Знайди книгу!

Опис:
Покалюк В. В. Вища сільськогосподарська освіта України в умовах
становлення та розвитку радянського суспільства (20-ті рр. ХХ ст.). –
Кваліфікаційна наукова праця на пpавах pукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2018.
У дисертації комплексно і всебічно проаналізовано становище
сільськогосподарських закладів вищої освіти за умов формування тоталітарної
системи. Окремі аспекти проблеми досліджували радянські, зарубіжні та сучасні
українські вчені. Дисертант вважає, що більшість з них вивчали
загальноукраїнський контекст. Поза їх увагою залишилося ще чимало
нез’ясованих питань, пов’язаних з навчальною, науковою і громадсько-
політичною діяльністю цих закладів, їхнім матеріальним становищем.
Доведено, що більшовики створили власну модель вищої освіти (інститути,
технікуми), яка надавала пріоритет практичній підготовці фахівців.
Сільськогосподарські заклади вищої освіти готували спеціалістів з агрономічної,
ветеринарно-зоотехнічної, садово-городньої, лісничої, меліоративної галузей та
землеустрою. Водночас, автор доводить, що суттєвим недоліком у роботі
сільгоспвишів стала плинність їх керівників, що негативно позначалося на житті
трудових колективів, якості навчального процесу. Відповідальність за
керівництво цими закладами покладалася також на політкомісарів і колегіальні
органи.
У роботі наголошується, що при формуванні студентського контингенту
пріоритетним було дотримання класового підходу, за якого перевагу при вступі
надавали вихідцям із робітничо-селянського середовища. Ця політика
більшовицької влади реалізовувалася, насамперед, через систему відряджень,
мобілізацію на навчання т.зв. 25-тисячників. У середині десятиліття систему
відряджень скасували, але і надалі при вступі зберігався класовий принцип
комплектування майбутніх кадрів. Автор встановив, що з року в рік виникали 3

труднощі із набором молоді, що позначилося на кількості студентів на основних
курсах. За соціальним складом переважали селяни, а за національним – українці,
що було спричинене профілем вишу, який готував кадри переважно для
українського села, яке зберігало свій національний характер. У дослідженні
доведено, що упродовж десятиліття більшовики не змогли забезпечити чисельне
домінування комуністів і комсомольців у середовищі студентів. Власне це
стосується і викладацького складу, чисельність якого упродовж десятиліття
зросла. До негативних тенденцій кадрового забезпечення сільгоспвишів дисертант
відніс значне поширення сумісництва, велику плинність кадрів, відсутність у
частини викладачів спеціальної освіти.
Визначено позитивні і негативні риси навчальної і наукової роботи.
Навчальний рік спочатку поділявся на триместри, а з кінця десятиліття –
семестри. Фахівців готували за навчальними планами, які досить часто
змінювалися. Особливу увагу приділяли викладанню суспільно-політичних
дисциплін, військово-патріотичному вихованню. На життя вишів певний вплив
справляла політика українізації. Одним із пріоритетів була навчально-методична
робота, яку переважно проводили факультетські і предметні (циклові) комісії.
Значних змін зазнали методи навчання, еволюціонувавши від лекцій до більш
активного бригадно-лабораторного методу.
У дисертації зазначено, що частина викладачів займалися науково-дослідною
діяльністю, зокрема у складі науково-дослідних кафедр. У вишах формувалися
наукові школи, очолювані знаними не лише в Україні, але й далеко за її межами
вченими. З’ясовано, що загалом ця робота була малорезультативною, оскільки в
ній брала участь незначна частина викладачів і продукувала не багато наукових
праць. Схарактеризовано студентську науково-дослідну роботу, яка
концентрувалася у загальнонаукових і вузькопрофільних гуртках, семінарах
вищого типу. Поодинокі студенти друкували статті. Найбільш здібних
випускників рекомендували на навчання в аспірантурі.
Досліджується процес проходження студентами виробничих практикумів,
безперервної виробничої практики, проведення екскурсій. Випускників 4

