Знайди книгу!

Опис:
Росіцький П.С. Українська народна самооборона в дистрикті “Галичина” у 1943 році. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 “Історія України”. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Львів, 2018.
Українська народна самооборона досі не була предметом окремого
монографічного дослідження. Огляд джерел із досліджуваної теми,
історіографічний аналіз засвідчили відсутність у науковій літературі
комплексних історичних студій, котрі б систематизовано і всебічно
аналізували Українську народну самооборону в дистрикті “Галичина” у 1943 р.,
в контексті українського визвольного руху 40 – х років ХХ ст. Опубліковані
наукові розвідки висвітлюють переважно окремі аспекти історії УНС.
У дисертації в результаті залучення нової максимально повної джерельної
бази та історіографії вперше системно проаналізовано виникнення і діяльність
Української народної самооборони в 1943 році.
Джерелами до вивчення УНС у цьому дослідженні стали неопубліковані
матеріали українських архівів, архіву Закордонних частин ОУН, окупаційної
преси, опубліковані документи Літопису УПА, періодичні видання та низка
наукових публікацій, а також важливе місце займають спогади учасників
національно-визвольних змагань.
Для вирішення основної мети і завдань автор дослідження поєднав
загальнонаукові методи з методом аналізу документів та методом кількісного
аналізу. Поєднання цих методів з історичними забезпечило конкретно
історичний аналіз становлення, діяльності і розвитку Української народної
самооборони.
УНС як громадсько-військова формація була організована в травні
1943 р., для оборони українського населення від свавілля нацистського
окупаційного режиму.
У дослідженні розглянуто політику німецької адміністрації, яка 3

спричинила протидію активної частини галицького суспільства. Згідно із
проведеним аналізом основними стимуляторами протидії були: суспільно-
політичне становище населення, контингентна система, примусовий набір на
роботи у Райх та праця в Українській службі Батьківщині (“Baudienst”).
Доведено вагому роль Організації українських націоналістів Степана
Бандери в організації опору німецьким окупантам. У своїй діяльності ОУН(б)
керувалася резолюціями конференцій провідного членства. Виникнення
Української народної самооборони стало результатом роботи трьох конференцій
Організації – вересневої (1941), березневої (1942), лютневої (1943). Перша –
обов‟язувала організаційні клітини оунівців провадити роз‟яснювальну роботу
серед населення, збирати і магазинувати зброю та спорядження, вишколювати
кадри.Друга – займатися організацією мережі військових штабів, переписом
військовозобов‟язаних, обліком зброї, амуніції.Третя – створенням і роботою
військових команд, що стало організаційною основою виникнення УНС.
З‟ясовано, що основним приводом розгортання Української народної
самооборони пришвидшеними темпами став похід радянських партизанів під
командуванням Сидора Ковпака у Карпатські гори. Рейд ковпаківців зумовив
проведення мобілізації серед населення, організацію структури самооборони.
Висвітлено мобілізацію в УНС – проводили організаційно-мобілізаційні
відділи обласних військових штабів. Вихідним пунктом мобілізаційного
процесу була станиця. Основним мобілізаційним ресурсом стали: члени,
симпатики ОУН (б) та особи, яких переслідувала німецька окупаційна влада.
Відбір проводили відповідно до військових правил, на підставі лікарського
огляду. Придатних добровольців організовували в групи інструктори військових
штабів упродовж тижневої підготовки, група реорганізовувалася в бойову
одиницю і передислоковували її у Карпати, місця базування УНС. У результаті
мобілізації організовано п‟ять вишкільних куренів самооборони: “Чорні чорти”,
“Трембіта”, “Сіроманці”, “Кривоніс І”, “Кривоніс ІІ”, які були своєрідними
школами, що готували підстаршинські кадри для повстанської війни.
Розкрито організацію вишкільних куренів та їх розміщення у спеціально 4

збудованих таборах: розташовувались в малодоступних місцях Карпатського
регіону.Навчальний процес передбачав військове навчання і внутрішню службу,
відбувався на підставі розроблених програм, планів. Військове навчання
передбачало вивчення таких дисциплін: польова служба; зброєзнавство;
стрілецький вишкіл; піонерка і мінерка (саперна служба); теренознавство,
санітарна служба; політичне виховання. Важливе місце відводили виховній
роботі, яку проводили повсякденно, під час так званої “години вільного часу”, а
також – у вихідні та святкові дні. Навчання тривало до трьох місяців і
закінчувалось складанням іспитів та присягою. Фактично до кінця листопада
1943 р. усі п‟ять куренів припинили свою діяльність, очевидно, це було
пов‟язано з реорганізацією УНС в УПА -“Захід”.
Окрім вишкільних куренів, підготовка кадрів відбувалася у відділах
особливого призначення та сільських боївках самооборони.
Відділи особливого призначення (ВОПи) формували: по одному – на
кожну галицьку область, і були вони проміжною ланкою між вишкільним
куренем і сільською боївкою. Відрізнялись від них тим, що станціонували в лісі
та проводили бойові акції з метою накопичення матеріальних ресурсів. Під час
вишкільної підготовки у ВОПах, яка фактично дублювала вишкіл куренів
УНС, особливу увагу приділяли прийомам і правилам вогневої підготовки,
рукопашному бою, вивченню картографії.
Сільські боївки самооборони здебільшого створювали як охоронну
службу села; до неї входили члени та симпатики ОУН. Їхньою особливістю
було те, що учасники провадили звичайний спосіб життя, одночасно беручи
участь у діяльності самооборони. Вишколювали боївки інструктори військових
команд – колишні військовики УСС, Галицької армії, польського війська.
Теоретичний вишкіл проводили у сільських хатах, а практичний – у вечірній
час, за межами населеного пункту.
Досліджено, що розбудова УНС мала свої особливості. У лісистій
місцевості Бережанської округи на Тернопільщині з кінця літа 1943 р.
формувались сотні – чисельністю до 100–150 осіб, на інших теренах 5

