Знайди книгу!

Опис:
Печенюк С. І. Зародження та розвиток бойової залізничної техніки у першій
половині ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет
оборони України імені Івана Черняховського, Київ, 2019.
У дисертації на основі вивчення праць радянських, зарубіжних та
українських дослідників, архівних та опублікованих документів, статутних
документів та настанов, мемуарної літератури та інших джерел показано стан
наукової розробленості теми, досліджено процес зародження та розвитку
бойової залізничної техніки (БЗТ) у Російській імперії та СРСР у першій
половині ХХ століття.
Історіографію складає сукупність науково-історичних праць дослідників,
які з різним світоглядним підходом і ступенем глибини досліджували окремі
аспекти цієї тематики. Історіографію теми дослідження за змістом публікацій,
аналізом подій та їх оцінкою умовно поділено на три групи: радянську,
зарубіжну та сучасну українську. У результаті її аналізу встановлено, що
вивчення БЗТ обмежене розглядом бойових дій за участю тих чи інших
бронепоїздів, батарей залізничної артилерії, за незначним виключенням, не
містить аналізу з метою виявлення закономірностей і тенденцій їх розвитку.
Джерельна база дослідження представлена широким колом документів і
матеріалів, що прямо або опосередковано стосуються різних аспектів теми
дослідження та дозволили здійснити її комплексне опрацювання.
Крім того, встановлено, що дотепер не сформовано єдиного понятійно-
категорійного апарату щодо бойової залізничної техніки. Запропоновано
уточнені та авторські визначення термінів і понять за темою дослідження.
Автором уточнено визначення понять “бойова залізнична техніка”,
“бронепоїзд” і “бронедрезина”, подано тлумачення понять “мотоброневагон” і
“залізнична артилерійська установка”, а також встановлено принципову 3

відмінність між “броневагоном” і “бронеплатформою”. Крім того, розроблено
авторську класифікацію бойової залізничної техніки, в основу якої покладено
критерій тактичного призначення останньої.
Визначено та проаналізовано комплекс факторів, під впливом яких
виникла та розвивалася БЗТ. Комплекс цих факторів умовно поділено на:
тактико-технічні вимоги, що висуваються до техніки; стан розвитку науки та
техніки; накопичений досвід проектування, створення та застосування
озброєння та військової техніки.
Із розвитком залізниць зростало і їх військове значення, вони часто
ставали об’єктами нападів і диверсій. Для їх захисту створювалась БЗТ.
Різноплановість завдань, що ставилися перед бойовою залізничною технікою,
призвела до виникнення декількох її видів, кожний з яких мав свої унікальні
тактико-технічні характеристики.
Відкриття в галузі хімії, металургії, балістиці та інших науках і їх
впровадження в сферу виробництва сприяли розвитку залізничного рухомого
складу та озброєння, що заклало передумови для створення БЗТ шляхом їх
поєднання.
Прообраз БЗТ появився під час Громадянської війни у США (1861–
1865 рр.) як спосіб підвищити маневреність артилерії (встановлені на вагонах-
платформах гармати або мортири) та захистити від обстрілів розміщений у
вагонах особовий склад (легкоброньовані вагони). Варто зазначити, що і
створення, і застосування БЗТ мали несистемний характер. Упродовж англо-
бурської війни (1899–1902 рр.) бліндовані поїзди найкраще проявили себе при
централізованому управлінні, патрулюючи залізниці та виконуючи функцію
мобільної артилерії. Значного розвитку під час Першої світової війни набула
залізнична артилерія. Остання після закінчення війни являла собою
неоднорідну сукупність артилерійських систем різних видів і калібрів. Це було
зумовлено швидким та, часто, безсистемним створенням нових установок з
використанням наявних корабельних гармат. 4

