Знайди книгу!

Опис:
Манчуленко О. Г. – Вплив міжнародних воєнних кампаній на розвиток
сектору безпеки США після Другої світової війни. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 23.00.04 «Політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку». – Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2018.
Зовнішні виклики часто стають визначальними чинниками
трансформації концептуальних засад стратегії національної безпеки країн,
зокрема і США, які впродовж тривалого часу залишаються глобальним
лідером. Військова доктрина США пропагує міжнародний порядок, який
базується на повазі до націй та кожної людини зокрема. Багато зусиль
докладають США у стабілізацію та вирішення міжнародних воєнних
конфліктів. Напружена ситуація в Україні впродовж останніх чотирьох років:
порушення територіальної цілісності, шляхом втрати Автономної республіки
Крим; розгортання бойових, дестабілізуючих дій на Сході держави, тільки
підсилила необхідність реформи української безпекової та оборонної
політики.
Дослідження актуальне і для реформування сектору безпеки і оборони
України, який до 2014 р. знаходився у перманентній кризі. Криза сектору
безпеки і оборони зачепила більшість держав світу. У кожній країні вплив
кризи є різним за своєю глибиною, структурою та наслідками, проте досвід
США є одним із унікальних і практичних у її вирішенні. Отже, аналіз досвіду
США у реформуванні сектору безпеки і оборони є важливим і корисним для
України та інших країн.
У Вступі автором обґрунтовано вибір теми, її актуальність, стан
дослідження наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи,
визначено об’єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, 3
сформульовано концептуальні положення проблеми, наукову новизну,
теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про
апробацію та публікацію результатів дослідження.
У розділі 1 «Теоретико-концептуальні засади і джерельна база
дослідження» висвітлено теоретичні й концептуальні засади дисертаційної
роботи. Проаналізовано різні визначення поняття національна безпека.
Розкрито теоретичні засади дослідження поняття національна безпека та
процес реформування сектору безпеки. Також у розділі охарактеризовано
стан наукової розробки обраної проблематики та джерельну базу
дослідження.
У розділі 2 «Зміни в секторі безпеки США як реакція на Другу світову
війну» аналізується стан військових сил США перед початком Другої світової
війни, який цілковито відображав роль держави на міжнародній арені та
пріоритети, які стояли перед керівництвом. Обґрунтовано необхідність
інституційних змін, а саме уніфікації, для підвищення ефективності воєнних
операцій. Детально проаналізовано процес створення сектору безпеки США
на базі Закону «Про національну безпеку» 1947 р. досліджено розрізненість
та безсистемність у секторі безпеки, які сприяли несвоєчасному прийняттю
рішень та неефективному управлінню, як причини початку процесу
уніфікації Збройних сил США, шляхом створення Об’єднаного комітету
начальників штабів.
У розділі 3 «Значення війни у В’єтнамі для подальших
трансформаційних процесів сектору національної безпеки» проаналізовано
війну у В’єтнамі, яка не лише посприяла початку дебатів стосовно змін у
законодавстві та реорганізації Збройних сил США, розробки програм для
посттравматичного синдрому та ветеранів, але й залишила всі наступні
покоління травмованими війною. Досліджено підходи представників двох
наукових шкіл (реформістів та перемоги) у дослідженнях проблеми наслідків
війни у В’єтнамі. Згідно із школою перемоги, Америка виправдовує помилки 4
в перемозі, а школа реформістів працює на уникнення ще однієї помилки.
Проаналізовано довготривалий процес скасування системи призову та
переходу до контрактного забезпечення Збройних сил. Висвітлено опір
військових служб протягом процесу політичних дебатів.
У розділі 4 «Закон «Про оборонну реорганізацію» 1986 р.» висвітлено
положення вищевказаного закону. Зазначено, що подальші невеликі воєнні
кампанії, які виявились неуспішними через нескоординованість дій та
неможливість ефективно співпрацювати, зумовили початок дискусії стосовно
можливих організаційних змін та нововведень у системі виконання спільних
завдань структурними підрозділами Збройних сил США. Досліджено, що в
таких проблемних сферах, як військові консультації та радники, командири
об’єднаних сил, планування на випадок надзвичайних ситуацій, спільне
управління та військові операції, Міністерство оборони досягло значного
прогресу завдяки Закону «Про оборонну реорганізацію». Закон виявився
успішним у поліпшенні оперативного аспекту Міністерства оборони.
Показано необхідність безперервного проведення спільних операцій для
налагодження міжвідомчої співпраці. На найвищому рівні цілі Закону були
досягнуті. У цьому переконують чіткі спільні дії командування, керівництва
та спільної відповідальності.
