Знайди книгу!

Опис:
Діденко К. В. Створення та діяльність Всеукраїнського комітету
сприяння вченим (ВУКСВ) в УСРР (1921–1938 рр.). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Уманський державний
педагогічний університет імені Павла Тичини, Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2021.
У дисертаційному дослідженні висвітлено результати цілісного аналізу
створення та організації діяльності Всеукраїнського комітету сприяння
вченим (ВУКСВ). Проаналізовано стан наукової розробки проблеми,
охарактеризовано джерельну базу дослідження, методологічні засади та
використаний науковий інструментарій.
З’ясовано принципи і практики взаємодії радянської влади та наукової
інтелігенції. Встановлено, що період 1920-х – 1930-х рр. був одним із
найскладніших в новітній історії України. Встановлення радянської влади
принесло з собою структурну перебудову економіки, застосування нових
методів господарювання, створювалися нові органи управління. Наслідками
Першої світової війни та революційних потрясінь стали голод, розруха,
руйнування попередніх економічних структур і зв’язків, стрімке зниження
рівня життя населення.
Наукова інтелігенція належала до тих верств суспільства, які особливо
гостро відчули погіршення якості життя. Закриття низки вищих навчальних
закладів і факультетів, затримки з виплатою заробітних плат, розгул інфляції
позбавляли науковців стабільного доходу, а реквізиції періоду війни і
революцій, голод 1921–1923 рр. поставили наукову інтелігенцію на межу
фізичного виживання. Цей важкий у побутовому плані період співпав у часі з
болісною трансформацією соціальної структури населення країни, що
зачепило і наукову інтелігенцію.


4



З’ясовано, що вимушене пристосування значної частини дореволюційної
інтелігенції до нових умов соціальної дійсності супроводжувалося
безпосереднім втручанням партійних органів у кадрові питання для
регулювання кількісного та якісного складу вчених залежно від поточних
потреб радянської влади. Перш за все враховувалася «корисність»
конкретного науковця для соціалістичного будівництва, його лояльність до
політико-ідеологічних та економічних заходів, що здійснювалися
керівництвом держави.
Ставлення нової влади до наукової інтелігенції було двояким:
репресивний вплив на тих, хто не погоджувався з політикою нової влади та
розуміння необхідності збереження висококваліфікованих кадрів. Останнє
виразилося в усвідомленні необхідності матеріальної та продовольчої
підтримки вчених. Її реалізація, до певної міри, повинна була сприяти також і
«радянізації» наукової інтелігенції. У партійно-державних структурах
розуміли, що побутові умови, продовольче і матеріальне забезпечення були
ключовими чинниками стимулювання наукової діяльності в тогочасних
умовах.
Встановлено механізми, що використовувалися радянською владою для
надання допомоги науковцям. Ключовим засобом ранжування стало
формування своєрідної ієрархії – низки категорій, віднесення до яких давало
можливість отримання відповідного рівня матеріального та продовольчого
забезпечення. Приналежність вченого до тієї чи іншої категорії не була
постійною, змінювалися і критерії ранжування. Якщо у 1920-х рр. ключовим
критерієм зарахування науковця до відповідної категорії були його наукові
заслуги, то з початком 1930-х рр. все більшого значення набували займана
посада і підтвердження лояльності до радянської влади.
Висвітлено діяльність державних структур, що займалися питаннями
продовольчого та матеріально-побутового забезпечення науковців УСРР
1920-х – 1930-х рр. Встановлено, що у складі органів управління створювалися
інституції, за допомогою яких здійснювався контроль за вченими. За зразком


