Знайди книгу!

Опис:
Федчук О. М. Волинська духовна семінарія в умовах радянської
тоталітарної системи (1945–1964 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 –
Історія та археологія). – Східноєвропейський національний університет імені
Лесі Українки, Луцьк, 2018.
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.
Луцьк, 2018.
На підставі виявлених та опрацьованих джерел проведено комплексне
дослідження функціонування Волинської духовної семінарії (далі – ВДС) в
умовах радянської тоталітарної системи із 1945 р., коли відкрилися Луцькі
богословсько-пастирські курси, що стали предтечею семінарії, до 1964 р.,
коли ВДС припинила роботу.
Після звільнення Волинської області від німецько-фашистської окупації
радянський режим було відновлено протягом січня – липня 1944 р.
«Радянізація» краю супроводжувалася репресіями з боку нової влади. Вони
були поширені й на православне духовенство, звинувачуване у зв’язках із
гітлерівцями та українськими націоналістами. Одним із елементів
«радянізації» стало підпорядкування Московській патріархії місцевих
православних парафій, які в період окупації увійшли до створених тоді
Української Автономної чи Української Автокефальної Православної
Церкви.
Керувати новозаснованою Волинсько-Ровенською єпархією патріархія
призначила єпископа Миколу (Чуфаровського). Однією із найперших його
турбот стало заміщення чималої кількості вакантних парафій, що з'явилися
після втечі частини духовенства разом із німцями та через радянські репресії.
Саме з цих причин в архієрея виникла думка відкрити навчальний заклад для
підготовки священицьких кадрів у Луцьку – єпархіальному центрі. 3

Наголошено, що реалізація такого задуму стала можливою після
отримання Руською Православною Церквою (далі – РПЦ) у вересні 1943 р.
дозволу від центральної влади розпочати в СРСР відновлення осередків
богословської освіти. Радянське керівництво сподівалося, що у
нововідкритих навчальних закладах будуть готувати священиків нової
формації, здатних до обслуговування інтересів тоталітарного режиму. Після
схвалення Священним Синодом РПЦ проекту організації богословської
освіти, восени 1945 р. вдалося розпочати роботу дворічних Луцьких
богословсько-пастирських курсів. Рішенням Навчального комітету РПЦ у
серпні 1946 р. вони були перетворені повноцінну чотирирічну духовну
семінарію.
У дослідженні показано, що у перші повоєнні роки радянська влада була
зацікавлена у відкритті богословських курсів. Підтвердженням цього слугує
сприяння єпископу в організації роботи навчального закладу. Було надано
приміщення, виділено будматеріали на його ремонт, забезпечено викладачів
та курсантів продуктовими картками тощо. Витрати, пов’язані з відкриттям
та функціонуванням курсів і потім ВДС, тривалий час несло Волинсько-
Рівненське єпархіальне управління. У 1952/1953 навчальному році семінарія
перейшла на утримання Московської патріархії, що позитивно вплинуло на
подальший розвиток закладу. Були проведені значні будівельні роботи,
завдяки чому у декілька разів вдалося збільшити навчальні, житлові та
господарські приміщення ВДС. Усіх студентів було забезпечено стипендією,
харчуванням, уніформою та навчальними посібниками. Поліпшення
матеріальної бази ВДС залежало від позиції радянської влади, яка до 1958 р.
загалом сприяла семінарії у вирішенні різних побутових питань.
Встановлено, що навчально-виховний процес у ВДС, як і в інших
тогочасних семінаріях, був спрямований на підготовку духовенства
радянського типу – лояльного до системи і залежного від неї. З цієї причини
до традиційних для богословської освіти дисциплін у навчальний план було
введено предмет «Конституція СРСР», програма якого містила неабияку 4

