Знайди книгу!

Опис:
Демідко О. О. Театр у соціокультурному житті Північного Приазов’я
(середина XIX–XX ст.) – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01. – «Історія України». –
Маріупольський державний університет, Маріуполь, 2019.
У дисертації досліджено особливості розвитку театру Північного Приазов’я у
контексті соціокультурного життя регіону від середини XIX–XX ст.
Проведено ґрунтовний аналіз історіографії теми, який засвідчує, що
незважаючи на наявність праць, присвячених як окремим театрам Північного
Приазов’я, так і розвитку театрального мистецтва в певні історичні періоди, до
цього часу відсутнє спеціальне історичне дослідження, присвячене театральному
життю Північного Приазов’я. Існуючий матеріал потребує систематизації,
осмислення і введення до наукового обігу в якості фактологічної бази. Встановлено,
що різні види історичних джерел дозволили найбільш повно вирішити поставлені
завдання. Виявлено, що застосування різних правил і методів наукового
дослідження сприяло формуванню вірогідних наукових знань про театр у
соціокультурному житті Північного Приазов’я (середини XIX–XX ст.).
Підкреслено, що формування театрального життя у Північному Приазов’ї
почалося з середини XIX ст. завдяки наявності мандрівних (пересувних) труп.
Охарактеризовано виникнення перших професійних театральних труп в регіоні,
загальні тенденції розвитку маріупольського і бердянського театрів, а також
проаналізовано наявні проблеми в театральній культурі у зазначений період.
З’ясовано, що особливе місце в театральному житті регіону наприкінці XIX ст.
посідав український музично-драматичний театр. Виявлено, що особливостями
розвитку театрального життя в Північному Приазов’ї у цей період стали постійна
наявність у регіоні гастролюючих труп, музично-розважальна спрямованість
багатьох вистав та розвиток аматорського руху. Оцінено вплив театрального
мистецтва і встановлено, що серед мешканців приазовського краю театр
користувався великим пошануванням. 3

Дослідження показало, що на початку XX ст. підвищилося ідейне і
просвітницьке значення сцени провінційних театрів. У Маріуполі та Бердянську
працювало кілька театрів, що створило умови для формування театральних сезонів,
приїзду гастролерів, а також розвитку місцевих аматорських колективів. Виступи
гастролерів – українських, російських та іноземних зірок театральної сцени –
сприяли популяризації та збагаченню театральної культури, перетворенню
Маріуполя і Бердянська в культурні центри регіону.
У дисертації проаналізовано особливості державної політики в сфері
театрального мистецтва в роки Громадянської війни (1917–1920 рр.) і в перші роки
радянської влади. Радянська влада намагалася якомога ширше використовувати
театр в справі агітації і пропаганди. У зв’язку з загальнодержавними проблемами,
умови, в яких працювали театральні заклади регіону, значно погіршилися – у
репертуарі театрів були популярними розважальні жанри. І все-таки завдяки
збереженню кращих зразків театральних традицій в репертуарній політиці
переважала українська та зарубіжна класика.
Обґрунтовано, що ідеологічний диктат, політичні репресії 1930-х років,
гальмуючи розвиток театрального мистецтва, стали періодом випробувань для
театральних колективів Приазов’я. У дослідженні зроблена спроба проаналізувати
специфіку становлення і розвитку грецького театру Північного Приазов’я в 30-ті
роки XX ст. Значна увага приділена репертуару, творчим пошукам акторського
складу та основним проблемам театру. Розкрито місце грецького театру в
громадському та культурному житті населення регіону.
Визначено особливості діяльності театральних закладів Маріуполя та
Бердянська в період німецької окупації 1941–1943 рр. Проаналізовано вплив
маріупольського Товариства «Просвіта» на розвиток театрального мистецтва
регіону.
Окрему увагу приділено розвитку театрального мистецтва Північного
Приазов’я протягом 1946–1960-х років. Окреслено заходи радянської влади,
спрямовані на відновлення контролю за театральною справою, ослабленого під час
війни. Висвітлено причини припинення діяльності маріупольського театру 4

наприкінці 1940-х років. Виявлено, що незважаючи на відсутність професійного
театру, художня культура міста продовжила свій розвиток завдяки гастрольним
турам і унікальній творчості самодіяльних театральних гуртків Бердянська і
Маріуполя. Висвітлено відкриття Обласного драматичного російського театру в
м. Маріуполь, який посприяв підйому творчої активності театральних митців міста.
Проаналізовано основні тенденції розвитку маріупольського театру у 1960-ті роки,
творчі пошуки режисерського та акторського складу. Значну увагу приділено
розвитку аматорських театральних колективів у Бердянську. На основі періодичної
преси проаналізовано репертуар, особливості гастрольної діяльності, рівень
зацікавленості та відвідуваності театральних закладів.
Проведене дослідження дає змогу констатувати, що протягом 1970–1980-х
років, переборюючи організаційні та фінансові труднощі, маріупольський театр
намагався діяти наполегливо й творчо. Завдяки діяльності головного режисера,
народного артиста УРСР Олександра Утеганова вдалося створити творчий колектив
високої театральної культури.
Професійний театр Маріуполя протягом 1970-х років знаходить негласний
статус одного з кращих драмтеатрів України, чому сприяли гастрольні маршрути
колективу. Це був період підкорення елітних столичних вершин: Київ, Москва,
Баку, Рига, Таллінн, Вільнюс, Мінськ. І майже – всіх обласних центрів Ураїни.
Успіх театру був переконливим і вражаючим – повні зали і захоплені відгуки
театральної критики. Водночас у Бердянську діяло декілька самодіяльних
драматичних колективів. Серед них: Народний театр оперети, Народний театр
Бердянського міського Будинку культури та дитячий театр ляльок.
Виявлено, що протягом 1970–1980-х рр. маріупольський театр зміг поліпшити
зацікавленість глядачів, проводив творчі зустрічі з маріупольцями, влаштовував
конференції глядачів. Ряд вистав маріупольського театру у досліджений період був
відзначений на всесоюзних і республіканських фестивалях дипломами, грамотами й
преміями, що підтверджувало високий рівень професіоналізму маріупольського
театру. Наприкінці 1980-х років у театральному житті регіону спостерігається
творча криза що була обумовлена фінансовими труднощами, побутовими
проблемами та непорозуміннями всередині трупи.
У дисертації об’єктивно оцінений та критично проаналізований процес
формування, становлення та розвитку театру в контексті соціокультурного життя
Північного Приазов’я середини XIX–XX ст. Фактологічний матеріал, теоретичні
положення, висновки і узагальнення, які містяться в дисертації суттєво розширять
сучасні знання з історії України, а отже сприяють інтенсифікації досліджень як з
поданої проблематики, так і з суміжних та дотичних тем. Практичне значення
роботи визначається тим, що одержані результати можуть стати підґрунтям для
подальших наукових розробок, пов’язаних із вивченням української історичної
науки.
Ключові слова: театр, Північне Приазов’я, Маріуполь, Бердянськ,
соціокультурне життя, культура, репертуар, гастролі.