Знайди книгу!

Опис:
Часопис української історії / За ред. доктора історичних наук, професора А.П. Коцура. – Київ, 2016. – Спецвип. 34
В статті проаналізовано організаційний устрій православної церкви в Південноукраїнському
регіоні в період існування Нової Січі.
Мета дослідження: визначити зміст та характер трансформацій адміністративно-
територіального устрою, з’ясувати рівень взаємовпливів організаційних структур православної
церкви України та органів церковного управління Російської православної церкви
Виділено етапи україно-російської церковної взаємодії: 1) Друга половина XVII – початок
XVIII ст. (період існування в Росії патріаршества): на початковому етапі україно-російська
взаємодія найбільше спостерігалася на найвищому рівні: московський патріарх – київський митро-
полит. Даний період відзначається втратою Київським митрополитом його традиційного титулу
та прав. 2) XVIII – початок ХІХ ст. – доба, започаткована петровською модернізацією. Головною
її характеристикою було формування імперської структури російської православної церкви. На
даному етапі відбувалась інтеграція на всіх рівнях церковного управління: єпархіальному, деканаль-
ному, парафіяльному. Особливість цього етапу полягала в тому, що імперсько-синодальна влада за
зразок використовувала українську структуру церковного управління, разом з тим, їй надавався
суто імперський денаціоналізований характер.
Доведено, що упродовж XVIII – першої половини ХІХ ст. еволюція традиційного устрою
православної церкви України відбувалась у напрямку, співзвучному розвитку української
державності. Ліквідовувались засади соборноправ’я та виборності; зусиллями російської
імперсько-синодальної адміністрації в українських єпархіях впроваджувалась загальноросійська
система церковного управління. Її характерними прикметами стали уніфікація, централізація та
надмірна бюрократизація структури православної церкви.
Ключові слова: православна церква, синодальне управління, православне духовенство.