Знайди книгу!

Опис:
Історичний архів. Наукові студії: Збірник наукових праць. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2020. – Вип. 21.


У статті проведено короткий аналіз процесів революції і контрреволюції в деяких державах Центральної та Східної Європи в 1917–1920 рр. на підставі найбільш значущих історико-соціологічних досліджень Питирима Сорокіна, Оскара Яси, Чарльза Тіллі, Пйотра Штомпки та ін. Виявлено основні фази і закономірності революційних процесів. Продемонстровано, що процес революції і контрреволюції в різних країнах Центральної та Східної Європи мав однакові причини, фази розвитку і закономірності, але призвів до різних результатів. Наприклад, кульмінацією революції в усіх розглянутих країн був більшовизм та Червоний терор, і контрреволюція виникала саме як відповідь на ці явища. Тобто, революція починалась із ліберально-демократичної фази, потім переходила до другої фази – більшовицької диктатури. Саме тут виникла контрреволюція як відповідь на виклик більшовизму, яка також мала деякі етапи та особливості. Наприклад, якщо у Фінляндії контрреволюція перемогла самостійно, то в Україні та Угорщині – через інтервенцію сусідніх держав, а в Росії вона взагалі не перемогла. Тут треба зауважити, що Гетьманський переворот в Україні та проголошення Української Держави було проявом саме контрреволюції, а не так званого «консервативного етапу української революції», як це вважається в сучасній українській історіографії. Таким чином, історія продемонструвала деякі закономірності революційного процесу, який мав подібні причини і фази, але різні результати і наслідки. Наприклад, якщо у Фінляндії та Угорщині більшовизм зазнав поразки та перемогла контрреволюція, то в Росії, навпаки, більшовикам вдалося зберегти владу, проте, вони вимушені були зробити значні поступки суспільству у вигляді НЕП. Ця проблема досліджена в цій статті, застосовуючи порівняльно-історичний аналіз.