Знайди книгу!

Опис:

2

АНОТАЦІЯ
Мерімерін Є. О. Суспільно-політичні процеси та збройні
конфлікти в Гетьманщині середини XVII—60-х рр. XVIII ст. у
відображенні історичних пісень і дум. – Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.06 – «Історіографія,
джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». – Державний вищий
навчальний заклад «ПереяславХмельницький державний педагогічний
універститет імені Григорія Сковороди», ПереяславХмельницький, 2018.

Дисертація є першою працею в українській історіографії, у якій
системно досліджено історичні пісні і думи у записах дорадянського
періоду у контексті висвітлення народного сприйняття суспільно-
політичних процесів та збройних конфліктів в Гетьманщині середини XVII
— 60-х рр. XVIII ст. Вперше виділено територіальний сегмент, з’ясована
періодизація тогочасних подій і явищ крізь призму українського
поетичного фольклору в порівнянні з сучасною історіографією, зроблені
уточнення щодо конкретних постатей.
Матеріали дисертації дають змогу сформувати більш комплексне
бачення історії Гетьманщини, а також діяльності її непересічних
суспільно-політичних діячів. Вони спростовують деякі концептуальні
погляди та тлумачення багатьох аспектів теми, що містяться у попередніх
дослідженнях. Положення та висновки дисертації можуть бути
використані при написанні наукових праць, підручників і навчальних
посібників з історії України, а також при створенні спецкурсів з етнографії
та культури.
У роботі проаналізовано комплекс спеціальної літератури,
присвячений народним пісням і думам — непересічним джерелам для
3

об’єктивного з’ясування тогочасного рівня української державної ідеї,
соціальних ідеалів і рефлексій, субкультури різних верств і прошарків, а
також взаємовідносин представників етнічних груп населення (українців,
росіян, молдован, турків, татар і ін.).
Висвітлено стан наукової розробки суспільно-політичного становища
і збройної боротьби населення Гетьманщини крізь призму історичних
пісень і дум. Наголошується на важливості цих «народних» джерел для
вивчення минулого українців другої половини ХVІІ — 60-х рр. ХVІІІ ст.
Показано специфіку методологічних підходів учених при розкритті теми на
різних етапах розвитку історичної науки.
За допомогою систематизації та класифікації напрацювань
попередників були поціновані й переосмислені деякі суперечливі чи
дискусійні твердження фахівців щодо відтворення конкретних діянь
історичних постатей і подій в усній народній творчості. Водночас
обґрунтовано тезу про те, що, порівняно з «міфологічним», «міграційним»,
«антропологічним» і «психологічним» напрямами висвітлення проблеми,
наукові підходи «історичної школи» є найбільш продуктивними, бо вони
роз’яснюють фольклорні явища з огляду на конкретні факти минувшини, з
урахуванням трактувань різноманітних тогочасних документів.
З’ясовано, що в історичних піснях та думах міститься низка
оригінальних суджень, принципових оцінок, аргументованих
характеристик тих чи інших подій, явищ і постатей, які нерідко не
збігаються з тлумаченнями дослідників різних епох. Зокрема це стосується
визначення загальної періодизації Гетьманщини, характеру Хмельниччини.
Виявлено, що відображення подій Хмельниччини в історичних піснях і
думах здебільшого має глибоке достовірне коріння. Виділено
характеристики образів володаря булави, його найближчих сподвижників
(І. Богуна, Д. Нечая, М. Кривоноса та ін.), а також їхніх супротивників —
польсько-шляхетських панів, турецько-татарських можновладців.
4

