Знайди книгу!

Опис:
Українознавство, № 4(73) (2019)


У статті проаналізовано специфіку заснування та функціонування південно-східних радянських республік на території України (Донецько-Криворізької радянської республіки, Одеської радянської республіки та Радянської соціалістичної республіки Тавриди) у 1918 р., а також «ЛНР» і «ДНР» у 2014 р., показано їхню своєрідну участь у веденні гібридних воєн Росії проти України у симетричному порівнянні.
Автор зосереджує увагу, що їх утворення було засобом більшовицької агресії на початку ХХ ст. Проведено історичні паралелі і розглянуто наслідки між російсько-українськими вій­нами 1917–1921 рр. та новітньою (від 2014 р.) війною, їхні передумови, спільні ознаки та досвід ведення.
Стверджується, що спільним у діяльності радянських квазідержав є те, що вони створювалися за аналогією до РСФРР, порушуючи при цьому важливу умову, яка вимагає погоджувати подібні дії з точно вираженою волею всього населення певної території. Псевдореспубліки не вважали себе українськими навіть формально, хоча на їхній території більшість населення були українцями. Невизнання «республіками» себе українськими, а також бездумна соціальна, економічна політика, конфіскація майна власника в державних інтересах, відправка ешелонів з хлібом на північ, громадський збір коштів (контрибуція), скасування товарно-грошових відносин, введення робітничого контролю розладнали всі сфери життя.
Нині очевидним є факт намагання російського керівництва різними способами знищити українську незалежність та відродити велику імперську державу.
Сучасна гібридна російсько-українська війна не є значною мірою новим типом агресії. Політика В. Путіна дуже схожа на дії більшовиків 100 років тому: створення маріонеткових паралельних «органів влади», відтак надання їм військової допомоги, і, таким чином, зовнішня агресія починає представлятись як нібито «внутрішня громадянська війна», «допомога братньому народу» тощо.