Знайди книгу!

Опис:
Зварич Р. В. Суд і судочинство в національній політиці Другої Речі
Посполитої (на прикладі Станиславівського воєводства). – кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія» (032 – історія
та археологія). Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника»; Чернівецький
національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2019.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню судової влади та її
функцій у системі державної політики Другої Речі Посполитої на прикладі
Станиславівського воєводства, і зокрема державно-правовій та суспільно-
політичній площині її здійснення. На підставі конкретно-фактичних даних
судових процесів Станиславівського воєводства висвітлено державну політику
Другої Речі Посполитої, яка була сконцентрована на поглибленні польської
ідентифікації в усіх верствах тогочасного суспільства й державних структурах
на територіально-національних (етнічних) землях України. Введено в науковий
обіг значний масив неопублікованих архівних джерел, які визначають
особливості функціонування польської державності міжвоєнного періоду на
території Станиславівського воєводства.
У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми, джерельна база і
методологія дослідження», який складається із трьох підрозділів, визначається,
що державна політика Другої Речі Посполитої на західноукраїнських землях
викликала зацікавлення багатьох дослідників протягом тривалого часу – як
вітчизняних, так і зарубіжних. Окреслено започаткування розробки теми в
міжвоєнних виданнях, проаналізовано сучасну історіографію, здебільшого
українську та польську, включно із українською зарубіжною історичною
наукою. Проаналізовано велику кількість першоджерел, які об’єднані в такі 3
групи: неопубліковані архівні матеріали, опубліковані документи, нормативно-
правові акти, періодичні видання. Охарактеризовано теоретико-понятійний
апарат дослідження, що базується на принципах наукової методології.
Другий розділ «Еволюція судової системи Другої Речі Посполитої»
складається з двох підрозділів. У першому підрозділі «Формування судової
системи та її нормативного забезпечення в період відновлення Польської
держави (1918–1920 рр.)» описово подається стан повоєнної ситуації, яка була
сприятливою для відновлення польської державності. Акцентується на розпаді
імперського ладу в Європі, що дав можливість молодим за своєю суверенністю
народам створювати власні державні інституції. Показано, що в період
побудови Другої Речі Посполитої відбувався й процес утворення держави
українського народу – Західно-Української Народної Республіки – на території
майбутньої «Східної Малопольщі», яка стала східним рубежем Другої Речі
Посполитої. Проаналізовано місце дипломатичних і військових місій країн
Антанти, які намагалися знайти компроміс у польсько-українському конфлікті.
Встановлено, що здебільшого міжнародна спільнота підтримувала створення
могутньої Другої Речі Посполитої, за винятком, хіба що прем’єр-міністра
Великобританії Девіда Ллойда Джорджа. Описано складне суспільно-політичне
становище на західноукраїнських землях.
Розглядаються етапи творення вищих органів державної влади Другої
Речі Посполитої, зокрема органів судочинства. Відображено відсутність
нормативного забезпечення судової влади національним законодавством Другої
Речі Посполитої, яка застосовувала у відправленні судочинства закони й
положення зниклих імперій, у Східній Галичині – Австро-Угорської монархії,
що залишила у спадок Польщі всю систему побудови судоустрою і його
правову організацію. Зазначено, що впродовж 1919 р. видавалися нормативні
акти керівними органами Другої Речі Посполитої, які надавали повноваження
органам австрійського судоустрою здійснювати судочинство як польські суди з
певним перейменуванням, проте функції залишилися однакові. Після
санкціонування країнами Антанти тимчасової окупації західноукраїнських 4
земель Другою Річчю Посполитою розпочався інтенсивний процес успішного
польського державотворення, поєднаного із тотальним терором національних
меншин у Східній Галичині. Висвітлено особливості державної політики Другої
Речі Посполитої щодо суддів і службовців суду української національності та їх
правове і фактичне становище.
У другому підрозділі «Національне питання в польському законодавстві в
галузі правосуддя 1921–1939 рр.» аналізуються законодавчі процеси,
спрямовані на видання «Березневої» Конституції 1921 р., Конституції 1935 р.,
уніфікація діяльності судових органів Другої Речі Посполитої за законом про
устрій загальних судів від 1928 р. Окреслюються загальні засади судочинства,
визначені розділом IV Конституції Другої Речі Посполитої від 1921 р.
Описуються закони 1924 р.: про державну мову і мову урядування державних
та самоврядних адміністративних влад; про мову в суді, прокуратурі й
нотаріаті. Вказано, що ці два нормативні акти суттєво зачіпали національно-
культурні права меншостей у період окупаційної влади Другої Речі Посполитої
і, тим більше, суперечили Конституції 1921 р., яка на той час визнавалася
найдемократичнішою в Європі. Зазначено, що польські законодавчі обмеження
торкнулися й усіх суддів-українців, які змушені були або визнати зверхність
(громадянство й національність) Другої Речі Посполитої, або піти у відставку, а
це потягнуло за собою так звані «чистки» в органах юстиції.