Таким чином, взаємний вплив зазначених факторів визначав особливості
конструкції, призначення, бойові можливості та напрями вдосконалення на
кожному етапі розвитку БЗТ.
У результаті аналізу взаємодії зазначених факторів встановлено
загальний алгоритм розвитку бойової залізничної техніки – з моменту
виникнення такої потреби до бойового застосування діючого зразка.
Під час Першої світової війни у складі Російської імператорської армії
з’явилися перші зразки БЗТ, що обумовлювалось об’єктивною потребою армії
вести бойові дії в смузі залізниці. У цей період сформувалися основні види БЗТ –
бронепоїзди, бронедрезини, мотоброневагони та залізничні артилерійські
установки. Цьому сприяли позитивні властивості залізничного транспорту –
універсальність і висока вантажопідйомність, а також наявність розгалуженої
мережі залізниць на ТВД. Набуто досвід як будівництва, так і бойового
застосування нової техніки. Варто зазначити, що значна частина бронепоїздів
цього періоду, а також мотоброневагон “Заамурец” і бронедрезини, були
створені на території України з використанням як трофейного рухомого складу
та озброєння, так і ресурсів, виділених за рахунок казни. Перші зразки
великокаліберних залізничних артилерійських установок (ЗАУ) для Російської
імператорської армії були створені за французьким досвідом.
Упродовж 1917–1922 рр. на території колишньої Російської імперії було
створено декілька сотень бронепоїздів, що стали основним видом БЗТ.
Більшість бронепоїздів мали просту конструкцію – їх бронювання часто
здійснювалося нашвидкуруч, для цього використовували звичайне залізо або
підручні матеріали (щебінь чи пісок, що засипались між подвійними стінками,
укладені вздовж стін вагона дерев’яні дошки або мішки з піском, соломою,
бавовною тощо). Озброєння бронепоїздів складалося з гармат і кулеметів
різних калібрів та систем. Тільки незначна кількість бронепоїздів, що були
збудовані за типовими проектами на машинобудівних заводах, вирізнялись
кращим, порівняно з кустарними зразками, бронюванням. Озброєння 5

встановлювалось на станках, тумбах, часто поворотних, а управління вогнем
здійснювалося за допомогою сигналізації та внутрішнього зв’язку.
Типовий бронепоїзд складався із повністю або частково броньованого
паровоза та двох–чотирьох броневагонів або бронеплатформ. Штатне
озброєння: дві–чотири 76,2-мм гармати та до 30 кулеметів. У Червоній армії та
Збройних силах Півдня Росії, які мали у своєму складі найбільше бронепоїздів,
їх називали легкими або штурмовими. Дії легких бронепоїздів мали
підтримувати важкі бронепоїзди, озброєні гарматами калібру 107–152 мм.
Більша дальність стрільби таких гармат допускала встановлення слабшого
бронювання або його відсутність.
Характерним було те, що бронепоїзди неодноразово переходили з рук у
руки, рухомий склад могли перебудовувати, переозброювати та
використовувати у складі інших бронепоїздів. У цей період бронепоїзди
різноманітних конструкцій активно будували та застосовували військовими
формуваннями Української Народної Республіки, Української Держави,
Галицькою армією. Цьому з одного боку сприяла розвинена залізнична мережа,
а з іншого – здатність концентрувати артилерійсько-кулеметний вогонь на
одній цілі і при цьому активно маневрувати.
Встановлено, що між двома світовими війнами у СРСР бронепоїзди
вважалися дієвим засобом вогневого ураження піхоти противника у смузі
залізниці, про що свідчать неодноразове проведення модернізації наявного та
будівництво нового рухомого складу за новими проектами. Бронепоїзди
будувались серійно. Основне озброєння легкого (чотири 76,2-мм гармати) або
важкого (дві 107-мм гармати) бронепоїзда розміщувалося на двох чотиривісних
бронеплатформах. На бронепоїздах використовувалися гармати старих систем,
що пройшли модернізацію на початку 1930-х рр. Корпус вагона із 12–20-мм
сталевих листів захищав екіпаж бронепоїзда від куль і уламків снарядів. З
1935 р. у складі бронепоїзда з’явилася окрема двовісна платформа ППО із
зчетвереною кулеметною установкою. Для ефективного управління рухомий
склад оснащували засобами внутрішнього зв’язку, світловою сигналізацією, а 6

