Знайди книгу!

Опис:
АНОТАЦІЯ
Кублій М.В. Тваринництво і мисливство в місті Києві періоду Київської
Русі за кістковими матеріалами — Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.04. «Археологія». — Національний університет «Києво-
Могилянська академія», Київ, 2021.



Одним із ключових актуальних аспектів вивчення історії людності часів
Київської Русі є висвітлення стану і особливостей господарської діяльності
населення давньоруського міста. У дисертаційному дослідженні
схарактеризовано і узагальнено основні риси тваринництва і мисливства
мешканців давньоруського Києва Х-ХІІІ століть в контексті синхронних
поселень Середнього Подніпров’я і сусідніх територій. Робота є результатом
дослідження кісткових решток тварин із археологічних пам’яток міста Києва та
інших місцезнаходжень періоду Київської Русі. Її актуальність визначається тим,
що вперше проблема розглядається комплексно, із застосуванням
міждисциплінарних підходів. Комплексний характер дослідження полягає в
інтеграції зоологічних, археологічних та історичних даних і ґрунтується на
сучасних, розширених і уточнених автором, методиках опрацювання матеріалів
з використанням статистичних методів аналізу даних. У ході дослідження до
наукового обігу вводиться велика кількість кісткових матеріалів, не описаних і
не визначених до цього часу.
Археозоологічні дослідження є важливою складовою у вивченні матеріалів
археологічних пам’яток. Вони дозволяють отримати інформацію, яка значно
доповнює археологічні дані і проливає світло на питання господарювання,
зокрема тваринництва і мисливства, харчового забезпечення давнього
населення, його побуту, торгово-економічних зв’язків та екології. Увагу до
тваринних кісток дослідники приділяли ще в ХІХ столітті, проте тоді археологи


3



більшою мірою констатували лише факт наявності фауністичних решток, без
детального їх вивчення. У подальшому тваринними кістками зацікавилися
палеонтологи, які використовували археозоологічний матеріал для вивчення
минулих фаун. У середині і другій половині ХХ століття дослідженням
тваринництва і мисливства, зокрема і Київської Русі, займалися представники як
археологічної, так і палеонтологічної та зоологічної дисциплін. На сучасному
етапі вивчення тваринних решток з археологічних пам’яток базується на низці
археологічних, природничих та історичних методів.
У ході даного дисертаційного дослідження було визначено,
проаналізовано і введено до наукового обігу численні кісткові рештки ссавців,
здобуті археологами за останнє десятиліття. В основу роботи покладено
остеологічні колекції з території Києва, отримані з пам’яток по вул. Спаській-35,
Десятинного провулку та вул. Лук’янівської, а також з інших пам’яток Київської
Русі. Загалом автором опрацьовано 11672 кісток і їх фрагментів. З метою
співставлення залучено літературні дані досліджень тваринництва і мисливства
території Середньої Наддніпрянщини, лісової і степової зони України та Східної
і Центральної Європи.
При аналізі кісткових матеріалів одержано важливу інформацію, яка
характеризує різні аспекти скотарства, мисливства та використання продуктів
тваринництва. Встановлено видовий, статево-віковий і породний склад
домашніх тварин, визначено види диких ссавців, на яких здійснювалося
полювання. Висвітлено роль та напрями скотарства, породний склад стада, мету
вирощування різних видів домашніх тварин, спосіб їх використання в
господарстві й продуктовому забезпеченні, а також особливості тваринництва і
мисливства в районах Києва з різним соціальним станом населення. За
характером і локалізацією слідів від гострих предметів на кістках
реконструйовано мету і послідовність їх нанесення, а також схему та спосіб
поділу туші тварин.
Встановлено, що домінуючим напрямом тваринництва було розведення
великої рогатої худоби, оскільки перше місце як за кількістю кісток, так і за


4



мінімальною кількістю особин і корисною вагою отриманого м’яса у Києві
посідала корова. Статево-віковий розподіл стада корів вказує на молочний
напрямок скотарства з використанням вибракуваних самок на м’ясо. Дещо
меншу роль у тваринництві мешканців давньоруського Києва відігравало
розведення свиней, овець і кіз. Ці тварини посідають друге місце за кількістю
кісток і мінімальною кількістю особин на пам’ятках Києва, причому значення
цих видів варіює в залежності від району міста і соціального статусу населення.
Для торгово-ремісничого Подолу більш поширеною твариною була свиня, а для
Верхнього міста, де мешкала міська знать — мала рогата худоба. Подібна
ситуація спостерігається і на пам’ятках Чернігова, де кількість особин свині і малої
рогатої худоби сильно відрізнялася на Окольному граді і на Дитинці. Свиней
утримували заради м’яса, а малу рогату худобу, серед якої в Києві більше було
овець, розводили насамперед для отримання вовни і молока, на що вказує статево-
вікова структура стада, а також низький відсоток корисної маси м’яса.
Низька кількість кісток коней і собак на пам’ятках Києва Х-ХІІІ століть
свідчить про те, що їхнє м’ясо не використовувалось в їжу за звичайних умов.
Проте, на Десятинному провулку було виявлено льох, заповнений кінськими
кістками із кухонними слідами. Така знахідка свідчить про випадки вживання в
їжу конини за несприятливих умов, які могли бути пов’язані із тривалими
військовими облогами міста, періодами голоду або іншими чинниками.
Про достатню забезпеченість м’ясного раціону мешканців Києва за
рахунок тваринництва можна опосередковано судити за малим відсотком кісток
диких тварин на пам’ятках міста. Незначна кількість кісткових решток диких
тварин може вказувати на хутряний напрямок мисливства, при якому кістки
впольованих тварин зазвичай не потрапляли до пам’ятки. Цікаво, що більшу
кількість кісток диких видів зафіксовано на Верхньому місті, ніж на Подолі. Ця
тенденція пояснюється тим, що полюванням більшою мірою займалася міська
знать, що підтверджується і на археозоологічних матеріалах Чернігова.
За фрагментованістю кісток реконструйовано загальну схему обробки і поділу
туш корів і малої рогатої худоби. Встановлено, що з тварин насамперед знімали


5



шкури, а потім вже обробляли туші. Поділ туш здійснювався, як правило, по лінії
суглобів, спочатку на крупні частини, а потім на дрібніші. Перед приготуванням з
них зрізали м’ясо, але також його могли обварювати разом із кісткою. За розмірами
фрагментів кісток вдалося реконструювати розміри кухонного посуду для
приготування м’яса, які підтвердилися археологічними даними.
За слідами діяльності людини на кістках і характером їх нанесення
встановлено й інші напрями використання продуктів тваринництва після забою
тварини. Зокрема, сліди на кістках корів та малої рогатої худоби свідчать про
знімання і використання їх шкур. Рогові чохли і кістки корів викристовувалися в
косторізній справі, також з рогових чохлів виробляли клеї. Знахідки заготовок
під ковзани, які виготовлялися із метаподіїв корів або коней, вказують на їх
виробництво на місці самої пам’ятки. Сировиною для різьблення служили і роги
оленя та лося, численність яких свідчать про розвиток косторізного ремесла у
Києві періоду Київської Русі.



Ключові слова: археозоологія, тваринництво, мисливство, Київська Русь,
Київ, кістки тварин.