пам’яток Середнього Подніпров’я він розробив схему соціально-культурного
розвитку первісних колективів [Шовкопляс, 1958; 1971; 1972; 1977].
У питанні про інтерпретацію скупчень кісток мамонта Радомишля І
частина дослідників слідом за І.Г. Шовкоплясом вважають їх залишками жител
(М.І. Гладких), інші ставлять під сумнів це припущення (І.Г. Підоплічко,
В.Я. Сергін, О. Соффер, М.В. Анікович та ін.), не пропонуючи альтернативних
пояснень природи їх виникнення. Детальний аналіз тафономічного складу
фауністичних решток, проведений автором дисертації спільно з Н.Л. Корнієць
та С. Пеаном, а також польової документації та планіграфії пам’ятки дозволив
стверджувати відсутність на стоянці Радомишль І залишків житлових чи
господарчих споруд. Останнім часом аналогічні висновки були зроблені
Ф. Джінджаном на підставі розроблених ним критеріїв сортування кісток
мамонта на поселеннях із залишками жител.
Проведене автором обстеження виявило наявність в районі

4
радомишльських місцезнаходжень цілої групи палеолітичних пам’яток
(Радомишль І — V, Лутівка ІV). Стоянка Радомишль І розташована на
вододільному плато і є найвищою точкою околиці. В результаті шурфування
2007 р. та ретельного вивчення архівних матеріалів вдалося поточнити
геологічний опис 1957 р. та співвіднести давню денну поверхню стоянки із
низами шару сірувато-жовтого суглинку, що трактується як «причорноморсько-
бузькі кліматоліти». Такий широкий діапазон зумовлений спресованістю
відкладів, які на даному рівні дослідження не можна розділити для більш
точного визначення геологічного віку стоянки.
Культурний шар зазнав часткової руйнації, що обумовило поганий стан
збереженості окремих категорій знахідок, зокрема фауністичних. Новий аналіз
всіх доступних даних про склад та кількісні показники фауністичних матеріалів
стоянки Радомишль І засвідчив, що на пам’ятці було виявлено 1139 решток
кісток щонайменше від 39 особин мамонтів, та 8 решток кісток від одного коня,
одного бізона та одного оленя, представлених частинами туш, що не мали
харчової цінності.
В скупченнях краще представлені краніальні, пласкі та довгі кістки
кінцівок мамонта. На стоянці майже повністю відсутні анатомічні зв’язки
кісток. Це свідчить, що на стоянку приносили відсортовані здебільшого сухі
кістки з місць їх природної акумуляції. Метою такого накопичення могло бути
створення запасів для різноманітних господарчих потреб — використання як
палива, будівельного матеріалу або сировини для виготовлення кістяних
знарядь.
За результатами опрацювання польової документації, аналізу складу та
локалізації решток мамонтів автор дійшла висновку про відсутність на
поселенні залишків штучних споруд. Не вдалося простежити притаманних
житлам впорядкованого розміщення кісток чи заглиблень поверхні. Також не
підтвердилися відомості про наявність в межах стоянки чітко окресленого
«вогнища» та «господарчої ями».
Аналіз крем’яної колекції дозволяє зробити висновки про її техніко-

5
типологічний характер та акцентувати увагу на особливостях, що визначають
своєрідність комплексу пам’ятки. На стоянці простежуються всі складові
повного циклу обробки кременю від необробленої сировини до завершених
знарядь.
Найчастіше використовувалися два різновиди крем’яної сировини —
темно-сірий однотонний та чорний плямистий кремінь. Серед сколів та виробів
групи нуклеподібних темно-сірий кремінь переважає. Схоже, він був більш
доступний, його приносили на стоянку без попереднього тестування з покладів,
виявлених І.Г. Шовкоплясом на відстані 5—6 км від пам’ятки. Проте він був
гіршої якості, його часто викидали на стадії пренуклеусів, або він розлітався на
уламки. Водночас майже кожне жовно чорного плямистого кременю з
невідомого родовища експлуатувалося максимально. З нього виготовлено
більшість знарядь. Аналіз їх заготовок засвідчив, що найбажанішими сколами
для мешканців стоянки були пластини з чорного плямистого кременю від 20 мм
завширшки. Такі пластини активно реутилізовували. Решту різновидів кременю
представлені порівняно незначною кількістю виробів.
Детальному опису виробів кожної категорії передує розгляд
номенклатури та критеріїв їх типологічної класифікації, а також термінології,
застосованої для опису їх морфологічних особливостей та характеру обробки.
Аналіз продуктів первинного розколювання колекції Радомишля І
засвідчує її суто верхньопалеолітичний характер. Техніка розколювання
кременю — паралельна призматична, із застосуванням твердого та м’якого
відбійника, на що вказує наявність вираженого відбивного горбика (4 % сколів)
та сліди т.зв. «губки» (35 % сколів). Серед груп нуклеусів переважають
поздовжні та біпоздовжні (66,5 %), серед типів — підциліндричні та торцеві
(53,6 %). Площадки переважно пласкі. Кут між площадкою та робочою
поверхнею здебільшого прямий. Відповідні ознаки притаманні огранці і
більшості сколів. Специфічним типом нуклеусів стоянки є клиноподібні
листоподібної двобічної форми, представлені лише одиничними екземплярами.
Нуклеуси для мікропластин та сколи з них у колекції відсутні. Авіважі та

