Світоглядні орієнтири українського соціуму у світлі іконографії Страшного Суду XV–XVIII ст.
Анастасія Григорак / історичнадисертація
Опис:
Григорак А. К. Світоглядні орієнтири українського соціуму у світлі
іконографії Страшного Суду XV–XVIII ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. Київ, 2020.
У дисертації на основі значної кількості зображальних і писемних джерел,
сучасних дослідницьких методів, історико-антропологічної стратегії
реконструйовано віддзеркалені в іконографії Страшного Суду світоглядні
уявлення українського суспільства XV–XVIII cт. про есхатологію й посутні
проблеми та поведінкові моделі життя соціуму XV–XVIII ст.
Для цього проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми, з’ясовано:
специфіку й інформативні можливості джерельної бази, особливості уявлень про
смерть і митарства, зафіксованих в іконографії Страшного Суду, характерні риси
символів раю й пекла в контексті кореспондування з писемними джерелами,
особливості й семіотику образу «милостивого блудника», взаємозв’язок
різновидів державної судової системи з уявленнями про Суд Небесний; виявлено
й проаналізовано віддзеркалене в іконографічних сюжетах ставлення
творців/споглядачів із регіонів походження ікон до різних соціальних груп
української людності та інших народів; побутове повсякдення соціуму:
заборонене дозвілля, еволюцію і функції одягу як соціального, етнокультурного,
конфесійного маркерів; соціально «осуджені» типи професій і ремесел та причини
засудження окремих ремісників.
Історики, мистецтвознавці, богослови/релігієзнавці виявили витоки сюжету,
відповідність зображень есхатологічним писемним джерелам, віддзеркалення
соціальної проблематики в пекельних сценах, семантику образів. Та низка питань
потребує уточнень, розширення проблематики, погляду з нового ракурсу.
Джерельна база достатньо репрезентативна і представлена, окрім ікон
Страшного Суду ХV–ХVІІІ ст., комплексом зображальних і писемних джерел. 3
Завдання роботи та її основна мета досягаються завдяки історико-
антропологічній стратегії.
Персоніфікований образ смерті часто наділяли демонічними ознаками, які
засвідчували негативне ставлення до нього. На іконах є сюжет смертей
праведника і грішника: праведника замінює бідняк, грішника – багатій. У цій
сцені зображували один із варіантів смерті. На деяких іконах є сцени смерті
грішника і праведника без прив’язки до певного гріха, тож так показували смерть
будь-якого грішника: людини, яка краде й не краде, блудить та ні тощо. Сам образ
еволюціонував від антропоморфної безстатевої істоти, що приходить по одну
людину, до фігур, що забирали грішників, тому цей образ передає ставлення в
сенсі залежності від земного життя.
З огляду на напружені міжконфесійні відносини на українських теренах
аналізованого часу, митарства, зображені на іконах Страшного Суду, не тотожні
чистилищу й ілюструють уявлення про посмертний особистий суд над кожною
душею. Митарства постають на іконах в образах клейм, змія та веж. Кожен із них,
хоч і містить єдину ідею митарств, вносить певні відмінності в розуміння
символіки й функцій того чи іншого образу. З композиційного погляду, змій
митарств і вежі роблять ікону ціліснішою. Місце, звільнене від митарств, дало
змогу деталізувати й краще прописати інші есхатологічні сюжети. Інша причина
їх відділення в окремі вежі пов’язана з конкретизацією гріха для окремої людини.
Але в західноукраїнському іконописі Страшного Суду кін. ХVІІ–ХVІІІ cт. сюжет
митарств усе частіше не відігравав центральної ролі або зникав, що пояснюється
неактуальністю митарств для Унійної церкви. Образ існував на Київській іконі
ХVІІ ст., що свідчить не лише про подальше визнання ідеї митарств, але й про
впливи російського іконопису, пов’язані з політикою уніфікації церковного життя
в Руській Православній Церкві.
Уявлення про рай і пекло – важливі світоглядні установки в XV–XVIII ст.
Рай на іконах зображується як Небесний Єрусалим, Лоно Авраама, Храм Божий.