ідеологічну складову. Прорадянське спрямування навчання у ВДС
посилювалося переведенням на російську мову викладання, що не
відповідало потребам україномовних семінаристів, а було покликане знизити
національну самосвідомість західноукраїнської молоді. Переходу на
російську мову викладання у ВДС вимагав Навчальний комітет РПЦ, який
уніфікував навчальні програми в усіх семінаріях СРСР. Оскільки студенти
ВДС майже не володіли російською мовою і через це не могли успішно
засвоїти необхідні навчальні предмети, адміністрація закладу загострювала
увагу на поглибленому вивченні російської мови, а не богословських
дисциплін.
Показано, що у семінарії методами виховання «радянського священика»
було проведення лекцій на політичні теми, організована участь викладачів і
семінаристів у виборах до органів влади і в загальноміських мітингах,
заохочення до читання агітаційних друкованих матеріалів та співу пісень
комуністичного змісту. Таке копіювання у духовній семінарії радянської
моделі навчально-виховної роботи також свідчить про намагання Церкви
інкорпоруватися у суспільні процеси, що відбувалися в СРСР, і
позиціонувати себе як органічну частину існуючого ладу.
Опрацьовані матеріали дали змогу встановити, що за всі роки
функціонування семінарії в ній навчалося понад п’ятсот семінаристів, 293 з
яких її закінчили. Викладачами ВДС працювало 36 осіб, більшість із яких
були священнослужителями Волинсько-Ровенської єпархії. Серед усіх
керівників навчального закладу виділявся її перший ректор прот.
М. Тучемський, котрий очолював семінарію від 1945 до 1959 р. Саме він
зумів належним чином організувати навчально-виховний процес у ВДС.
Серед вихованців семінарії вихідці з Волині переважали тільки у перші роки
функціонування ВДС, а надалі до неї вступали, головним чином, мешканці
інших західних областей України, більшість із яких були колишніми
уніатами. 5

Відзначено, що світська влада велику увагу приділяла педагогічним
кадрам та вихованцям семінарії. Уповноважений Ради у справах РПЦ
добився звільнення із роботи кількох викладачів, а також відрахування тих
семінаристів, котрі у тій чи іншій формі виявляли непокору системі.
Прикладами нелояльності серед викладачів вважалося викладання
українською мовою, активність у заохочуванні молоді вступати у семінарію,
окремі факти з біографії. Причиною відрахувань семінаристів були
звинувачення в участі їх самих чи близьких родичів у національно-
визвольному русі, критичні висловлювання про існуючий режим. Виявлення
таких випадків не складало труднощів радянським спецслужбам.
Встановлено, що деякі викладачі та студенти ВДС були завербовані органами
безпеки.
Протягом усіх років функціонування ВДС владні органи контролювали
усі процеси, що відбувалися у семінарії. Обов'язок такого контролю був
покладений на уповноваженого Ради у справах РПЦ по Волинській області,
посаду якого у досліджуваний період послідовно займали М. Діденко,
С. Богданов та А. Федулов. У виконанні службових обов’язків вони
керувалися інструкціями Ради у справах РПЦ. Аналіз цих документів
свідчить про поетапне посилення контролю з боку влади за мережею
богословських закладів СРСР.
Досліджено, що курс на скорочення мережі існуючих у СРСР церковних
навчальних закладів відкритим став у 1959 р. Це виявилося у почерговому
закритті п’ятьох духовних семінарій країни. Останньою припинила свою
роботу ВДС, представники якої протистояли тиску системи протягом п'яти
навчальних років. Ліквідувати її за короткий час владним органам не
вдавалося через велику кількість семінаристів, міцну матеріальну базу та
підвищену, порівняно з іншими регіонами, релігійність населення Волині.
Реалізовуючи план ліквідації ВДС, органи влади діяли шляхом
незаконного вилучення у неї навчальних та житлових приміщень, зриву
вступних кампаній, шельмування представників семінарії у пресі тощо, що 6

мало сформувати серед місцевої громадськості негативне ставлення до ВДС
та змусити викладачів та студентів залишити її.
Уникаючи прямого адміністрування, влада, як і у випадках закриття
інших семінарій, змусила Навчальний комітет РПЦ ліквідувати ВДС власним
рішенням, прийнятим 15 серпня 1964 р. Формальне об’єднання Волинської
духовної семінарії із Одеською на базі останньої завершило болісний для
Церкви процес звуження мережі навчальних закладів РПЦ до трьох
семінарій.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше здійснено
комплексний аналіз функціонування ВДС в умовах тоталітарної радянської
системи; показано навчально-виховний процес у семінарії, спрямований на
формування радянського типу духовенства; відтворено хід поетапної
русифікації ВДС. Основні положення дисертації можуть бути використані у
процесі дослідження проблем діяльності Православної Церкви в Україні у
середині ХХ століття як складової частини духовного життя у радянський
період. Наведені у роботі приклади церковно-державних відносин можуть
використовуватися у наукових розвідках з історії радянського тоталітаризму.
Дисертація буде корисною при написанні монографій, методичних
посібників і статей, проведенні краєзнавчих досліджень, а також при
підготовці лекцій, нормативних курсів і спецкурсів з історії освіти, зокрема
богословських навчальних закладів.

Ключові слова: Московський патріархат, Навчальний комітет РПЦ, Рада
у справах РПЦ, уповноважений Ради, Волинсько-Ровенська єпархія,
Волинська духовна семінарія, русифікація, протоієрей Микола Тучемський.