У розділі 5 «Військова адаптація та її вплив на Збройні сили США»
досліджується концепція лідерства, її категорії, рівні та застосування в
Збройних силах США. Також висвітлено процес адаптації під час нових
воєнних конфліктів, в яких США і досі залучені. Наголошено, що тільки
1999 р. в нормативному документі вперше зазначено про три рівні лідерства:
прямий, організаційний та стратегічний. Аналіз трьох зазначених рівнів та
визначення є визначальними у розумінні концепції, змін, що запроваджені у
дослідженні стратегічного лідерства та їх співвідношення до різних рівнів,
що описані у нормативно-правових документах. З’ясовано, що організаційна
структура армії виявилась перешкодою для адаптації. 5
У висновках узагальнюються ключові результати дослідження. Автор
наголошує на тому, що існує велика кількість визначень національної
безпеки та, що їх автори мають власні думки і підходи у трактуванні даного
поняття у більш вузькому або, навпаки, більш широкому значенні даного
словосполучення. Нами визначено, що національна безпека – захищеність
життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в різних
сферах життєдіяльності від зовнішніх і внутрішніх загроз, що забезпечує
стійкий розвиток країни.
Підкреслено, що вивчення національної безпеки в Сполучених Штатах
включає в себе безліч питань і проблем, що випливають із конституційних
вимог, що покладаються на федеральний уряд – «забезпечити спільну
оборону». Необхідні повноваження для цього були розподілені між
Президентом як головнокомандувачем і Конгресом, до повноважень якого
входить «оголошення війни», мобілізація національних ресурсів.
Доведено, що зі вступом США в Другу світову війну необхідність
інституційних змін була нагальною. Розрізненість та безсистемність сприяла
несвоєчасному прийняттю рішень та неефективному управлінню. Саме тому
було створено Об’єднаний комітет начальників штабів, який став передовою
організацією з безпеки. Було створено РНБ, ЦРУ, об’єднано міністерства
війни та військово-морських сил в Національне військове відомство на чолі з
міністром оборони, визнано ВПС США в якості незалежної служби.
Підкреслено, що війна у В’єтнамі, яка була найбільш довготривалою та
з великою кількістю жертв, уможливила початок дискусії, а згодом і
прийняття необхідних змін – скасування системи військового призову та
перехід на контрактне забезпечення. Зазначено, що подальші невеликі воєнні
кампанії, які виявились неуспішними через нескоординованість дій та
неможливість ефективно співпрацювати, зумовили початок дискусії стосовно
можливих організаційних змін та нововведень у системі виконання спільних
завдань. 6
Констатовано, що Закон «Про оборонну реорганізацію» виправив
недоліки координації та синхронізації між службами та дозволив бойовим
командирам проводити операції, як вони вважають за потрібне, без зайвого
втручання. Спрощення оперативного ланцюга командування є його
найбільшим досягненням.
З’ясовано, що «Характер – Знання/Навички – Дії» («Бути, Знати,
Робити») є основною концепцією для розвитку лідерів Збройних сил США.
Досліджено, що організаційна структура армії виявилась перешкодою для
адаптації. Система цілей і нагород, призначена для бойових дій досі не
визнає реалій сучасних конфліктів. Норми ведення війни особливо стійкі до
змін, що зумовлено сутністю установи та головним історичним обов’язком.
Система закупівель в армії, як і в минулому, є повільною, проте завдяки
низці оборонних ініціатив відбулись зміни, спрямовані на полегшення та
зменшення часу, необхідного для придбання систем та обладнання в разі
виникнення нагальної потреби.
Досвід переходу США на систему контрактного кадрового
забезпечення свідчить про важливість всеохопної програми дій для переходу.
Необхідно використати підхід внутрішнього лобізму Збройними силами для
реалізації контрактної системи. Окрім інформаційних аспектів, необхідно
підвищити первинну базову заробітну плат. Недостатність кадрового
забезпечення слід компенсувати залученням жінок. Підкреслено необхідінсть
застосування військової концепції лідерства, яка відіграє роль у
функціонуванні та ефективному виконанні завдань. Мотивація військової
служби є критичним аспектом контрактної системи забезпечення Збройних
сил України. Необхідно розпочати широкомасштабну роботу із ветеранами.
Першим аспектом є програми лікування посттравматичного синдрому для
військовослужбовців, які вже завершили військову службу та для
військовослужбовців, які продовжуватимуть службу 7
У дослідженні також констатовано, що було розширено адаптацію на
рівні підрозділу. Надійні та різноманітні комунікаційні мережі дозволяють
децентралізувати процес обміну інформацією та прийняття
рішень. Послаблення обмежень дозволили децентралізувати прийняття
рішень та розширили адаптивну свободу молодших керівників.
Ключові слова: збройні сили, об’єднаний комітет начальників штабів,
національна безпека, бойовий командир, сухопутні сили, військово-морські
сили, військово-повітряні сили, уніфікація, “синдром В’єтнаму”, система
призову, контрактна армія, безпековий альянс.