У XV–XVІІІ ст. образ земного раю трансформувався: в XV ст. його змальовували
як коло, де сидять святі праотці, Богородиця з ангелами й Розсудливим 4
розбійником; то в XVІ–XVІІ cт. почав з’являтися образ раю як Храму Божого; а в
XVІІІ ст. надали перевагу зображенню стін і дверей раю. Небесний Єрусалим –
узагальнений образ повноти блаженства для праведників після Останнього Суду,
але в XVІІ–XVІІІ ст. він поступився зображенням ликів святих. Але в усіх
описаних варіантах символічне значення раю як місця вічного блаженства, куди
потраплять душі праведників, не змінилося, тож сама сутність Едемського саду й
Небесного Єрусалима радше доповнювали один одного. Отже, змінювалася
форма раю, але не його символічне наповнення.
Пекло асоціювалося з нечистою силою й грішниками. Аналіз зображень
бісів і диявола дає підстави стверджувати, що за XV–XVIII ст. змінилося
тлумачення лукавих духів: від їх класичного богословського сприйняття як
ейдолонів до фізично жахливих антропоморфних образів. Зміни в іконописі
завдячують проникненню західноєвропейських впливів. На українських іконах
пекло не таке моторошне й страшне, як на римо-католицьких зразках, поряд із
антропоморфними фігурами смерті побутують гротескні сцени з багатіями, яких
везуть чорти на візках, шинкарка в пеклі з грішниками теж не наводить страху,
але присоромлює, показуючи негативні наслідки: п’яні танці, бійки після
програшу в карти тощо. Це й указує на ключову ідею подання Страшного Суду в
православних і римо-католиків: перші апелювали до «сорому за гріх», другі – до
«страху перед покаранням за гріх».
Характерна особливість образу милостивого блудника на українських
страшносудних іконах – зв’язані за спиною руки. Вона могла виражати ідею про
те, що один нерозкаяний гріх перекриває всі чесноти. Порівняно з Прологом,
іконографічна традиція з ХVІ ст. представляла становище милостивого блудника
трагічніше. Ймовірно, через втрату зв’язку з першоджерелом і самостійне
побутування і розвиток образу. Зазначена презентація посмертної долі ще більше
актуалізовувала виняткову необхідність прижиттєвого покаяння, в чому полягало
головне призначення образу.
Зв’язок релігії з правом у XV–XVIII ст. підтверджується схожістю
тогочасного тлумачення понять «гріх», «кривда» і «злочин». Із кожним новим 5
періодом різновиди й кількість «гріхів» на іконах зростали, покарання
урізноманітнювалися. Це було зумовлене змінами в соціально-економічній
ситуації й розвитком судової системи. На іконах найчастіші такі гріхи:
чародійство, блуд, пияцтво, лжесвідчення, злодійство, дітовбивство. Їх же
розглядали як злочини в тогочасній правовій традиції.
В іконографічних сценах віддзеркалено негативне ставлення до багатих і
позитивне – до бідних. Перші зображуються поряд зі смертю, нечистими, в пеклі
або на шляху до нього. Другі – в оточенні Ангелів, царя Давида, на шляху до раю.
Поряд зі шляхтою й заможним міщанством, негативно марковані й зображені на
страшносудних іконах представники простого народу – ремісники, які нечесно
збагачувалися. В їх образах теж є мотив несправедливого поводження з ближніми.
В сцені «Народи, які йдуть на Суд Божий» зображені народи, до яких
ставилися негативно. Про це свідчить наявність серед її дійових осіб
представників різних конфесій, розміщення народів ліворуч від Спасителя,
оповиття їх вогняною рікою на найраніших пам’ятках. На їхню гріховність
указують і численні приклади з апокрифів. Народи трактували як нечестивців
(неправославних) перед Престолом Спаса. Зафіксовано, що й нечистих наділяли
маркерами іноземців. Перелік зображуваних на іконах народів значно
розширився. Нові народи вводили після того, як із ними встановлювали контакти,
або «запозичували» з писемних джерел. Траплялось і зображення «русі», але її
розподіляли до праведних або до грішних народів.
Неблагочестиве дозвілля в уявленні українського соціуму насамперед
пов’язувалося з шинком. Це було місце не тільки законного продажу алкогольних
напоїв, але й зібрань, споживання їжі, укладання дрібних майнових угод тощо.
Такі його функції сприяли, крім іншого, тому, що він став осередком, де
поширювалися чутки, відбувалися суперечки, бійки. Понад те, шинок став
розсадником пияцтва, чревоугодництва, розпусти й інших гріхів. З серед. XVI ст.