6
реберчасті сколи разом складають понад 5 % крем’яних виробів.
Важливе значення для з’ясування технології розколювання індустрії
Радомишля І мало застосування методу ремонтажу. Саме на його підставі
крем’яні знахідки, що вважалися фрагментами дископодібних нуклеусів,
В.І. Усик реконструював як поздовжній клиноподібний нуклеус листоподібної
двобічної форми. Це, своєю чергою, стало поштовхом до спростування
середньопалеолітичної підоснови індустрії пам’ятки загалом [Демиденко, 1987;
Усик, 2001; 2002].
Серед продуктів розколювання переважають відщепи (53,2 %). Але
майже половина з них через дрібні розміри не могли бути потенційними
заготовками. Відтак, провідним типом заготовки для знарядь, отже, і метою
розколювання була пластина (15,5 %). Це підтверджується подібністю
відповідних параметрів пластин і нуклеусів. Для отримання видовжених
заготовок з рівними паралельними краями часто застосовували технічні
прийоми контролю напряму сколу — формування ребра, спеціальну підготовку
приплощадкової зони нуклеусів — її редукцію дрібними сколами, абразивною
пришліфовкою, інтенсивною підправкою, що призводила до забитості краю.
Для індустрії стоянки Радомишль І характерна значна кількість знарядь
праці — 1800, що становить 15,6 % всіх виробів. Серед знарядь домінують різці
(45,2 %), зокрема, двогранних типів. Вагомою є частка ретушованих пластин
(21,2 %). Скребків мало (4,8 %), вони здебільшого представлені типом кінцевих
дорсально-ретушованих на дистальному кінці пластини. Всі вістря (3,8 %), за
винятком одного, однотипні — конвергентні білатеральні дорсально-
ретушовані без будь-якої вентральної підправки. Показовими серіями
представлені перфоратори (2,8 %), комбіновані знаряддя (3,3 %).
Різноманітними є знаряддя для обробки твердої органіки — зубчасто-виїмчасті
(5,1 %), а також поодинокі чи нечисленні струги, pièce esquillée, стамеска,
рубаючі знаряддя.
Провідною заготовкою для знарядь є пластина завширшки 20—30 мм.
Вторинна обробка характеризується сталістю прийомів. Ретушувалася

7
переважно дорсальна сторона заготовок. Сама ретуш в більшості випадків
напівстрімка луската. На огранці різцевих сколів простежено прийом
навмисного ретушування латералі заготовки перед першим зняттям різцевого
сколу та його негативу перед повторними підживленнями різцевої кромки.
75 % різцевих сколів є результатом підправки різців. Також простежено процес
реутилізації інших знарядь у різці.
У комплексі є 15 немодифікованих знарядь. Вони представлені 12
відбійниками з кварциту, кременю, граніту і пісковику, двома розтирачами з
кварцито-пісковику та одним розколотим під впливом високої температури
каменем, який міг використовуватися для обкладки вогнища або кип’ятіння
води.
Планіграфічне зіставлення різних категорій знахідок вказує на послідовне
або одночасне функціонування, принаймні, чотирьох місць первинного
розколювання кременю. Вони розташовувалися по периметру двох потужних
концентрацій кісток мамонтів і на площі між ними. Поблизу скупчень
фауністичних решток виділено виробничі зони (концентрації різців,
ретушованих пластин, перфораторів), вочевидь, пов’язаних з обробкою кістки.
В жодному місці розкопу не виявлено істотних скупчень кам’яних знахідок зі
слідами впливу вогню.
Отже, розташування на вододілі та відсутність слідів жител свідчать про
функціонування стоянки Радомишль І у теплий період. Її господарча специфіка
полягала у розколюванні кременю, принесеного з відносно близько
розташованих покладів, одержанні заготовок та виготовленні з них знарядь для
роботи з накопиченими тут кістками та бивнями.
За стратегією розколювання кременю та низкою кількісно-якісних
характеристик найближчими до кременеобробки Радомишля І виявилася
індустрія східного гравету. При цьому найбільш типові для гравету знаряддя —
граветські вістря та мікроліти з притупленим краєм — у його комплексі
відсутні. Відтак, зроблено висновок, що у верхньому палеоліту України
присутнє таке явище як тип індустрії Радомишль І у складі граветського

8
технокомплексу, що не має близьких аналогів як у верхньому палеоліті
України, так і за її межами.

Ключові слова: Житомирське Полісся, верхній палеоліт, крем’яна
індустрія, граветський технокомплекс, археозоологічний аналіз, планіграфія,
структура стоянки, господарча специфіка.