Знайди книгу!

Опис:
Крютченко О.О. Захисні споруди скіфського часу Дніпро-Донецького
Лісостепу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 «Археологія». – Інститут
археології Національної академії наук України, Київ, 2019.

Вивчення матеріалів захисних споруд має важливе значення при
дослідженні військового мистецтва. У скіфський час на теренах Східної Європи
фортифікації представлені оборонними спорудами городищ (валами, ровами та
ескарпами) та довгими валами. Ці об’єкти були важливими просторовими та
хронологічними маркерами культур Дніпро-Донецького Лісостепу.
Повідомлення писемних джерел обмежені лише згадками Геродота про
існування в регіоні міста з дерев’яними стінами та міста Гелон. Основним
джерелом дослідження є археологічні матеріали. Більша частина городищ цього
регіону (123 з 148 пунктів) досліджена шляхом розвідок. Були зняті окомірні та
інструментальні плани, зібраний підйомний матеріал, проведене шурфування.
На 36 укріпленнях здійснені часткові, або повні перетини захисних споруд.
Незважаючи на численні попередні дослідження, генезис, хронологія та
функціональне призначення городищ все ще лишаються актуальними
питаннями. Дослідження захисних споруд пов’язане не тільки з вивченням
давніх технік будівництва, але й з визначенням характеру взаємовідносин
кочового та осілого населення Східної Європи та ролі городищ у цій складній
системі контактів.
У дослідженні захисних споруд скіфського часу Дніпро-Донецького
Лісостепу виділено чотири періоди. Перший (від 30-х рр. XVII до початку ХІХ
ст.) характеризувався першими згадками про городища та довгі вали, як
важливі урочища-орієнтири та військово-топографічні об’єкти. Другий період 3

(ХІХ ст. - 20-30 рр. ХХ ст.) був пов'язаний з початком створення зводів та
каталогів пам’яток, присвячених як городищам, так і загальних, що включали
нерухомі пам’ятки окремих губерній. Здійснювались перші розкопки
археологів-аматорів. Третій період розпочався після Другої світової війни. На
Лівобережжі ми фіксуємо справжній дослідницький бум та початок
планомірних досліджень поселенських та поховальних пам’яток. Четвертий
період, сучасний, розпочався з 2000-х років та характеризувався початком
використання GIS-технологій та аналізом супутникових знімків. Використання
нових методів та засобів призвело до значного збільшення джерельної бази
досліджень та підвищення рівня фіксації археологічних об’єктів.
Джерельну базу роботи складають планіграфічні матеріали (окомірні та
інструментальні плани) з 123 городищ та дані про 89 повних або часткових
перетинів оборонних споруд 35 городищ та Перекіпського валу на Харківщині.
На вибір місця та особливості конфігурації захисних споруд
безпосередньо впливали природно-географічні умови навколишнього
середовища. Контури городища залежали від форми мису, плато чи тераси.
Великий масив інформації про планіграфічні та топографічні особливості
городищ були опрацьовані А.О. Моруженко та призвели до створення робочої
класифікації. Сьогодні саме цей варіант систематизації широко
використовується у науковій літературі. Одним з суттєвих недоліків цієї роботи
є сприйняття укріплених поселень як статичних споруд, що створювались
одночасно, за єдиним задумом та не розвивалися в часі. Зараз все чіткіше
проявляються тенденції щодо сприйняття городищ, як поселень, що
змінювались у просторі та перебудовувались протягом всього часу свого
існування. Однак, брак інформації залишає концепт нової типології лише
перспективою.
За результатами розкопок, вали городищ можна поділити на чотири
категорії. Основним критерієм розподілу є функціональне призначення певного 4

елементу захисних споруд. До першої включені елементи багаторядних систем
оборони, що набули широкого розповсюдження наприкінці V – IV ст. до н.е.
Друга категорія валів представлена насипами, що не мають слідів від
використання дерев’яних елементів. Вони використовувались в якості
укріплених ліній додаткових, незаселених предградь, розміщених з напільного
боку та елементів захисту входу або в’їзду.
Третя категорія - це вали, що в давні часи слугували основою для
розміщених зверху дерево-земляних конструкцій.
Четверта категорія укріплень представлена валами, що утворились у
результаті руйнації наземної дерево-земляної споруди.
Подібні споруди характерні для однорядних та багаторядних захисних
ліній. Вони, у свою чергу, можна розділити на два варіанти. До першого я
відніс укріплення, що складались із двох паралельних дерев’яних стін, простір
між якими був заповнений ґрунтом.
Інший тип наземної дерево-земляної конструкції представлений
канавкою або одним рядом стовпових ям, зафіксованих на рівні давньої денної
поверхні. В них вкопувались стовпи палісаду або основні опорні стовпи
закладної конструкції.
Рови у кількісному відношенні досліджені набагато гірше ніж вали.
Базуючись на наявних сьогодні даних, було виокремлено чотири основні форми
цих споруд.
І тип – рови, що мають у розрізі трикутну форму з більш-менш
загостреним дном,
ІІ тип – трапецієподібні рови зі сплощеним дном. На мою думку,
створюючи рови-трапеції давні будівельники мали на меті вилучити великий
об’єм ґрунту для створення потужних наземних дерево-земляних споруд, чи 5