5



центральних органів влади в Москві у 1920-х – 1930-х рр. створюються і
відповідні органи в радянських республіках. З одного боку, вони проводили в
життя рішення центральних комітетів і комісій, з іншого – в їх діяльності мала
місце низка особливостей. У 1921 р. при РНК РСФРР було створено
Центральну комісію з поліпшення побуту вчених (ЦеКУБУ), в Україні її
аналогом став Всеукраїнський комітет сприяння вченим (ВУКСВ), що діяв при
РНК УСРР. У 1931 р. вони були реорганізовані в Комісію сприяння вченим.
Увесь період свого існування ці організації активно співпрацювали з Секціями
наукових працівників Всесоюзної спілки працівників освіти. В їх установчих
документах декларувалися завдання допомоги вченим у вирішенні
продовольчих, матеріальних та побутових проблем, що виникали в ході
реалізації більшовицького проекту модернізації країни. Сам факт створення
державою таких організацій допомоги вченим став наглядним свідченням
визнання владними структурами корисності і значимості людей розумової
праці.
Досліджено організаційно-правові засади створення та організація
діяльності Всеукраїнського комітету сприяння вченим, який був покликаний
допомогти вченим вижити в тогочасних складних умовах, запобігти небезпеці
їх фізичної загибелі або залишення сфери науки і викладання у вищій школі та
пошуку більш прибуткових занять. Нормалізація економічного становища
країни змінювала і основні завдання цих структур. Тепер на порядок денний
виходили питання комуністичного перевиховання вчених, залучення «старої»
наукової інтелігенції до соціалістичного будівництва, вимінювання їх
лояльності й відданості ідеям марксизму-ленінізму на матеріальний достаток
та привілеї.
З’ясовано особливості організації та структуру ВУКСВ, його основні
завдання та напрями діяльності. Встановлено, що Комітет складався із осіб, які
персонально призначалися українським урядом і представляли центральні
органи, безпосередньо зацікавлені в допомозі науковцям (наркомати освіти,
охорони здоров’я), наркомати, які здійснювали державну допомогу


6



(соціального забезпечення, продовольства, житлово-комунального
господарства) та Всесоюзну спілку працівників освіти «Робос». Фінансові
фонди ВУКСВ формувалися з асигнувань державних і громадських установ,
пожертв, членських внесків учених, прибутків від видання наукової
літератури, проведених науковцями лекцій тощо.
Апарат ВУКСВ складався з управління справами, експертної
кваліфікаційної комісії, комісій з питань курортно-санаторного лікування та
організації відпочинку, пенсійного забезпечення і соціальної допомоги,
тарифно-економічної, житлово-комунальної, заохочення та преміювання,
зв’язків з відділеннями та уповноваженими на місцях, із закордонними
науковими закладами та товариствами. Комітет мав своє господарське
управління та бухгалтерію. До структури ВУКСВ входили його регіональні
відділення, що створювалися у великих містах з розвиненою науково-
освітньою, мистецькою, художньою інфраструктурою. Вони діяли при
місцевих виконавчих комітетах і включали до свого складу представників від
місцевих органів влади, професійних спілок, вищих навчальних закладів.
Діяльність ВУКСВ 1921–1938 рр. за своїм змістом відображає процес
формування відносин радянської влади й наукової інтелігенції. З одного боку,
в ній відображено вироблення стратегічного курсу цих відносин, з іншого –
показано його тактичне коригування у ході соціальної адаптації наукової
інтелігенції до нових умов, покращення її продовольчого та матеріально-
побутового становища.
Складне матеріальне становище науковців змушувало їх погоджуватися
на співробітництво з СНП, керівництво яких демонструвало можливості й
здатність не лише представляти й захищати їх інтереси, а й перевиховувати
вчених у дусі соціалізму. Науковці ж своїм вступом до радянських
професійних об’єднань опосередковано визнавали легітимність радянської
влади та тієї політики, що нею проводилася.
Встановлено, що вже з середини 1922 р. почалося фактичне злиття
ВУКСВ та СНП. Відділення ВУКСВ на місцях поступово ліквідовувалися, а


7



їхні функції передавались Секціям. При губернських виконавчих комітетах
створювалися Бюро СНП. Їх структуру формували президії та комісії:
житлова, експертна, культурно-просвітницька, тарифно-економічна, з
облаштування будинків відпочинку та Будинку вчених, організації медичної
допомоги та каси взаємодопомоги. Для налагодження зв’язку Бюро Секцій з
науковими працівниками на місцях запроваджувався інститут уповноважених.
Переважна більшість цих уповноважених входила до складу вузівських
місцевих комітетів. Це давало можливість впливати на вузівських науковців,
залучати їх до роботи Секції на місцях та в масштабах цілого міста.
З’ясовано, що однією з форм організації науковців у досліджуваний
період були Будинки вчених, створені під егідою ВУКСВ та Секцій наукових
працівників у Харкові, Одесі, Києві та Дніпропетровську. Будинки вчених
посідали особливе місце в культурному й науковому житті регіонів. Вони
створювалися у містах зі значною концентрацією закладів вищої освіти та
наукової еліти, об’єднували потенціал наукової спільноти на основі тогочасної
наукової думки, формували умови для розвитку міжнародного, культурного,
ділового та особистого спілкування. Будинки вчених залучали науковців до
організаційної, культурно-масової, освітньої, громадської діяльності, сприяли
поширенню та популяризації наукових і науково-технічних знань у
суспільстві. Важливим напрямом діяльності у тодішніх складних соціально-
політичних та економічних умовах ставало налагодження матеріальної
допомоги вченим та членам їх родин. У голодні роки при Будинках учених
організовувалися благодійницькі обіди, що допомагало вченим великих міст
виживати фізично.
Радянська влада намагалася зберегти науковий потенціал країни в тому
об’ємі, який був необхідним для будівництва соціалістичного суспільства. За
допомогою експертної комісії ВУКСВ було здійснено ранжування наукових
працівників відповідно їх кваліфікації на 5 категорій та встановлено додаткове
академічне забезпечення продовольством, коштами, одягом і взуттям.
Академічне забезпечення складалося з академічного пайка, що отримували всі