Досліджено правове закріплення судової гілки влади за Конституцією
1935 р., що залишила незмінним судоустрій, до якого входили Верховний Суд у
цивільних і кримінальних справах, Верховний Адміністративний Трибунал,
Компетенційний Трибунал, Державний Трибунал, військові суди, надзвичайні
(військово-польові) суди, суди праці (промислові суди). Зазначено, що
Конституція 1935 р. змінила суддів з «органів народу» на державні органи,
підпорядковані президенту. Описано систему судів загальної юрисдикції,
зокрема окружних судів, до структури яких входила прокуратура, згадується
про джерела процесуального права Другої Речі Посполитої. 5
Третій розділ «Судочинство Станиславівського судового округу в
контексті національної політики Польщі (1920-ті рр.)» складається з двох
підрозділів. У першому підрозділі «Здійснення судівництва в
Станиславівському окружному суді» досліджуються судові справи цього суду,
в яких обвинувачувалися особи за ознаками української національності.
Висвітлено події судового розгляду справ за ведення української
націоналістичної пропаганди; за належність до УВО; за організацію мітингу,
присвяченого пам’яті загиблих воїнів української армії та інші судові процеси в
контексті національної політики міжвоєнної Польщі.
Описуються етапи здійснення судочинства Станиславівського окружного
суду за вказаними справами із застосуванням механізмів прокурорсько-
поліційного апарату. Висвітлюється суб’єктивне ставлення органів юстиції до
осіб української національності, які були найсвідомішим населенням Східної
Галичини. Показано, що при складанні конкретних процесуальних документів
Станиславівського окружного суду чітко зазначаються національність та рівень
досвідченості кожного підозрюваного.
Аналізується національна політика Другої Речі Посполитої щодо
українського населення, яка полягала в мононаціональному векторі розвитку
Польської держави і не співставлялася із державотворчими прагненнями
національних меншин, з їх самобутнім розвитком. Зазначається позиція
українського населення під час окупаційної політики Другої Речі Посполитої у
Східній Галичині. Відображено процес створення і поширення культурно-
освітніх та громадсько-політичних організацій українців, спрямованих на
легальну боротьбу з окупаційною владою Другої Речі Посполитої.
У другому підрозділі «Політичні репресії у судочинстві Коломийського,
Стрийського окружних судів» подано перелік судових справ, які розглядалися
в Коломийському, Стрийському окружних судах у 1920-х рр. за характером
суспільно-політичного значення. Українці обвинувачувалися у розповсюдженні
листівок українського еміграційного націоналістичного уряду, які закликають
населення Західної України до опору польським окупантам під час проведення 6
перепису населення; засуджувалися за організацію комітетів для ведення
антивиборчої агітації; каралися за нелегальний перехід польського кордону;
притягалися до відповідальності за антивиборчу діяльність; звинувачувалися в
ухиленні від військової служби.
Вказано, що польська влада не зупинялася навіть при судовому
переслідуванні українських депутатів польського Сейму. У судочинстві
Коломийського окружного суду відбувався розгляд справи проти О. Луцького і
Д. Паліїва, які здійснювали національну пропаганду серед українського
населення з метою створення власної держави, що гарантувалося
Конституціями 1921 р., 1935 р.
Четвертий розділ «Політичні судові процеси в діяльності органів
юстиції Станиславівського воєводства в 1930-х рр.» присвячений дослідженню
особливостей здійснення судочинства на теренах Станиславівського воєводства
у період останнього десятиліття існування Другої Речі Посполитої.
Охарактеризовано подальшу дискримінацію українського народу з боку
судових органів Другої Речі Посполитої та протистояння українського
населення шляхом підривної діяльності з боку ОУН та легальних
просвітницьких осередків, пересічних українців, які не визнавали польської
влади.
Даний розділ структуровано в залежності від категорій судових справ, які
підпадали під юрисдикцію Станиславівського, Коломийського, Стрийського
окружних судів, і були використані при написанні дисертації. До них належать
судові справи за обвинуваченнями у приналежності до українських
націоналістичних організацій УВО-ОУН, членство в культурно-просвітницьких
організаціях, ведення української націоналістичної діяльності, декламування
українських національних віршів, виконання українських націоналістичних
пісень, публікація українських націоналістичних статей. Окрему групу
становлять судові процеси у справах вшанування пам’яті полеглих українських
вояків, ухилення від військової повинності. 7
Наводяться конкретні факти необґрунтованих обвинувачень прокурорів,
органів поліції, що подавалися до гродських, окружних судів, Львівського
апеляційного суду, Варшавського суду. Розкривається діяльність захисників-
адвокатів українців у судових процесах. Сконцентровано увагу на роботі судів
у розгляді справ, за якими обвинувачувалися особи у приналежності до ОУН як
головного осередку українського національно-визвольного руху з метою
встановлення української суверенності на західноукраїнських землях.
Ключові слова: Східна Галичина, «Східна Малопольща», судівництво,
обвинувачення, Станиславівський окружний суд, Коломийський окружний суд,
Стрийський окружний суд, Львівський апеляційний суд, Варшавський
касаційний суд, УВО-ОУН, мононаціональна (інкорпоративна) політика,
українська ідентичність, греко-католики.