на іконах Страшного Суду з’явилася ще одна категорія грішників – дударі,
музиканти й танцюристи. На появу азартних ігор український іконопис одразу
відреагував новим сюжетом у композиції шинку і пекла. Він став традиційним 6
для ХVІ–ХVІІІ ст. Невідповідність нормам правильного проведення часу
віддзеркалилась і в присутності на іконах Страшного Суду образу чоловіка, який
пропускав церковні служби через пристрасть до сну. В XVII ст. до складових
неблагочестивого дозвілля додалося тютюнокуріння. Раніше образи не фіксують
такого гріха, й це було пов’язане саме з його поширенням із зазначеного періоду.
Проведення дозвілля мало певну межу, перехід за яку перетворював його в
неблагочестиве. Саме тому шинок на іконі локалізується в окремій від пекла
ділянці, адже важливо було не перейти межі дозволеного.
Український страшносудний іконопис є й цінним джерелом для вивчення
одягу різних соціальних верств і трансформацій, які відбулися з ним в означений
час. Утім, зображення на іконах достовірні не в усьому, тому, вивчаючи за ними
тогочасну моду, паралельно слід залучати інші види історичних джерел.
Більшість українських страшносудних ікон означеного періоду, які збереглися,
походять із сучасної Західної України, Південно-Східної Польщі та Північно-
Східної Словаччини, тож говорити, що вони дають уявлення про моду, яка в XV–
XVIII ст. побутувала на теренах усієї сучасної України, вочевидь, не доводиться.
Але можна зробити такі висновки. Зовнішні впливи на українську культуру
віддзеркалювали магістральну спрямованість контактів тогочасної України з
відповідними країнами. Зображення костюмів передавали еволюцію одягу й моди
різних соціальних верств. Окрім того, одяг на іконах мав і символічне значення,
міг уособлювати приховану семантику.
Крізь призму образів на страшносудних іконах прочитується й розвиток
ремесла і виробничих професій, точніше пов’язані з ними зловживання, які
породжували соціальні конфлікти й засудження представників тієї чи іншої
діяльності. На іконах ХV ст. з-поміж представників «осуджених» професій є лише
корчмарка, з ХVІ ст. додається мельник. З ІІ пол. ХVІ ст. арсенал представників
виробничих професій розширився. На іконах цього часу (ХVІ–ХVІІІ ст.) присутні
образи коваля, мідника, ювеліра, кравця, шкіряника, ткача.
Ключ до розуміння причин включення ремісників до грішників
(найімовірніше, нечесність у роботі й крадіжка матеріалів) дають апокрифи й 7
актові джерела. Поява ремісників у пеклі пов’язана і з поширенням соціальних
стереотипів щодо них.
Отже, страшносудний іконопис винятково інформативний для дослідження
різноманітних проблем соціальної історії. Він був тісно пов’язаний із дійсністю й
дуже чутливий до змін у суспільстві. Понад це, ікони символічно фіксували
ставлення соціальних реалій, тому через їх призму можна зрозуміти специфіку
міжстанових, міжконфесійних, міжетнічних та інших суспільних відносин.
Страшносудні ікони дають змогу виявити аксіологічну систему координат
тогочасної людини та пояснити мотиви її дій.
Перспективним є дослідження розвитку страшносудного іконопису в Новий
і Новітній час. Важливо розглянути регіональні й конфесійні особливості
написання ікон. Високо результативним буде долучення до аналізу ікон
Страшного Суду фахівців з економічної історії й історії права.
Наукова новизна роботи визначається постановкою проблеми і її
комплексним дослідженням, яке досі не було реалізовано. Так, уперше:
комплексно проаналізовано багатогранний історико-джерельний потенціал
української іконографії Страшного Суду ХV–XVIII cт.; зроблено спробу виявити
еволюцію, особливості й відмінності ключових образів і сюжетів, а через їх
призму – специфіку світоглядних уявлень і соціальних реалій; проаналізовано
належність ікон Страшного Суду православній чи унійній конфесії; розкрито
символіку деталей у зображенні певних іконографічних сюжетів і фігур;
розглянуто у взаємозв’язку уявлення про Страшний Суд та норми світського
судочинства на українських матеріалах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в поглибленні
наукових знань з історії українського соціуму XV–XVIII cт. і його ментальності.
Зміст і висновки дисертації можуть бути корисні при підготовці навчальних
курсів та навчальних посібників, праць з історії України, українського іконопису,
ментальної, візуальної й соціальної історії (зокрема історії повсякдення), історії
культури, символів, світогляду, джерелознавства, посібників для екскурсоводів. Ключові слова: Страшний Суд, український іконопис, XV–XVIII ст.,
світоглядна історія, соціальна історія.
