Знайди книгу!

Опис:
Бібіков Д.В. Вишгород та його округа в Х–ХІІІ ст. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 «археологія». – Інститут археології
НАН України, Київ, 2018.

Проблема розвитку давньоруських урбаністичних центрів не є новою.
Одним із найкраще досліджених міст є Вишгород, проте наявні матеріали
потребують систематизації та всебічного аналізу.
Писемні відомості про це місто містяться в давньоруських літописах,
житіях святих та в творі Константина Багрянородного «Про управління
імперією». На сторінках літописів, за нашими підрахунками, воно згадується 47
разів. Простежується еволюція адміністративно-політичної ролі Вишгорода від
заміської резиденції київських князів до центру удільного князівства та
стратегічно важливого форпосту на підступах до Києва. Протягом ХІ ст., після
перенесення до міста мощів свв. Бориса та Гліба, стрімко зростає його значення
як релігійного центру. Літописні дані суттєво доповнюються згадками Вишгорода
в агіографічній літературі, а саме – творах Борисоглібського циклу. Вони містять
інформацію про історичну топографію міста, його адміністративний устрій,
церковну та ремісничу організацію.
Територія давньоруського Вишгорода складалася з укріплених дитинця та
окольного граду, а також – відкритого посаду. За останніми підрахунками, їх
загальна площа становила не менше 31 га, однак малоймовірно, щоб посад і
окольний град були заселені одночасно. Територія останнього, що має площу
майже 4 га і наразі повністю зайнята приватною забудовою, є «білою плямою» в
історичній топографії Вишгорода.
Дитинець, площею близько 8 га, мав потужні укріплення: ще не так давно
їх висота становила до 10 м. Найдавніші археологічні матеріали, виявлені на 3


дитинці, датуються серединою Х ст. – часом, коли Вишгород уже був відомий
навіть іноземним джерелам. Головною архітектурною домінантою міста в ХІ–
ХІІІ ст. була його знаменита на всю Русь святиня – храм-усипальниця Бориса і
Гліба, спершу – дерев’яна, згодом – кам’яна. Вочевидь, навколо неї
розміщувалась головна міська площа, від якої радіально розходились вулиці.
Східний край дитинця у другій половині ХІІ – першій половині ХІІІ ст. займав
ремісничий район – так званий «Квартал металургів». На південь і захід від
городища на рубежі ХІ ст. виникає гончарний посад площею близько 19 га,
забудований однотипними житлово-господарськими комплексами, що також
включали в себе гончарні горни. Окремий ремісничий осередок, що
спеціалізувався на металургії та металообробці, в середині ХІ ст. формується у
південно-західній частині посаду, в ур. Нижні Дорогожичі. Наприкінці ХІ ст. на
посаді склалася садибна система. Простежено кілька відрізків вулиць, один із них
– довжиною майже 50 м. У другій чверті ХІІ ст. посад остаточно гине в пожежі,
що може бути пов’язано з літописними подіями 1136 р., коли Ольговичі разом із
половцями спустошили київські околиці «до Вишгорода».
До давньоруської доби відносимо принаймні чотири курганних
могильника та низку поодиноких захоронень. Серед поховань Х ст. значну
частину становлять захоронення зі зброєю, скандинавськими прикрасами, тощо.
Більшість із них здійснено за обрядом кремації. У середині Х ст. в 0,5 км
північніше дитинця виникає осібна курганна група з камерними гробницями, що
можемо пов’язати з раннім етапом поширенням християнства. Поодаль від міста
(імовірно – на давніх шляхах) споруджуються великі поодинокі кургани, що
містять дружинні поховання. Протягом ХІ–ХІІІ ст. у поховальному обряді
вишгородського населення поступово посилюється вплив християнських канонів,
що проявляється у зменшенні кількості поховального інвентаря та переході до
інгумації у підкурганних ямах, а згодом – і до ґрунтових могил. Два великих
курганних некрополі виникають в 1–1,5 км від міста. Ґрунтове кладовище,
виявлене на території посаду, можна пов’язати з наслідками монголо-татарської
навали. 4


