Знайди книгу!

Опис:
Георгієвська В. В. Творчість Крістофера Марло і жанр трагедії в
англійській літературі доби Відродження. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.01.04 «Література зарубіжних країн» (035 –
Філологія). – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна;
Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Миколаїв, 2017.
Значення творчого доробку К. Марло для розвитку історії літератури, а
особливо для вивчення становлення англійської національної літератури
полягає, на нашу думку, у переосмисленні новаторства письменника,
зʼясуванню його впливу на сучасників та нащадків, що відбулося на засадах
його здобутків – динаміці жанрової поетики трагедії шляхом залучення до
класичного жанру мотиву de casibus та псевдофілософії Н. Макіавеллі,
окресленні рис нового жанру драматичної хроніки та трагедії помсти,
завдяки яким драматург втілював свої освітні задуми і залучав «глядачів»
(«народ») до спільного обговорення, осмислення важливих історико-
культурних подій у житті Англії.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що у роботі вперше
досліджено динаміку жанрової поетики п‟єс К. Марло, виявлено особливості
формування індивідуального стилю драматурга, етапи становлення його як
митця, здійснено аналіз трьох із семи п‟єс драматурга у контексті мистецьких
тенденцій доби Відродження, переосмислено здобутки К. Марло і виявлено
місце його творчого доробку в історико-літературному контексті доби
Ренесансу та значення його п‟єс для становлення англійської національної
літератури.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості
використання результатів дослідження у викладанні курсу історії зарубіжної
літератури доби Відродження та літератури Англії ХVІ – ХVІІ ст. у вищих та 3

середніх навчальних закладах, при написанні дипломних, магістерських та
дисертаційних робіт, тематика яких пов‟язана із історією англійської
літератури цієї доби, зокрема творчості В. Шекспіра, Б. Джонсона та
драматургів із гуртка «Університетські уми» (Дж. Лілі, Дж. Піль, Т. Лодж,
Т. Неш, Р. Грін, Т. Кід).
Творчість К. Марло вивчена не повною мірою, зокрема у вітчизняному
літературознавстві. Акцент на дослідженні біографії письменника та
вивчення лише окремих рис його творчості не дають повного уявлення про
літературну спадщину драматурга.
Англійська драма ХVI ст. поступово формує гуманістичний світогляд,
підштовхує митців до творчого пошуку нових форм для втілення соціальної
проблематики доби, переходу від старих жанрів до нових – від
середньовічного мораліте і інтерлюдії до трагедії і комедії, відкриття джерел
сюжетів: середньовічний епос, антична історія та міфологія, національні
англійські літописи, новелістика Ренесансу.
Зростання національної свідомості посилило інтерес до минулого
країни, сприяло виникненню п‟єс-хронік, присвячених історії Англії, до яких
відносяться твори К. Марло «Едуард ІІ» та «Паризька різанина».
Завдяки формуванню нового стилю європейського мистецтва –
маньєризму, в літературних творах переважає метафорична насиченість,
вживання гіпербол, застосування гротеску, нерівномірність композиції,
контрастність персонажів. Відбувається експериментальна жанрова
трансформація, яка зумовила оновлення попередніх жанрів та появу нових
(драматична хроніка, філософська трагедія, трагікомедія), що їх широко
використовував К. Марло при створенні п‟єс: «Дідона, цариця Карфагену»,
«Тамерлан Великий», «Трагічна історія життя і смерті доктора Фауста»,
«Едуард ІІ» та «Паризька різанина».
Творчий доробок письменника виокремлюється серед його однодумців,
які входили до гуртка «Університетські уми». Драматург із самого початку 4

починає експериментувати із жанровою поетикою, сюжетом та досліджувати
вплив п‟єс на публіку. Починаючи із «Дідони – цариці Карфагену» драматург
прагне комунікації із «глядачем», щоб втілити свої освітянські задуми.
У дисертації ми виокремили місце творчого доробку К. Марло, де
гостро відображено тенденції доби Відродження. У п‟єсі «Мальтійський
єврей» (1589 р.) К. Марло одним із перших використовує мотив de casibus та
впроваджує філософію Н. Макіавеллі, які є провідними доктринами. Ми
довели, що ці додаткові елементи у поєднанні з жанром трагедії дають
К. Марло можливість створити неперевершений образ Варавви – уособлення
абсолютного зла. Його негативні риси та жахливі вчинки допомагають
письменникові підкреслити досить гострий релігійний конфлікт. В Англії
доби Відродження питання релігійного протистояння було не менш гострим
та болючим. На той час відбувається від‟єднання англійської церкви від Риму
та впровадження нової релігії – протестантизму. Саме завдяки філігранному
новаторському втіленню творчої концепції, на нашу думку, п‟єса набуває
шаленої популярності.
Ми доводимо, що наступні твори – «Едуард ІІ» і «Паризька різанина»
стають логічним продовженням естетики «Мальтійського єврея». Нами
встановлено, що драматург не полишає спроби у цих п‟єсах створити
повноцінний художній образ зла, для чого вводить динаміку жанрової
поетики трагедії, окреслює новий жанр в англійській літературі – драматичну
хроніку, що, на нашу думку, пізніше буде використовувати В. Шекспір.
Нами визначено, що ввівши динаміку жанрової поетики, об‟єднавши
риси хроніки і драми, письменник викарбовує «ідеальний» жанр, який
повністю відповідає його вимогам: зробити важливі історичні події
доступними та зрозумілими народові. Також ми встановлюємо, що до своїх
драматичних хронік К. Марло вводить мотив de casibus та псевдофілософію
Н. Макіавеллі. Образи Едуарда ІІ та герцога де Ґіза стають в один ряд із
Вараввою, а їхнє падіння та моральна деградація стають головними у п‟єсах. 5

