Знайди книгу!

Опис:
Маркович М. М. Внутрішня політика імператора Флавія Клавдія Юліана
(361–363 рр. н. е.) у контексті еволюції релігійного життя Римської імперії. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.02 − Всесвітня історія. –
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
Дрогобич, 2018. – Львівський національний університет імені Івана Франка,
Львів, 2018.
Зміст анотації. Дисертацію присвячено комплексному вивченню
внутрішньої політики імператора Флавія Клавдія Юліана (361–363) у контексті
еволюції релігійного життя Римської імперії. Зроблено спробу дослідити умови
формування світогляду імператора та вплив його поглядів на внутрішню
політику і релігійну діяльність.
Структурно робота складається з трьох розділів: «Історіографія, джерела
та методологія дослідження», «Релігійна політика Флавія Клавдія Юліана»,
«Діяльність Юліана у сфері адміністрування та освіти». Проаналізовано
сучасний стан наукової розробки теми і виявлено, що внутрішня політика
імператора Юліана має тривалу історію дослідження. Однак і на сьогоднішній
день в історіографії немає єдиного підходу не лише до різних аспектів цієї
проблеми, але й єдиного розуміння суті реформ імператора Юліана. В
історіографії досі не вдалося остаточно подолати проблему упередженості щодо
політики Юліана, яка бере свій початок в історіографії античності. Християнські
автори, а за ними і частина дослідників, підкреслюють увесь негатив, який можна
знайти на Юліана, подекуди гіперболізуючи та навіть подаючи недостовірні
відомості. З іншого боку, спостерігаємо в історіографії тенденцію до висвітлення 3

реформ Юліана через призму його творів та творів язичницьких авторів, особливо
це стосується періоду XX – початку XXI ст.
Наративні джерела з вивчення означеного періоду можна розділити на три
блоки: твори імператора Юліана – епістолярна спадщина, філософсько-
релігійні та художні; праці язичницьких істориків – Амміана Марцелліна,
Зосіма, Лібанія, Флавія Євтропія, Євнапія з Сард та Аврелія Віктора; студії
християнських істориків – Григорія Назіанзина, Сократа Схоластика, Павла
Орозія, Феодорита Кірського та Ермія Созомена.
З використанням науково-теоретичних методів дослідження, а також
історіографічної літератури й залученого джерельного матеріалу з’ясовано, що
в середині і в другій половині IV ст. у релігійному житті Римської імперії
відбувалося протистояння між позбавленим державної підтримки язичництвом
та християнством, яке її мало. Визначено, що язичництво не могло змагатися з
християнством у справі обгрунтування своєї позиції, не могло сформулювати
зрозумілі всім догмати, задовольняючись, по суті, міфологією, бо філософські
ідеї не були доступні нижчим верствам суспільства. Хоча язичництво не
заперечувало існування душі, воно не знало ідеї її спасіння, що було ключовим
елементом привабливості християнства.
З’ясовано, що язичництво залишалося особливо сильним в Римі, де його
сповідували багато знаменитих родів, і де було багато послідовників
неоплатонізму. Констанцій II віддав накази про руйнування язичницьких храмів, а
також про передачу їх християнам. Сповідування язичництва переслідувалося
законом, а тому багато язичників приймали християнство, однак не всі за
переконанням. Все ж язичництво залишалося популярним серед вищих,
освічених верств римського суспільства, які шанували старі традиції та віру
своїх предків. Саме вищі кола суспільства та інтелектуали чинили опір
християнізації.
Доведено, що імператор Юліан зробив чималий внесок у розробку
важливого для того часу філософського напряму – неоплатонізму. Він
побудував релігійно-філософську систему, в якій зібрав у єдине ціле погляди 4

античних мислителів, вивчав їхні ідеї, міфологію. Він намагався пояснити
першопричину всього сущого, будову Всесвіту.
У роботі констатовано, що вступ Юліана на імператорський престол був
радісною подією для язичників, не виключено, що дуже очікуваною. З вступом
у Константинополь, урочисто заявивши про своє зречення християнства, Юліан
наказав по всій імперії відновити зруйновані і відкривати закриті храми,
відправляти в них служіння і зняв заборону жертвоприношень. Багато закритих
Констанцієм II храмів було відкрито, і Юліан особисто приносив у них пишні
жертви богам.
Доведено, що не відповідають дійсності твердження про жорстокість
Юліана щодо християн. Його політика щодо християнства не йде у жодне
порівняння з політикою імператорів – справжніх гонителів християн, таких як
імператор Діоклетіан. Так само його законодавча діяльність не привела до
появи якогось закону, за яким можна було би стратити християнина лише за те,
що він християнин, як це сталося за імператора Траяна. Мабуть, Юліан
абсолютно не був зацікавлений у тому, щоб примножувати число мучеників
серед християн – саме такий висновок можна зробити після ретельного
дослідження джерел християнського та язичницького походження. Він
фактично відкрито виступав проти актів насильства щодо християн. Загалом
можна констатувати, що імператор дотримувався принципу віротерпимості.
Реформування жрецтва було частиною релігійної реформи. Провінційне
жрецтво, де Юліан міг призначити своїх прихильників, було ключовим
фактором у плані впровадження язичницької реформи. Жерці отримували
інструкції від імператора, який як Pontifex Maximus навчав своїх підлеглих
правильно поводитися у межах їхніх повноважень.
З’ясовано, що повідомлення істориків про виділення імператором значних
коштів на відбудову Єрусалиму і священного храму іудеїв є вельми
сумнівними, оскільки імперія готувалася до масштабної війни і не могла
дозволити собі побічні витрати. Юліан, завдяки дружнім стосункам з євреями і
через ворожнечу до християнства, можливо, планував відновити священне місто і 5