Тернопільщини та Львівщини з початку жовтня цього ж року в кожному
повіті – чоти до 40 стрільців, які на певному етапі вишколу організовували в
сотні. Таку розбудову можна пояснити географічними умовами та
протистоянням польського підпілля.
Загальна чисельність відділів УНС зросла з майже 2 тис. стрільців
(середина серпня 1943 р.) до 5 – 6 тисяч (початок грудня того ж року).
Визначено структурну побудову формації: найнижча військова одиниця –
рій (10–15 стрільців), три рої об‟єднувались і становили чоту, три чоти
комплектували сотню, дві-три сотні – курінь. Вищий командний склад
самооборони (командири куренів, сотень, чот) – добре підготовлені
військовики, які пройшли вишкіл здебільшого у складі німецької армії. Серед
рядового складу переважали жителі сільської місцевості.
Аргументовано, що збройну діяльність УНС головно зафіксовано проти
німецьких військових і поліційних підрозділів. Не зважаючи на оборонну
стратегію формації, відбувалися постійні антиповстанські акції окупантів. У
бойових акціях вишкільні курені, відділи самооборони застосовували
повстанську тактику. Вона насамперед мала на меті збереження власних сил.
Операції наступального характеру, які організовували з вересня 1943 р.
проводили у формі: наскоків, засідок, обстрілів. Найефективнішою була засідка
відділу УНС із куреня “Трембіта” наприкінці вересня у Долинському повіті,
на річці Ілемка, в результаті якої вбито і поранено до 200 німецьких військових.
Обороняючись від німців, уенесівці активно застосовували “чати” –
невеликі відділи, які дорівнювали рою або чоті, займали передову лінію
оборони, і у разі чисельно переважаючого противника вони утримували її до
відходу основних сил повстанського куреня з табору, лише після цього
непомітно залишали позиції.
Документально підтверджено, що бойова діяльність самооборони
активізувала протинімецькі настрої серед місцевого населення, зумовила
введення окупаційною адміністрацією від 10 жовтня 1943 р. “виняткового
стану” на території дистрикту “Галичина”. Боротьба німецької окупаційної 6

влади з Українською народною самообороною не припинялася протягом
усього періоду діяльності формації, але німецьким військовим так і не вдалося
паралізувати вишкільні курені, сотні, відділи УНС. Для боротьби з ними
окупаційна адміністрація залучила значні людські і технічні ресурси.
Висвітлено протистояння УНС і радянських партизанів із сумського
з‟єднання під командуванням Сидора Ковпака. Найбільш поширена форма
боротьби уенесівців із ковпаківцями – засідка, мета якої полягала більше в
розброєнні партизанів, а не їх ліквідації. “Самооборона” витіснила ковпаківців
із Карпат, не дала змоги їм закріпитися, створити карпатську базу радянського
партизанського руху.
Указано ще одного противника самооборони – польське збройне
підпілля, яке активізувалося навесні 1943 р., що також спричинило виникнення
УНС. Фактично Українська самооборона формувалася одночасно з польською
Армією Крайовою. Гострої збройної боротьби між УНС і польським підпіллям
в 1943 р. не простежувалося. Здебільшого проводили акції з метою знищення
військових баз поляків. З осені загострився польсько-український конфлікт,
часто на місцевому, міжособистісному рівні, в який поступово втягувались і
структури УНС. Збройні акції самооборони мали випереджувальний,
превентивний характер і спрямовувалися на опанування терену.
Наукова новизна результатів дослідження полягає у концептуальній
постановці і комплексному дослідженні УНС у 1943 р., проведеного на підставі
залученої до наукового обігу широкого кола літератури та джерел, значна
частина яких раніше не була об‟єктом спеціального історичного дослідження.
У дисертації вперше:
- у вітчизняній історіографії проаналізовано ключову структуру українського
визвольного руху в Галичині від її створення (травень 1943) – до початку
реорганізації в УПА -“Захід” (5 грудня цього ж року);
- з‟ясовано стан вивчення теми, запропоновано авторське бачення основних
історіографічних етапів та подано класифікацію й систематизацію джерел
історіографії; - удосконалено стан джерельної бази та методологічні основи, які стосуються
вивчення УНС;
- відтворено детальну структуру Української народної самооборони, процес
її формування, бойову діяльність;
- у науковий обіг введено архівні матеріали, які досі не використовували,
потребували наукового аналізу, серед яких– авторські записи спогадів учасників
тогочасних подій;
- доведено залежність розгортання національно-визвольного руху від
політичного і соціально-економічного становища населення та організаційних
заходів ОУН(б).
Ключові слова: дистрикт “Галичина”, німецька адміністрація, ОУН(б), відділи
УНС, вишкільні курені, радянські партизани, польське підпілля.