для покращення умов роботи екіпажів у вагонах встановили електричне
освітлення та парове опалення.
Для виконання завдань із розвідки колії та зв’язку було спроектовано та
збудовано низку бронедрезин і моторних броневагонів. Більшість із них
існували в одиничному екземплярі, деякі випускали невеликими серіями. При
їх створенні широко застосовувалися автомобільні й танкові вузли та агрегати.
У цей же період для забезпечення протидесантної оборони узбережжя
радянськими конструкторами було розроблено проекти ЗАУ середнього та
великого калібрів. До будівництва їх окремих вузлів та агрегатів було залучено
низку підприємств СРСР, а остаточне складання більшості установок
здійснювалося на Миколаївському суднобудівному заводі. Крім того, на
Новокраматорському механічному заводі розгорталось будівництво нових
великокаліберних ЗАУ. Гармати середнього калібру (180- та 203-мм)
розміщувалися на 8-вісних транспортерах вагою 100–160 т. Установки з
гарматами великого (понад 203-мм) калібру мали більшу вагу (280–412 т) та
довжину (32,5–35,8 м). Скорострільність гармат середнього калібру була
2–4 постр./хв., великого – 1,5–2 постр./хв. При цьому вага снаряда велико-
каліберних гармат у 3-7 разів перевищувала вагу снаряда середнього калібру.
Підготовка даних для стрільби потребувала використання далекомірів, візирів і
приладів управління стрільбою, аналогічних тим, що використовувалися на
бойових кораблях.
Таким чином, у міжвоєнний період БЗТ розвивалась у двох напрямках –
бронепоїзди, бронедрезини та мотоброневагони як бронетехніка, призначена
для виконання завдань у смузі залізниці, а залізничні артилерійські установки –
як маневрена складова сил берегової оборони.
Під час Другої світової війни бронепоїзди у своєму складі мали війська
Наркомату внутрішніх справ з охорони залізниць, війська протиповітряної
оборони (ППО) та автобронетанкові війська Червоної армії. Збудовані протягом
другої половини 1941 р. ополченські бронепоїзди мали просту конструкцію,
бронювання вагонів здійснювалось із двох шарів бронелистів, простір між 7

якими заповнювали піском, щебенем, бетоном, як основне озброєння
використовували гармати, що можна було отримати на місцевих складах. У цей
час бронепоїзди активно будувались на підприємствах Криму, Києва, Одеси,
Харкова та інших міст СРСР. Проект бронепоїзда “Маршал Будённый”,
розроблений заступником начальника Полтавського тракторного училища
підполковником І. М. Чабровим, було взято за основу при будівництві
бронепоїздів типу НКПС-42.
Більшість бронепоїздів Червоної армії та військ НКВС мали типовий
склад та озброєння, що склався ще до війни. Виходячи з досвіду використання
бронепоїздів у 1941–1942 рр. чотиривісні бронеплатформи стали замінювати на
двовісні (з розрахунку дві двовісні замість одної чотиривісної). Це дозволило
зберегти вогневу потужність бронепоїзда (кількість озброєння не зменшилась) та
підвищити його живучість – при знищенні бронеплатформи бронепоїзд втрачав
чверть основного озброєння, а не половину.
Технічні параметри зенітних бронепоїздів дозволяли гнучко маневрувати
ними під час бою – як цілою вогневою одиницею, так і окремими броне-
платформами. Досвід застосування зенітних бронепоїздів засвідчив, що
максимальної ефективності вони досягали у перші дні після прибуття на
оборону об’єкта за умов раптового відкриття вогню. Чим довше зенітні
бронепоїзди перебували в системі ППО важливих об’єктів залізничної
інфраструктури, тим меншою була ефективність їх вогню та живучість.
На війська НКВС по охороні залізниць було покладено обов’язки з
охорони та супроводу вантажів залізницями. На завершальному етапі війни у
1944–1945 рр. на війська по охороні залізничних споруд поклали обов’язки
ведення боротьби з диверсійними групами на залізницях і прилеглих до них
районах, для чого залучили 15 бронепоїздів з десантно-маневреними групами у
складі посиленої роти автоматників на кожному.
Досвід бойового застосування радянських бронепоїздів у Другій світовій
війні свідчить, що найактивніше їх використовували упродовж другої половини
1941–1942 рр., коли радянські війська відступали і залізничні колії були цілі. У 8

