Знайди книгу!

Опис:
Бурак В. В. Вербалізація родинних стереотипів в українській,
польській і британській реалістичній прозі другої половини ХІХ століття.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство, Львівський національний
університет імені Івана Франка, Львів, 2019.
Дисертацію присвячено розвитку етнолінгвістичної теорії у межах
функціонального, когнітивно та комунікативно зорієнтованого підходу до
вивчення центрального лінгвокультурного феномену – стереотипу. Створено
динамічну модель стереотипу, здійснено функціональну диференціацію засобів
вербалізації стереотипів у мові та мовленні. Описано особливості референції
реалістичної прози та визначено референційний статус стереотипу.
Уперше в межах української етнолінгвістики встановлено семіотичні
критерії для виокремлення вербалізаторів стереотипів різних ступенів
сформованості (різної сили / культурно відображального потенціалу) на
матеріалі художніх текстів реалістичного стилю. Розмежовано поняття
„типовість прототипова‟ і „типовість стереотипна‟. Виведено семіотичні
універсалії функціонування і вербалізації колективного досвіду.
Подальшого розвитку набула ідея ядерно-периферійної моделі
колективного досвіду з прототипом у центрі та стереотипами різного культурно
відображального потенціалу навколо. Описано кореляцію між когнітивною і
комунікативною семіотичними системами, які детермінують форму і значення
вербалізатора стереотипа, щоб знак міг транслювати актуальну культурно
зумовлену інформацію.
Встановлено закономірність, що чим сильніший стереотип, тим коротша
форма його номінативного вербалізатора. Також існує обернена закономірність:
зі збільшенням структурної складності форми мовного знака, слабшає його
арбітральність, тобто слабшим стає і стереотип. У дослідженні описано 3

динаміку номінативних процесів під час вербалізації стереотипів. Структурно
складні вербалізатори стереотипів схильні втрачати комунікативну функцію,
зменшуватися у формі і набувати при цьому власне номінативної функції.
Однак зафіксовано також зворотній процес, коли внаслідок десемантизації
інформація, закріплена номінативною одиницею, втрачає свою комунікативну
релевантність і конвенційність, тоді форма вербалізатора збільшується, починає
реалізувати комунікативну функцію.
У роботі врегулювано співвідношення номінативної та комунікативної
функцій засобів вербалізації стереотипів (розрізняємо номінативні і
комунікативні вербалізатори стереотипів); урахувано особливості
вербалізаторів стереотипів різної структурної складності та різних ступенів
сформованості (непохідне слово, дериват, фразеологізм, семантично зв’язане
словосполучення; паремія; семантично зв’язане речення); вдосконалено
методику когнітивної дефініції шляхом розмежування ширини референції
комунікативних смислів, які відсилають до складових конвенційного поняття
різної структурної складності й абстрактності (тобто – до ознак, суджень та
умовиводів).
У роботі висвітлено теоретичні аспекти аналізу стереотипів у суміжних
галузях наук про людину. Також розкрито еволюцію поглядів на лінгвістичну
природу стереотипа і методологію дослідження цього феномену в
етнолінгвістиці. З‟ясовано, що функціонування стереотипів зумовлене
здатністю людини оперувати знаковими системами. Стереотипи специфічні
дуальною оцінкою «добре» – «погано», тож вони мають перформативний
характер. Бінарна оцінка стереотипа пов‟язана із такою формою мислення як
умовивід, тож культурно відображальний потенціал стереотипа залежить від
кількості умовиводів, які стали реакцією на стимули об‟єкта спостереження.
На рівні тексту існування стереотипів – це необхідна і достатня умова
порозуміння між мовцями. Функціонування стереотипів адаптоване до
динаміки когнітивної й артикуляційної систем. З метою здійснення
функціональної диференціації засобів вербалізації стереотипів у креативних 4