Визначено, що найчастіше Хмельниччина в зображенні пісенного
фольклору характеризується не як суцільне, безперервне явище (війна), а
як цикл окремих битв, котрі поєднували спільні цілі, ідеали, протести
проти зовнішнього ворога тощо.
Показано, що чимало сюжетів історичних пісень і дум через народне
сприйняття відтворюють багатовекторність суспільно-політичного буття
українців у дійсних реаліях, наприклад, соціально-економічні й релігійні
причини початку Національної революції середини XVII ст. Саме в них
маємо яскраві «народні» спостереження щодо перебігу основних битв
Хмельниччини, «моральні» оцінки тих чи інших персонажів. Деякі з них,
безперечно, викликають більші чи менші сумніви щодо об’єктивності й
історичної конкретики, мають певну заідеологізованість, але здебільшого
це треба вважати не випадковістю, а предметом для подальшого наукового
пошуку й дискусій.
Доведено, що в історичних піснях і думах подається загалом
переконливо-об’єктивна характеристика громадянського протистояння в
гетьманщині після смерті Б. Хмельницького до обрання гетьманом
І. Мазепи, емоційно переповідається про його вкрай негативні
господарські та політичні наслідки для українців. Водночас цей період,
визначений у новітній історіографії як громадянські війни, не виокремлено
в загальній історії регіону, жодного разу не названо «Руїною», хоча в
тогочасних документах і побутуванні місцевого населення таке мало місце.
Виявлено, що практично не знайшли ґрунтовного відображення головні
причини цього явища (окрім особистих непорозумінь «городової»
старшини): суперечності між угрупованнями на Запорозькій Січі та їхній
вплив на суспільну обстановку в Гетьманщині, формування не завжди
адекватних політичних поглядів всередині нової генерації українського
панства (проросійських, західноєвропейських, турецько-татарських
орієнтацій) тощо. Лише побіжно, часто опосередковано, мовиться про
5

негативну роль у цьому процесі уряду Московії. Значне місце в пісенному
фольклорі відведено з’ясуванню взаємовідносин І. Мазепи, С. Палія та
Петра I, їхньої ролі в суспільних процесах. Фактично, твори поминули
визначну постать гетьмана П. Дорошенка й інших не менш впливових
особистостей. Дещо однобічно, переважно в негативному світлі,
зображено Ю. Хмельницького. Також у цьому контексті чітко
простежується кілька спрямувань у народному поетичному фольклорі: по-
перше, категорії «свої» — «чужі»; по-друге, «традиційно улюблені» образи
— «негативні» постаті та їхні негідні вчинки.
З’ясовано, що населення Гетьманщини, розвиваючись у руслі
загальноєвропейських тенденцій, водночас набуло чимало своєрідних рис
через впливи козацтва та чумацтва як двох специфічно національних явищ.
Зокрема козацтво, як соціокультурний феномен, у середині XVII ст.
поєднало державно-військовий устрій із засадами архаїчних демократій,
ідею оборони православної віри з прагненням національної незалежності.
Його ідеали — воля, нескореність зовнішнім ворогам, соціальна
справедливість, як це засвідчують історичні пісні й думи, були прикладами
для наслідування для широких верств українства, включно з шляхтою та
духівництвом. Водночас чітко простежуються взаємозв’язки Гетьманщини
з Запорозькою Січчю, для яких характерні не лише позитивні прояви, але
часто й гострі суперечності.
У рамках дослідження багато в чому по-новому трактовано підтему
Національної революції в контексті протистояння двох світів —
православного та мусульманського — крізь призму народного бачення.
Зокрема, чітко простежено войовниче ставлення українців до агресивної
політики влади Османської імперії щодо населення Гетьманщини.
Водночас спостерігалося й певною мірою толерантне ставлення до
поводирів народних рухів, коли їхній союз із татарами, так чи інакше, був
спрямований на захист державницьких інтересів. Однак у багатьох
6