Починаючи з ХІ ст. навколо Вишгорода формується сільськогосподарська
округа. Нині відомо близько двох десятків поселень (в тому числі – й завдяки
новітнім дослідженням), одне городище та два могильники. Сільські поселення
розташовувалися переважно по краю дніпровської тераси (ур. Вовчі гори та Хвощ
у Вишгороді, Межигір’я, Старі Петрівці, Валки, Лютіж). Контролювати р. Ірпінь,
котра в давнину була суднохідною, мало городище біля с. Демидів, розташоване в
20 км (тобто, в межах одного дня пішого ходу) від Вишгорода. Гіпотетично,
Вишгороду адміністративно підпорядковувалася територія в пониззі Десни, де
відоме літописне село Ольжичі. Разом вони становили єдиний організм, що
здійснював контроль над переправою через Дніпро – стратегічно важливою
ділянкою шляху з Києва в Чернігів. Імовірне місце переправи було відкрито
завдяки розвідкам останніх років.
Наявні матеріали дозволяють робити певні узагальнення стосовно
соціально-економічного розвитку міста. Значна частина (а можливо – навіть
більшість) вишгородського населення займалась спеціалізованими ремеслами:
гончарством, металургією, ковальством, ювелірною справою.
Високого рівня у Вишгороді досягли металургія та металообробка. У Х –
першій половині ХІ ст. в різних частинах міста функціонували невеликі
поодинокі сиродутні горни наземної конструкції, призначені для власних потреб.
В середині ХІ ст. в урочищі Нижні Дорогожичі виникає спеціалізований осередок
металургів-ковалів. Після його загибелі починає функціонувати «Квартал
металургів» у східній частині дитинця (друга половина ХІІ – перша половина
ХІІІ ст.). Тут зводяться значно досконаліші металургійні майстерні –
напівземлянки з легким перекриттям, великими сиродутними горнами,
передгорновими ямами, а інколи – з каналами для виводу шлаків, вугільними
ямами та ямами для відходів виробництва. Схожим чином були оснащені і
розташовані поруч ковальські майстерні. Як і на багатьох давньоруських
пам’ятках, вишгородські майстри поєднували обробку чорного металу з
ливарництвом і ювелірною справою.
За масштабами гончарного виробництва вишгородський посад не має 5


рівних на території Давньої Русі: за підрахунками науковців, тут одночасно могло
функціонувати 250–300 горнів. Горни першої половини ХІ ст. мали невеликий
робочий об’єм та досить просту конструкцію. Поступово вишгородські гончарі
почали будувати дедалі більші теплотехнічні споруди; чіткою хронологічною
ознакою горнів ХІІ ст. є наявність козла у вигляді підпорної стінки. Тоді ж
відбувся перехід від повільного (ручного) до швидкого гончарного круга, який
дозволяють простежити технічні відбитки на денцях вишгородському посуді. На
початку ХІІ ст. населення посаду отримало від князя замовлення, пов’язане з
потребами будівництва Борисоглібської церкви. В гончарних горнах почали
випалювати керамічні плитки підлоги, деякі з них перетворено на печі для
випалювання вапна.
Новітні дані свідчать про те, що величезні об’єми виробництва кераміки у
першу чергу були спрямовані на потреби населення Києва, де слідів гончарного
ремесла практично не зафіксовано. На імовірність князівського замовлення
можуть вказувати знахідки на території посаду свинцевих печатей і пломб, а
також денець горщиків із клеймами у вигляді знаку Рюриковичів у заповненні
гончарних горнів. Подібний характер мали металургійно-ковальські осередки в
урочищі Нижні Дорогожичі та у східній частині дитинця («Квартал металургів»):
про приналежність жителів цих районів до числа вотчинних ремісників можуть
свідчити й особливості планувальної структури.
Додаткові ремесла на ранніх етапах мають ознаки виключно домашніх
занять, а починаючи з другої половини ХІ ст. починають виділятися в окремі
виробничі галузі. Мізерна кількість знахідок на території Вишгорода
сільськогосподарських знарядь може вказувати на те, що основна частина зерна
надходила в місто з округи. Археологічні та остеологічні матеріали свідчать про
розвиток тваринництва, важливу роль у раціоні вишгородців відігравали продукти
промислів. Про високий рівень розвитку торгівлі говорить досить показова
колекція торговельного інвентаря з розкопок останніх десятиліть та численні
знахідки предметів імпорту. Останні засвідчують наявність торгових контактів і
культурних зав’язків жителів міста з територією Візантії, Скандинавії, Балкан,

Західної та Центральної Європи, Прибалтики, Поволжя. Знахідки предметів
озброєння та спорядження вершника, а також – воїнських поховань, вказують на
належність частини населення міста до дружинної верстви.
Світоглядні уявлення вишгородського населення другої половини Х–ХІ ст.
є доволі синкретичними, що знайшло відображення не лише в поховальному
обряді. В культурних шарах цього періоду поруч із християнськими реліквіями та
предметами особистого благочестя зустрічаються язичницькі амулети-підвіски.
Після утвердження культу свв. Бориса і Гліба та будівництва на їх честь
кам’яного храму-мавзолею Вишгород перетворюється на головний релігійний
центр Давньої Русі. З християнством тісно пов’язане поширення писемності,
свідченням якого є знахідки залізних писал, книжкових застібок, різноманітних
побутових предметів з графіті. Значна кількість епіграфічних пам’яток наштовхує
на думку про існування у Вишгороді шкіл.

Ключові слова: Вишгород, давньоруське місто, дитинець, посад,
могильники, округа, гончарство, металургія та металообробка, організація
ремесла, духовна культура.