текстах обґрунтовано кореляцію термінів поняття, стереотип, прототип і
мовне значення. Два основних підходи до аналізу засобів вербалізації
стереотипа (статичний і динамічний) дозволили методологічно розрізнити
культурне профілювання стереотипа як конотаційного абстракту, що
вербалізується номінативними одиницями різної структурної та семантичної
складності, і текстове профілювання конкретних реалізацій стереотипа через
конотаційні стежки, вербалізовані у мікро-, макро- та мегаконтекстах
порівнюваних художніх текстів другої пол. ХІХ ст.
Як форма колективного досвіду стереотип утворюється в процесі
пізнання внаслідок комбінації відомого (напр., баба, базар) та нового (сварки).
Відтак, стереотип є формою поняття, яку розглядаємо в динаміці. Він
утворюється синтагматично у повторюваних контекстах (напр., „баба на базарі
постійно свариться‟). Сформований стереотип закріплюється номінативною
одиницею, яка за семіотичними критеріями відповідає ступеням конвенційності
та комунікативної релевантності цього фрагменту колективного досвіду (напр.,
базарна баба).
Семантичні компоненти номінативного вербалізатора стереотипа
здійснюють референцію до складових поняття різної структурної складності й
абстрактності (ознак, суджень, умовиводів). Семантичні компоненти
відрізняються також за ступенями «об‟єктивності – суб‟єктивності». Тому у
ядерно-периферійній структурі значення семантичні компоненти можуть
належати до трьох сфер: десигнації, системних конотацій, текстових
конотацій.
Аргументовано доцільність залучення художніх тексів як матеріалу
етнолінгвістичних досліджень, адже художній дискурс відіграє важливу роль у
формуванні, поширенні та збереженні колективного досвіду. Встановлено
проблеми ідентифікації стереотипів у художньому тексті з огляду на
креативність літератури. З‟ясовано, що важливим критерієм дослідження
вербалізації стереотипів у художніх текстах є категорія точки зору (далі ТЗ). 5

Розрізняємо індивідуальну (авторську) та колективну (етнічну) ТЗ, які існують
лише стосовно сформованих стереотипів.
Художні тексти, як застиглий дискурс, відображають динаміку
номінативних засобів вербалізації стереотипів. Частотність вживання
синонімічних номенів різної структурної складності вказують на процес
зміцнення або слабшання вербалізованого стереотипу. До вербалізаторів
одного конвенційного поняття зараховуємо демінутиви, синоніми та похідні
номени різної структурної складності. Виокремлено 494 номінативні одиниці.
Зі збільшенням форми номена збільшується роль людського фактора, тож
слабшає конвенційність знака. Тому найсильніші стереотипи з найвищим
ступенем об‟єктивності, абстрактності та конвенційності вербалізовані
найбільш арбітральними одиницями мови – непохідними словами, а
стереотипи, які вже сформувалися, але мають невисоку комунікативну
релевантність і культурно відображальний потенціал, вербалізовані структурно
найбільш складними номенами – семантично зв‟язаними реченнями.
Непохідні однокомпонентні номени завжди функціонують у контекстах
як самостійні одиниці, часто входять до складу похідних номінативних сполук.
Під похідними номенами розуміємо стабілізовані форми вербалізації, які
містять у своїй структурі компоненти форми чи значення іншої номінативної
одиниці з цього ж номінативного поля або цілком включають її у свій склад. За
ступенями похідності від непохідних номенів стереотипів серед номенів-
дериватів роздізняємо: 1) семантичні деривати; 2) формально-семантичні
деривати на лексичній основі; 3) формально-семантичні деривати на
синтаксичній основі. Синтаксичні номени стереотипів розрізняємо за
граматичною структурою словосполучення або речення.
На рівні мікроконтексту функціонування родинних стереотипів у текстах
порівнюваних лінгвокультур (вживання номена у висловлюваннях)
встановлено градацію стереотипів за їх силою і культурно відображальним
потенціалом. Сила стереотипу визначається за кількістю умовиводів, які
породжує актуалізація номена стереотипа в контекстах, і те, скільки з цих 6

умовиводів стали самостійними стереотипами, які закріплені в стабілізованих
контекстах похідними номінативними одиницями.
На рівні макроконтексту функціонування родинних стереотипів
(вживання номена у межах текстів письменників однієї лінгвокультури)
вербалізовано стереотипи, що стосуються різних типів сімей (за кількістю
членів; етапами функціонування; місцем проживання; суспільним класом;
рівнем майнового забезпечення; віросповіданням) і видів родинних стосунків.
На рівні мегаконтексту повторюються центральні сюжетні лінії, засновані
на таких родинних стереотипах: 1) укладання шлюбу з розрахунку: батьки
насильно віддають дочку заміж; сирота/вдова намагається стати частиною
багатої та впливової родини; 2) кровний обов‟язок: брат бере під опіку самотню
сестру або дітей покійного брата чи сестри; батько бере під опіку овдовілу
дочку; діти доглядають старих батьків; 3) конфлікт поколінь: дорослий син
конкурує з батьком за владу в сім‟ї; доросла дочка конкурує з матір‟ю за владу
в сім‟ї; 4) вдовине життя: матір-вдова не справляється з вихованням сина;
5) емансипація жінки у сім'ї: жінка активна, намагається взяти на себе
обов‟язки чоловіка, але їй це не вдається зробити так, щоб суспільство
схвалило.
Ключові слова: стереотип, стереотипізація, вербалізація, номінативна
одиниця, комунікативні одиниця, конвенційність, комунікативна релевантність.