оборонних боях бронепоїзди прикривали відхід військ, артилерійсько-
кулеметним вогнем з відкритих позицій вражали противника, що діяв у смузі
залізниці. У наступальних боях бронепоїзди діяли як артилерійські батареї у
системі артилерійських груп і самостійно.
На початковому етапі німецько-радянської війни в інтересах Червоної
армії було створено незначну кількість бронедрезин з використанням вузлів та
агрегатів бронетехніки, що не підлягала відновленню.
Залізничну артилерію упродовж війни використовували при обороні
військово-морських баз, на приморських напрямках та у складі угруповань
артилерії Резерву Верховного Головнокомандування в наступальних операціях.
Відносна простота створення БЗТ на базі стандартного рухомого складу
дозволяла у короткі терміни будувати імпровізовані бронепоїзди та залізничні
артилерійські установки. Як озброєння використовувався широкий спектр
гармат (від 20-мм скорострільних до 356-мм морських гармат) і кулеметів
(ручні, станкові, а також спарені, строєні та зчетверені установки на їх базі).
Для захисту екіпажів використовували листове залізо, сталь, деревину, бетон,
мішки з піском, землею або бавовною у різних комбінаціях. Базою для
встановлення озброєння були дво- та чотиривісні напіввагони, платформи,
криті вагони та багатовісні транспортери.
Крім того, кожний вид БЗТ міг вражати широке коло цілей. Так,
бронепоїзди могли вести боротьбу з повітряними цілями, зенітні бронепоїзди –
з наземними, а морська залізнична артилерія успішно вражала наземні цілі.
Проявилися сильні та слабкі сторони БЗТ. До її переваг можна віднести
велику вогневу потужність і здатність розміщувати широкий спектр озброєння.
Головним її недоліком була залежність від наявності та стану залізничної колії,
що створювало значні обмеження на застосування БЗТ.
На підставі аналізу особливостей розвитку різних видів БЗТ
запропоновано й обґрунтовано авторську періодизацію процесу її розвитку у
Російській імперії та СРСР упродовж 1914–1945 рр., що включає чотири
взаємопов’язані етапи, з’ясовано особливості кожного з них. Під час першого 9

та третього етапів розвитку БЗТ її створення відбувалося переважно
централізовано, а у ході другого та четвертого – будівництво БЗТ мало
здебільшого ініціативний характер. Іншою особливістю стало те, що протягом
перших двох етапів розвитку БЗТ (1914–1924 рр.) абсолютна їх більшість була
створена за індивідуальними проектами, а упродовж двох останніх (1924–
1945 рр.) переважали типові проекти.
Виявлено тенденції розвитку БЗТ у визначених хронологічних межах.
Вони наступні: постійне збільшення можливостей протиповітряного захисту;
постійне зростання вогневої потужності; збільшення гнучкості вогню за рахунок
розширення секторів обстрілу; покращення управління вогнем; впровадження
модульного принципу побудови бронепоїзда.
Новизна роботи полягає в наступному. Вперше проаналізовано фактори та
визначено їх вплив на зародження, становлення та розвиток БЗТ; запропоновано
авторську періодизацію розвитку БЗТ на підставі її конструктивних
особливостей і бойових властивостей; розроблено алгоритм розвитку БЗТ;
виявлено тенденції розвитку БЗТ. Уточнено та доповнено відомості щодо
зародження, становлення та розвитку БЗТ; класифікацію БЗТ, виходячи з її
тактичного призначення; понятійно-категорійний апарат щодо БЗТ, зокрема
запропоновані визначення “бойова залізнична техніка”, “залізнична
артилерійська установка”, “бронепоїзд”, “броневагон”, “бронеплатформа”,
“мотоброневагон”, “бронедрезина”; відомості щодо внеску української
промисловості та окремих фахівців у створення та розвиток БЗТ. Набули
подальшого розвитку історіографія за напрямом дослідження; введено до
наукового обігу раніше не опубліковані архівні матеріали, зокрема кіно-
фотодокументи.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені
матеріали, теоретичні висновки й узагальнення доповнюють наукові знання
щодо історії розвитку озброєння та військової техніки і можуть бути
використані у подальших воєнно-історичних дослідженнях розвитку форм і
способів бойового застосування ОВТ у воєнних конфліктах першої половини
ХХ століття, розвитку озброєння та військової техніки у цей період; для
визначення перспективних напрямів поліпшення захисту залізничних
комунікацій, військ і військових вантажів, що переміщуються залізничним
транспортом; в освітньому процесі у вищих військових навчальних закладах
при вивченні воєнно-історичних дисциплін.
Ключові слова: бойова залізнична техніка, бронепоїзд, зенітний
бронепоїзд, бронеплатформа, бронедрезина, залізнична артилерійська
установка, мотоброневагон, СРСР.