Григорак А. К. Світоглядні орієнтири українського соціуму у світлі
іконографії Страшного Суду XV–XVIII ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. Київ, 2020.
У дисертації на основі значної кількості зображальних і писемних джерел,
сучасних дослідницьких методів, історико-антропологічної стратегії
реконструйовано віддзеркалені в іконографії Страшного Суду світоглядні
уявлення українського суспільства XV–XVIII cт. про есхатологію й посутні
проблеми та поведінкові моделі життя соціуму XV–XVIII ст.
Для цього проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми, з’ясовано:
специфіку й інформативні можливості джерельної бази, особливості уявлень про
смерть і митарства, зафіксованих в іконографії Страшного Суду, характерні риси
символів раю й пекла в контексті кореспондування з писемними джерелами,
особливості й семіотику образу «милостивого блудника», взаємозв’язок
різновидів державної судової системи з уявленнями про Суд Небесний; виявлено
й проаналізовано віддзеркалене в іконографічних сюжетах ставлення
творців/споглядачів із регіонів походження ікон до різних соціальних груп
української людності та інших народів; побутове повсякдення соціуму:
заборонене дозвілля, еволюцію і функції одягу як соціального, етнокультурного,
конфесійного маркерів; соціально «осуджені» типи професій і ремесел та причини
засудження окремих ремісників.
Історики, мистецтвознавці, богослови/релігієзнавці виявили витоки сюжету,
відповідність зображень есхатологічним писемним джерелам, віддзеркалення
соціальної проблематики в пекельних сценах, семантику образів. Та низка питань
потребує уточнень, розширення проблематики, погляду з нового ракурсу.
Джерельна база достатньо репрезентативна і представлена, окрім ікон
Страшного Суду ХV–ХVІІІ ст., комплексом зображальних і писемних джерел. 3
Завдання роботи та її основна мета досягаються завдяки історико-
антропологічній стратегії.
Персоніфікований образ смерті часто наділяли демонічними ознаками, які
засвідчували негативне ставлення до нього. На іконах є сюжет смертей
праведника і грішника: праведника замінює бідняк, грішника – багатій. У цій
сцені зображували один із варіантів смерті. На деяких іконах є сцени смерті
грішника і праведника без прив’язки до певного гріха, тож так показували смерть
будь-якого грішника: людини, яка краде й не краде, блудить та ні тощо. Сам образ
еволюціонував від антропоморфної безстатевої істоти, що приходить по одну
людину, до фігур, що забирали грішників, тому цей образ передає ставлення в
сенсі залежності від земного життя.
З огляду на напружені міжконфесійні відносини на українських теренах
аналізованого часу, митарства, зображені на іконах Страшного Суду, не тотожні
чистилищу й ілюструють уявлення про посмертний особистий суд над кожною
душею. Митарства постають на іконах в образах клейм, змія та веж. Кожен із них,
хоч і містить єдину ідею митарств, вносить певні відмінності в розуміння
символіки й функцій того чи іншого образу. З композиційного погляду, змій
митарств і вежі роблять ікону ціліснішою. Місце, звільнене від митарств, дало
змогу деталізувати й краще прописати інші есхатологічні сюжети. Інша причина
їх відділення в окремі вежі пов’язана з конкретизацією гріха для окремої людини.
Але в західноукраїнському іконописі Страшного Суду кін. ХVІІ–ХVІІІ cт. сюжет
митарств усе частіше не відігравав центральної ролі або зникав, що пояснюється
неактуальністю митарств для Унійної церкви. Образ існував на Київській іконі
ХVІІ ст., що свідчить не лише про подальше визнання ідеї митарств, але й про
впливи російського іконопису, пов’язані з політикою уніфікації церковного життя
в Руській Православній Церкві.
Уявлення про рай і пекло – важливі світоглядні установки в XV–XVIII ст.
Рай на іконах зображується як Небесний Єрусалим, Лоно Авраама, Храм Божий.
У XV–XVІІІ ст. образ земного раю трансформувався: в XV ст. його змальовували
як коло, де сидять святі праотці, Богородиця з ангелами й Розсудливим 4
розбійником; то в XVІ–XVІІ cт. почав з’являтися образ раю як Храму Божого; а в
XVІІІ ст. надали перевагу зображенню стін і дверей раю. Небесний Єрусалим –
узагальнений образ повноти блаженства для праведників після Останнього Суду,
але в XVІІ–XVІІІ ст. він поступився зображенням ликів святих. Але в усіх
описаних варіантах символічне значення раю як місця вічного блаженства, куди
потраплять душі праведників, не змінилося, тож сама сутність Едемського саду й
Небесного Єрусалима радше доповнювали один одного. Отже, змінювалася
форма раю, але не його символічне наповнення.