направляли на стажування, де вони демонстрували на практиці здобуті теоретичні
знання і виконували дипломні роботи. Після проходження стажування
кваліфікаційні комісії видавали їм відповідні документи про здобуття фаху.
Висвітлено основні напрямки громадсько-політичної діяльності, якою
опікувалися, насамперед, осередки КП(б)У і ЛКСМУ, які намагались проникнути
у внутрішнє життя вишів. Під їхнім керівництвом працювали гуртки
ідеологічного спрямування. Досліджено різні форми ідейно-політичної роботи у
вишах: проведення антирелігійної пропаганди, соціалістичного змагання;
мобілізацію викладачів і студентів для відзначення державних свят і участі в
загальнодержавних кампаніях, вшанування пам’яті В. Леніна, передплаті позик
індустріалізації.
Дисертант з’ясував, що у 20-х рр. важливою складовою у житті вишів була
громадська діяльність. У роботі висвітлено роботу із формування органів
студентського самоврядування, насамперед, студкомів, які захищали і
відстоювали права та інтереси студентів. У 1923 р. їх об`єднали з студентськими
профспілковими організаціями і створили виконавчі бюро професійних секцій,
які, у свою чергу, трансформували у середині десятиліття у єдиний профком.
Автор акцентує увагу на поширенні практики створення осередків масових
добровільних товариств культурно-освітнього напрямку: «Тсоавіахім», МОДР,
«Товариство допомоги жертвам революції», «Друзі дітей», «Культзмичка», «Геть
неписьменність». Зазначається, що важливим ідеологічним чинником у житті
вишів була їхня періодика, яка виконувала пропагандистську і освітньо-культурну
функції. У роботі наголошується на проведенні у студентському середовищі
соціальних «чисток», у ході яких відраховували «соціально-чужих» студентів.
Звернено увагу на те, що упродовж десятиліття у середовищі викладачів і
студентів набули певного поширення опозиційні настрої щодо радянської влади.
У дослідженні аналізується позавишівська робота викладачів і студентів,
зокрема, у селах. Йдеться про участь у колективізаційних процесах,
хлібозаготівлях, допомозі селянам у різних сільськогосподарських роботах,
кампаніях з лісонасадження, розвитку садівництва, ведення тваринництва, 5

проведення відповідної практичної показової роботи. Висвітлено участь вишів в
агрономічній пропаганді, консультуванні з різних питань, проведенні
сільськогосподарських курсів, організації навчання у зимових
сільськогосподарських школах, гуртках, сільгоспвиставок, політико-освітній
роботі. Сільськогосподарські виші надавали шефську допомогу також
червоноармійцям, підприємствам міст.
Дисертант проаналізував формування навчально-матеріальної бази
сільгоспвишів. Зокрема, показано покращення обладнання кабінетів і
лабораторій, зростання бібліотечних фондів, створення навчально-дослідних
підрозділів. Упродовж десятиліття існувала потреба у розширенні навчальних
площ. Лише декілька були достатньо забезпечені ними. Автор доводить, що
однією із найгостріших тогочасних проблем було забезпечення студентів житлом.
Виші організовували підсобні господарства, у частині з яких вирощували
високопродуктивні сорти, тваринницькі ферми. З’ясовано, що досить часто у них
робочою силою були студенти і викладачі. Для підтримки студентської молоді
запроваджувалися державні стипендії, якими забезпечили, насамперед, тих, хто у
свій час навчався на робітфаках. На початку 20-х рр. для студентів запровадили
плату за навчання. Цей крок був малопродуманим, зважаючи на
малозабезпеченість родин молоді. Зазначається, що складним було становище
професорсько-викладацького складу, чимало викладачів відчували матеріальну
незахищеність. Низька зарплата стала причиною їх великої плинності.
Наголошено, що досить гостро стояло питання з харчуванням студентів, особливо
у 1921-1923 рр., коли в Україні поширився голод. Матеріальні негаразди
спричинили погіршення їхнього здоров`я. Дослідник зазначає, що, не зважаючи
на всі негаразди, молодь знаходила час і для культурного дозвілля.
У додатках розкрито різні сторони життя вишів: подано дані про їх
керівників, діяльність комітетів технікумів, прийом студентів, кількісний склад
студентів і викладачів, перелік дисциплін, які вивчали студенти, розподіл
навчальних планів на цикли дисциплін. В окремих додатках йдеться про роботу
циклових комісій, бібліотек, про стажування та кількість випускників, 6

урожайність деяких культур у господарствах, кількість поголів`я
сільськогосподарських тварин на фермах, господарсько-технічний персонал,
стипендіальне забезпечення, кількість студентів, які вносили плату за навчання.
Ключові слова: сільськогосподарський, інститут, технікум, викладачі,
студенти, навчання, гурток, осередок, село, стипендія, їдальня.