його святилище, але відклав реалізацію цього задуму до повернення з Персії,
звідки він не повернувся.
У галльському періоді діяльності Юліана можна виділити два етапи: 1) з
355 р. до весни 357 р. і 2) з весни 357 р., коли цезар отримав право командувати
армією до 361 р. – закінчення воєн з германськими і франкськими племенами.
Перший етап характеризується переважно оборонними діями проти племен,
тоді як під час другого відбуваються наступи римлян. Імператор Юліан
втручався у сферу повноважень префекта преторія Флоренція і всупереч йому
реформував у провінції податкову систему. Зазначені заходи сприяли
зростанню надходжень до скарбниці, що дало змогу Юліану зменшити податки
протягом наступних декількох років.
З’ясовано, що Юліан активно відбудовував провінцію. Він укладав
договори з варварами, які допомагали йому в цьому. У такий спосіб вдалося
відбудувати велику кількість міст, захисні стіни та прикордонні укріплення. До
359 р. завдяки політиці Юліана було стабілізовано ситуацію у провінції.
Правління у Галлії дало йому досвід і хорошу підготовку як майбутньому
імператору.
Ставши імператором, Юліан різко обмежив надмірні видатки на утримання
імперського двору і поширив практику економного витрачання коштів на усю
імперію, зокрема, звільнив велику кількість донощиків – представників
римської таємної поліції і кур’єрської служби (agentes in rebus), ліквідувавши
ці служби повністю, а накази доручав доставляти своїм службовцям, яких він
мав змогу контролювати.
З’ясовано, що Юліан провів реформу (cursus publicus), яка передбачала
заборону використання державної пошти без нагальної потреби. Чиновники та
християнське духовенство, а також ті, кому потрібні були такі послуги,
змушені були оплачувати їх або купувати собі тварин. Користуватися
державною поштою можна було лише заради державних справ.
Велику увагу Юліан приділяв відбудові міст. Відновлення міських рад
стало провідною ідеєю його діяльності. Імператор намагався поліпшити 6

соціально-економічне значення курій. Окремим містам були повернуті землі,
вилучені попередніми імператорами на користь держави і передані у володіння
Церкви або незаконно захоплені приватними власниками. Поверненню
підлягали і володіння язичницьких храмів, окрім тих, які були законно продані
попередніми імператорами.
Оцінено значення податкової реформи на загальноімперському рівні.
Юліан заборонив чиновникам префекта брати участь у процесі збору податків і
повністю передав ці повноваження куріям. Юліан відмовився від «коронного
золота», яке провінції підносили імператору при вступі на престол, встановив
низьку податкову ставку і пробачив містам недоїмку за земельним податком,
яка накопичилася за тривалий час.
Зясовано, що в IV ст. виникають суперечності у сфері освіти, а саме
християнські елементи проникають у традиційні язичницькі школи. На фоні
релігійного забарвлення навчання, оскільки релігія насправді була дуже тісно
пов’язана з освітою у Римській імперії, виникали конфлікти між переконаннями
вчителя та тим, що він викладає. Християнство швидко ставало значною силою,
тому християнські вчителі проникали в освітню сферу. Язичництво і
християнство ідеологічно протистояли одне одному, в тому числі і у сфері освіти,
хоча більшість християн навчалися у язичницьких вчителів. Християнство як
релігія вже завойовувало собі панівне становище у всіх галузях життя держави,
проте язичництво, яке фактично втратило державну підтримку, було ще досить
популярним і здатним боротися за неї.
Імператор Юліан свого часу отримав хорошу освіту і знав про такі
суперечності у школах з особистого досвіду. Кризу Римської імперії він вбачав
насамперед у занепаді традиційної релігії, яка для нього і для язичницької
інтелігенції складала основні цінності цієї держави. Вчителі-християни, які
тлумачили античних мислителів і навчали, що язичницька релігія є злом,
руйнували якраз традицію грецької пайдейї та латинської humanitas, оскільки
останні базувалися на древній релігії. Імператор Юліан був вихований у цих
освітніх традиціях і розумів, що в основі традиційної освіти лежали постулати
традиційної римської та грецької релігій, тому і надавав великого значення саме
їй. Освітня реформа імператора Юліана була спрямована на підвищення якості
освіти, а закон від 17 червня 362 р., який діяв недовго, не може свідчити про
вороже ставлення до християнства.
Доведено, що імператор за короткий період свого правління провів
важливі, прогресивні за своїми наслідками реформи. Багато виданих ним
законів діяли і під час правління наступників. Законодавча діяльність Юліана
охоплювала всі сфери суспільного життя Римської імперії.
Ключові слова: імператор Юліан, Римська імперія, провінція Галлія,
християнство, язичництво, неоплатонізм, релігійна реформа, освітня реформа,
адміністрування.