Пекло асоціювалося з нечистою силою й грішниками. Аналіз зображень
бісів і диявола дає підстави стверджувати, що за XV–XVIII ст. змінилося
тлумачення лукавих духів: від їх класичного богословського сприйняття як
ейдолонів до фізично жахливих антропоморфних образів. Зміни в іконописі
завдячують проникненню західноєвропейських впливів. На українських іконах
пекло не таке моторошне й страшне, як на римо-католицьких зразках, поряд із
антропоморфними фігурами смерті побутують гротескні сцени з багатіями, яких
везуть чорти на візках, шинкарка в пеклі з грішниками теж не наводить страху,
але присоромлює, показуючи негативні наслідки: п’яні танці, бійки після
програшу в карти тощо. Це й указує на ключову ідею подання Страшного Суду в
православних і римо-католиків: перші апелювали до «сорому за гріх», другі – до
«страху перед покаранням за гріх».
Характерна особливість образу милостивого блудника на українських
страшносудних іконах – зв’язані за спиною руки. Вона могла виражати ідею про
те, що один нерозкаяний гріх перекриває всі чесноти. Порівняно з Прологом,
іконографічна традиція з ХVІ ст. представляла становище милостивого блудника
трагічніше. Ймовірно, через втрату зв’язку з першоджерелом і самостійне
побутування і розвиток образу. Зазначена презентація посмертної долі ще більше
актуалізовувала виняткову необхідність прижиттєвого покаяння, в чому полягало
головне призначення образу.
Зв’язок релігії з правом у XV–XVIII ст. підтверджується схожістю
тогочасного тлумачення понять «гріх», «кривда» і «злочин». Із кожним новим 5
періодом різновиди й кількість «гріхів» на іконах зростали, покарання
урізноманітнювалися. Це було зумовлене змінами в соціально-економічній
ситуації й розвитком судової системи. На іконах найчастіші такі гріхи:
чародійство, блуд, пияцтво, лжесвідчення, злодійство, дітовбивство. Їх же
розглядали як злочини в тогочасній правовій традиції.
В іконографічних сценах віддзеркалено негативне ставлення до багатих і
позитивне – до бідних. Перші зображуються поряд зі смертю, нечистими, в пеклі
або на шляху до нього. Другі – в оточенні Ангелів, царя Давида, на шляху до раю.
Поряд зі шляхтою й заможним міщанством, негативно марковані й зображені на
страшносудних іконах представники простого народу – ремісники, які нечесно
збагачувалися. В їх образах теж є мотив несправедливого поводження з ближніми.
В сцені «Народи, які йдуть на Суд Божий» зображені народи, до яких
ставилися негативно. Про це свідчить наявність серед її дійових осіб
представників різних конфесій, розміщення народів ліворуч від Спасителя,
оповиття їх вогняною рікою на найраніших пам’ятках. На їхню гріховність
указують і численні приклади з апокрифів. Народи трактували як нечестивців
(неправославних) перед Престолом Спаса. Зафіксовано, що й нечистих наділяли
маркерами іноземців. Перелік зображуваних на іконах народів значно
розширився. Нові народи вводили після того, як із ними встановлювали контакти,
або «запозичували» з писемних джерел. Траплялось і зображення «русі», але її
розподіляли до праведних або до грішних народів.
Неблагочестиве дозвілля в уявленні українського соціуму насамперед
пов’язувалося з шинком. Це було місце не тільки законного продажу алкогольних
напоїв, але й зібрань, споживання їжі, укладання дрібних майнових угод тощо.
Такі його функції сприяли, крім іншого, тому, що він став осередком, де
поширювалися чутки, відбувалися суперечки, бійки. Понад те, шинок став
розсадником пияцтва, чревоугодництва, розпусти й інших гріхів. З серед. XVI ст.