Персонаж Едуарда ІІ наближує публіку до короля та дозволяє критично
проаналізувати часи його правління.
Герцог де Ґіз виступає як прямий спадкоємець Н. Макіавеллі, за
допомогою такого різко негативного образу драматург розкриває справжні
причини та жахливі наслідки кривавої бійні під час Варфоломіївської ночі.
Ми доводимо, що саме витончене світосприйняття, ерудиція, відчуття духу
народу роблять із його п‟єс впливову зброю для маніпуляції народними
масами.
Ми зосереджуємося на виявленні тенденцій доби у творах
єлизаветиських драматургів, осмисленні історичного контексту і політичних
вподобань, які були поширені на той час в Англії. Після проведення
Рефермації в Англії та відділення від церковної влади Риму потрібен був
інструмент для керування народними масами. Таким інструментом стає
англійська драма. Завдяки змінам, які вніс К. Марло до білого вірша, п‟єси
стають зрозумілими і простому глядачу. Англійська драматургія набирає
популярності. Ми встановлюємо, що через театр можна було пояснити
англійському народу вчинки влади, історію власної країни та актуальні
тогочасні події.
У дисертації доведено, що в історію англійської літератури К. Марло
увійшов як сміливий реформатор у мистецтві. У його п‟єсах гуманістичний
ідеал виступив у відкритому конфлікті з основами середньовічної феодальної
ідеології і, насамперед, із релігією і усталеною мораллю. Ані до, ані після
К. Марло англійська література не знала такого різкого заперечення
релігійного авторитету, соціальних та моральних заборон, що сковували
розум і волю особистості. Разом із тим, ми вважаємо, що усвідомлення не
лише зовнішніх, а й внутрішніх протиріч ідеалу вільної особистості підвело
драматурга до межі, за якою можливий розпад власне гуманістичної
ідеології. У цьому сенсі К. Марло, на нашу думку, будучи попередником 6

В. Шекспіра у драмі, фрагментарно виявляється ближче до літератури кризи
англійського гуманізму.
На наш погляд, драматург, вміло вплітаючи до трагедії риси
традиційного для англійців жанру хроніки письменник, окреслює зародження
нового для ренесансного театру жанру драматичної хроніки. Динаміка
жанрової поетики, створення концепції трагедії помсти, позначення початку
формування жанру драматичної хроніки, влучне введення історії Англії до
сюжетної канви пояснюють популярність та зрозумілість творів К. Марло.
Письменник своїми творами розпочинає становлення англійської
національної літератури.
У п‟єсах К. Марло з‟явилася динаміка жанрової поетики трагедії,
унікальний погляд на сенс людського життя, волю і самознищення, що
перебуває у постійному динамічному русі. У своїй найкращій конфігурації,
далеко за межами шаблонної і часто банальної Ренесансної трагедії творча
спадщина письменника у єлизаветинському театрі збагатила європейську
літературу та ввела перспективу психологізму у драму, вивчення мотивів і
наслідків деструктивних і саморуйнівних дій. Різні способи передачі
психологізму, якими користувався драматург у порівнянні з іншими
драматичними творами XVI ст. заслуговують пильної уваги та ретельного
аналізу.
Надзвичайно вагомий, на нашу думку, мистецько-естетичний внесок
драматурга полягає у створенні титанічних художніх образів, де провідним
постав тип ренесансної людини. Письменник впроваджує ідею
псевдофілософії Н. Макіавеллі, як віддзеркалення бажання влади за будь-яку
ціну. Введення релігійного конфлікту, який поєднується у п‟єсі із філософією
флорентійця створює потрібний драматургу фон для саморуйнування
дійових осіб. Створення драматургом таких персонажів, відповідно
тенденціям доби Відродження, отримує відгук у ІІ пол. XVI ст. та
поширюється у І пол. XVII ст. К. Марло сформував тип художнього 7

творення, в якому максимально втілився комплекс мистецького світогляду
XVI ст.
Драматург протиставив усталеним загальноприйнятим дійовим особам
англійської драми власних ренесансних персонажів. Своїми п‟єсами
К. Марло формує нові драматичні канони та робить перші кроки до
створенення англійської національної літератури.
Ключові слова: К. Марло, культурний та літературний феномен, доба
Відродження, трагедія, драматична хроніка, мотив de casibus, Н. Макіавеллі.