високих валів. Іноді схили рову обмазували глиною. Це робилося, як вважав
П. Д. Ліберов, для того щоб було важко їх подолати, чи в тому випадку, коли
рів був виритий у піщаному ґрунті.
ІІІ тип –рови у вигляді вузьких та глибоких канав відомі лише на Сеймі.
Подібні конструкції відомі як елемент багаторядної захисної системи.
IV тип – це рови заокругленої у перетині форми. У профіль ці споруди
мають вигляд заокругленої канави.
Таким чином, рів міг слугувати як елементом пасивної, так і активної
оборони, а також джерелом для отримання ґрунту при спорудженні валу.
Розмаїття типів ровів, навіть, на окремо взятому городищі, вказує на те, що при
зведенні цього елементу оборони був здійснений спеціальний та усвідомлений
вибір давніх будівельників.
Вхід на городище був найбільш вразливим місцем в усій
фортифікаційній системі. Комплекс в’їздів/входів на городища мав забезпечити
поселення нормальне переміщення людей та вантажів, як у мирний, так і у
військовий час. Тому будова та його захист вимагали великої майстерності та
високого знання військової справи. Більшість городищ розташовані на високих,
крутих мисах, тому входи найчастіше влаштовувалися з напільного боку. Іноді
городища мали декілька входів. Будівельники прагнули максимально захистити
їх, створюючи додаткову систему валів і ровів або ж використовуючи
предграддя, які оточували головний двір, задля досягнення ефективного
фланкуючого обстрілу.
На основі аналізу наявних на сьогодні матеріалів можна надати
наступну класифікацію входів. І тип – вхід як розрив у системі укріплень. У
ньому виділяється два види: 1) розташований з напільного боку (Караван,
Яковлівське, Закозарівське тощо); 2) перебуває з боку схилу мису (Циркуни,
Баранівське, Велика Гомільша та інші). 6

ІІ тип - входи додатково захищені валами і ровами. З огляду на
розбіжності в системі додаткових укріплень, для цього типу виділяються 2
види. Городища зі входами першого виду мають додатковий вал біля входу, що
йде паралельно основному. До цього виду слід віднести один із трьох входів на
городище Циркуни. Другий вид становлять городища із входами, які мають
складнішу систему додаткових укріплень з кількох валів і ровів, які йдуть
паралельно основному. Така конструкція простежується на городищах біля хут.
Городище. Проте, цінність додаткових споруд таких городищ знижується у
зв’язку з тим, що розриви в обороні для входу були розміщені на одній лінії.
Захисні споруди багатьох городищ містять в собі ознаки перебудови як
окремих своїх елементів (валів та ровів), так і захисних ліній. Тобто, могли
кардинально змінювати свої абриси, як у бік збільшення (Циркунівське
городище), та і в бік зменшення (Південний вал Більського городища).
Не зважаючи на те, що створення дерево-земляних конструкцій
побутового та сакрального характеру було невід’ємною частиною життя
населення Лісостепу скіфського часу, зведення захисних споруд було дуже
працемістким та енерговитратним заходом. Прагнення до округлих форм та
спроби максимально використати природні перепони свідчить про намагання
давнього населення уникнути великих обсягів роботи, без шкоди для
обороноздатності. Не зважаючи на великі обсяги праці, оборонні споруди не
слід розглядати як довгобуди. Певно, в більшості випадків вони зводились в
короткий термін за умов мобілізації великої кількості робочої сили.
Будівельні традиції населення Дніпро-Донецького Лісостепу скіфського
часу були пов’язані з вихідними районами його міграції – Дніпровським
лісостеповим Правобережжям. З середини-другої половини VI ст. до н.е. на
основі специфічних природно-географічних умов проходив процес формування
власної традиції. Спільні походження та екологічна ніша, сприяли створенню
подібних укріплень в межах цього етнокультурного масиву племен у VI-V ст.
до н.е. Деякі особливості будови укріплень, імовірно, могли перейняти племена
лісової зони (захисне предграддя, багаторядна система захисту, пропечена
серцевина валу).
Укріплення Дніпро-Донецького Лісостепу у повній мірі відповідають
рівню розвитку фортифікаційного мистецтва населення Європи VІ - V ст. до
н.е. Простих фортифікацій було достатньо для захистку від набігів нечисельних
груп кочовиків чи розбійницького нападу сусідів. Хоча поява у V - ІV ст. до н.е.
багаторядних захисних ліній, може свідчити про деякі зміни у військовій
тактиці.
Ключові слова: Дніпро-Донецький Лісостеп, скіфський час,
фортифікація, городища, захисні споруди.