на іконах Страшного Суду з’явилася ще одна категорія грішників – дударі,
музиканти й танцюристи. На появу азартних ігор український іконопис одразу
відреагував новим сюжетом у композиції шинку і пекла. Він став традиційним 6
для ХVІ–ХVІІІ ст. Невідповідність нормам правильного проведення часу
віддзеркалилась і в присутності на іконах Страшного Суду образу чоловіка, який
пропускав церковні служби через пристрасть до сну. В XVII ст. до складових
неблагочестивого дозвілля додалося тютюнокуріння. Раніше образи не фіксують
такого гріха, й це було пов’язане саме з його поширенням із зазначеного періоду.
Проведення дозвілля мало певну межу, перехід за яку перетворював його в
неблагочестиве. Саме тому шинок на іконі локалізується в окремій від пекла
ділянці, адже важливо було не перейти межі дозволеного.
Український страшносудний іконопис є й цінним джерелом для вивчення
одягу різних соціальних верств і трансформацій, які відбулися з ним в означений
час. Утім, зображення на іконах достовірні не в усьому, тому, вивчаючи за ними
тогочасну моду, паралельно слід залучати інші види історичних джерел.
Більшість українських страшносудних ікон означеного періоду, які збереглися,
походять із сучасної Західної України, Південно-Східної Польщі та Північно-
Східної Словаччини, тож говорити, що вони дають уявлення про моду, яка в XV–
XVIII ст. побутувала на теренах усієї сучасної України, вочевидь, не доводиться.
Але можна зробити такі висновки. Зовнішні впливи на українську культуру
віддзеркалювали магістральну спрямованість контактів тогочасної України з
відповідними країнами. Зображення костюмів передавали еволюцію одягу й моди
різних соціальних верств. Окрім того, одяг на іконах мав і символічне значення,
міг уособлювати приховану семантику.
Крізь призму образів на страшносудних іконах прочитується й розвиток
ремесла і виробничих професій, точніше пов’язані з ними зловживання, які
породжували соціальні конфлікти й засудження представників тієї чи іншої
діяльності. На іконах ХV ст. з-поміж представників «осуджених» професій є лише
корчмарка, з ХVІ ст. додається мельник. З ІІ пол. ХVІ ст. арсенал представників
виробничих професій розширився. На іконах цього часу (ХVІ–ХVІІІ ст.) присутні
образи коваля, мідника, ювеліра, кравця, шкіряника, ткача.
Ключ до розуміння причин включення ремісників до грішників
(найімовірніше, нечесність у роботі й крадіжка матеріалів) дають апокрифи й 7
актові джерела. Поява ремісників у пеклі пов’язана і з поширенням соціальних
стереотипів щодо них.
Отже, страшносудний іконопис винятково інформативний для дослідження
різноманітних проблем соціальної історії. Він був тісно пов’язаний із дійсністю й
дуже чутливий до змін у суспільстві. Понад це, ікони символічно фіксували
ставлення соціальних реалій, тому через їх призму можна зрозуміти специфіку
міжстанових, міжконфесійних, міжетнічних та інших суспільних відносин.
Страшносудні ікони дають змогу виявити аксіологічну систему координат
тогочасної людини та пояснити мотиви її дій.
Перспективним є дослідження розвитку страшносудного іконопису в Новий
і Новітній час. Важливо розглянути регіональні й конфесійні особливості
написання ікон. Високо результативним буде долучення до аналізу ікон
Страшного Суду фахівців з економічної історії й історії права.
Наукова новизна роботи визначається постановкою проблеми і її
комплексним дослідженням, яке досі не було реалізовано. Так, уперше:
комплексно проаналізовано багатогранний історико-джерельний потенціал
української іконографії Страшного Суду ХV–XVIII cт.; зроблено спробу виявити
еволюцію, особливості й відмінності ключових образів і сюжетів, а через їх
призму – специфіку світоглядних уявлень і соціальних реалій; проаналізовано
належність ікон Страшного Суду православній чи унійній конфесії; розкрито
символіку деталей у зображенні певних іконографічних сюжетів і фігур;
розглянуто у взаємозв’язку уявлення про Страшний Суд та норми світського
судочинства на українських матеріалах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в поглибленні
наукових знань з історії українського соціуму XV–XVIII cт. і його ментальності.
Зміст і висновки дисертації можуть бути корисні при підготовці навчальних
курсів та навчальних посібників, праць з історії України, українського іконопису,
ментальної, візуальної й соціальної історії (зокрема історії повсякдення), історії
культури, символів, світогляду, джерелознавства, посібників для екскурсоводів. Ключові слова: Страшний Суд, український іконопис, XV–XVIII ст.,
світоглядна історія, соціальна історія.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.