поетичних творах, тематично пов’язаних між собою, нерідко
ототожнюється сприйняття агресивних діянь (нападів, злодіянь, утисків)
турків і татар та польської шляхти, часто оповідається про спільні
«зрадницькі» дії та домовленості супротивників українців. Зазвичай,
художні образи ворогів мають узагальнений характер «чужих», при цьому
спостерігається мало історичної конкретики (в боротьбі, географічних і
часових прив’язках, персоналіях). Головна ж ідея в них — це
продемонструвати образ героя-рятівника батьківщини, поборника
справедливості та захисника інтересів постраждалого люду.
Виявлено, що особливо колоритними є історичні пісні та думи,
присвячені боротьбі населення Гетьманщини за національно-релігійну
незалежність у кінці XVII—60-х рр. XVIII ст. Вони насичені значною
кількістю конкретних фактів і описів подій, які реально відбулись. У них
домінують сюжети про вірність православній вірі та батьківщині в
боротьбі з агресивно налаштованими супротивниками, протести проти
соціального та національного гніту. Інколи звучать мотиви про об’єднання
сил українців із росіянами в протистоянні зовнішньому ворогові. Проте
міститься й невдоволення політикою Москви щодо жителів регіону,
особливо, нахабною поведінкою, насильством царських вояків тощо.
Лунають відверті прокляття Катеринині ІІ («У Глухові у городі», «Ой за
річкою, за Синюхою», «Зібралися всі бурлаки» та ін.), часто зіставляється
життя простих людей за «старих» (польських) і «нових» (українських,
російських) панів.
У контексті соціально-економічних відносин основних персонажів у
поетичному фольклорі обґрунтовано такі положення: по-перше, в сюжетах
охоплено статус практично всіх верств і прошарків тогочасного
суспільства — старшини та шляхти, рядового козацтва та селянства, навіть
городян і робітних людей, жебраків, старців, лихварів і орендаторів. Серед
них художні образи представників українства, єврейства, росіян, поляків,
7

турків, татар, молдован, меншою мірою — шведів і угорців. Щоправда,
треба визнати: значно менше уваги приділено ієрархії духівництва та його
ролі в побутуванні жителів Гетьманщини. Найчастіше йдеться про духовне
значення Української церкви загалом чи виконання священиками певних
релігійних служб. По-друге, досить достовірно описані не лише види, а й
конкретні обсяги повинностей на користь окремих «панів» і держави в
цілому. Причому деякі з них співвідносяться з документальними
матеріалами, а частина інформації про них може слугувати як оригінальне
доповнення до вже відомих фактів. По-третє, важливе місце відведено
висвітленню конкретних побутових справ (використанню тих чи інших
знарядь праці, святам, їжі, «природному календарю» тощо). По-четверте,
доволі реально змальовано характери козаків як вільних персонажів, котрі
на історичному тлі поступово зубожіють і потрапляють у залежність до
можновладців, та селян — «традиційно» безправних і постійно зайнятих
виснажливою працею на своїх господарів. По-п’яте, досить переконливо
змальовано образи пихатих і зловісних панночок, на противагу
стражденним селянкам-трудівницям.
Встановлено, що у всьому циклі поетичних творів, безпосередньо
присвяченому чумацтву як національному явищу, відсутні сюжети, де б
йшлося в повномасштабному обсязі про боротьбу проти, наприклад,
турків, татар чи поляків, чи навіть «своїх» розбійників, скажімо, окремих
ватаг запорожців. Хоча, за логікою тогочасних реалій, це мало б бути, адже
візники, мандруючи, зокрема з Гетьманщини, неодмінно стикалися з
різними «непорозуміннями» такого роду. Усе це чітко спостерігається в
«козацькому циклі», особливо доби Хмельницького чи російсько-
турецьких війн. У змісті історичних пісень і дум чумаків найчастіше
зображено не як грізних оборонців своєї свободи та майна, а як
постраждалих, або таких, що зазнали невдач, збитків у професійній
діяльності, фізичного утиску тощо. Водночас поетичні твори, які вийшли із середовища чумаків, треба високо поціновувати як унікальну скарбницю у
світовій історичній культурі. Їхні тематично-сюжетні мотиви настільки
оригінальні, що їм годі й шукати схожості й аналогії в мотивах інших
народів. Із суто практичного боку вони можуть слугувати важливим
історичним джерелом при дослідженні побутових аспектів із життя
візників різних категорій та статків — одних із найпотужніших
провайдерів української торгівлі.
Доведено, що проаналізовані історичні пісні та думи є глибоко
реалістичним народним творінням. У них реалізм, як метод правдивого
зображення суспільного життя, проявився з особливою повнотою.
Водночас у другій половині XVII—XVIII ст. вони створювалися, головно,
на ґрунті «стихійного» реалізму.
Ключові слова: суспільно-політичні процеси, Гетьманщина,
історичні пісні, історичні думи, історичне джерело, народна поетична
творчість, інтерпретація, суспільна рефлексія.