8



зареєстровані у ВУКСВ наукові працівники, та півпайка на кожного
непрацездатного члена сім’ї науковця. Розподіл пайка суворо контролювався
центром. З жовтня 1924 р. академічне забезпечення стало обмеженим і
поширювалося лише на найбільш кваліфікованих вчених, розмір їх грошового
забезпечення було суттєво збільшено. Необхідність розподілу вчених на
категорії з цього моменту втратила сенс. Дія перших трьох категорії
скасовувалася.
З початку 1930-х рр. ситуація з соціальним забезпеченням науковців
суттєво змінилася. Тепер радянська влада переймалася забезпеченням лише
наукової еліти суспільства. Решта наукових працівників постачалася за
загальними нормами, додаткове грошове забезпечення для них було повністю
ліквідовано. Так через Комісію сприяння вченим держава здійснювала
вибірковий, класово-орієнтований підхід у питаннях захисту визначених
категорій науковців. Запровадження нової штатно-окладної системи оплати
праці дозволило державі не лише встановити нормування, а й контроль над
діяльністю вчених. Разом з тим запроваджувалися персональні оклади для
вчених, що займали високі посади. У такий спосіб за допомогою нормування
оплати праці радянська влада домагалася розподілу науковців на окремі групи
за рівнем їх забезпечення.
В умовах погіршення якості життя наукової інтелігенції країни влада
змушена була вдатися і до заходів захисту їх житлових прав. З процесом
«пролетаризації» міст у 1920-х – 1930-х рр. проблема житла проявлялася
особливо гостро та зачепила науковців. ВУКСВ та СНП на місцях брали на
себе зняття гостроти їх житлових проблем. Завдяки діяльності ЦеКУБУ в
Москві та ВУКСВ почали здійснюватися заходи з покращення житлових умов
науковців шляхом декларування в законодавчому порядку пільг стосовно
права користування житлом. Відповідні постанови центральних органів влади
видавалися за ініціативою та сприяння житлових комісій ЦеКУБУ, ВУКСВ та
СНП.


9



Згідно постанов РНК СРСР від 3 травня 1931 р., РНК УСРР від 3 грудня
1931 р. та 21 серпня 1932 р. Всеукраїнський комітет сприяння вченим при РНК
УСРР було реорганізовано в Комісію сприяння вченим при українському
уряді. За Комісією залишалися традиційні, успадковані від ВУКСВ, напрями
діяльності: продуктове і товарне забезпечення науковців, елітне житлове
будівництво, організація медичного і санаторно-курортного обслуговування,
облаштування їх корпоративного відпочинку. Фактично, Комісія сприяння
вченим була перетворена в організацією для вузького кола наукової еліти.
Вона здійснювала партійний та ідеологічний патронат над радянським
науковим співтовариством, стала інструментом його управління,
продовжувала традиційні напрями державного кураторства над вирішенням
житлових проблем, питань матеріального забезпечення, організації їх
дозвілля.
Із середини 1930-х рр. Комісія набула нових функцій і посилила окремі
напрями діяльності, що стали більше затребуваними в середовищі науковців.
До них віднесемо пропаганду наукових досягнень СРСР, забезпечення вчених
закордонною науковою літературою, поліпшення медичного та санаторно-
курортного обслуговування наукової еліти. Крім того, Комісія сприяння
вченим у Москві та її філії в союзних республіках стали ефективним
інструментом управління радянським науковим співтовариством з боку
тоталітарної держави. Вона вирішила завдання «підкупу» лояльності й
відданого служіння верхівки наукової інтелігенції комуністичній владі в обмін
на пільги, привілеї та преференції.
Ключові слова: Українська СРР, ВУКСВ, Секції наукових працівників,
Будинок вчених, радянська влада, наукова інтелігенція, академічне
забезпечення, житлові умови, соціальні проблеми, оплата праці.