Знайди книгу!

Опис:
Оніщенко С. Б. Залізниці та залізничники України в другій половині
ХХ ст. : соціоісторичний аспект. – Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького, 2018.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Черкаський
національний університет імені Богдана Хмельницького, 2018.

У дисертації із залученням новітніх наукових розробок, широкої
джерельної бази і сучасної методології відтворено процес розвитку
залізничної транспортної мережі України у радянську повоєнну добу у
всіх його аспектах та оцінено можливості використання позитивних
результатів цього досвіду.
Об’єктом дослідження є залізничний транспорт як базова галузь
транспортної мережі Української РСР у другій половині ХХ ст.
Предметом дослідження є модернізаційні та соціальні перетворення
на залізничному транспорті, співвідношення матеріально-технічної
реконструкції галузі та змін у підготовці кадрів і розвитку соціальної
інфраструктури матеріально-побутового забезпечення залізничників.
Методологічна основа й логіка викладу дисертаційного дослідження
обумовлені характером предмету дослідження, метою і завданням
дисертації.
Концептуальною основою дослідження є модернізаційна теорія. Під
модернізацією розуміється всеохоплюючий інноваційний процес при
переході до індустріального й інформаційного суспільства. Процес
модернізації уявляється як сукупність підпроцесів: структурної та
функціональної диференціації суспільства, індустріалізації, урбанізації,
бюрократизації, раціоналізації. Модернізація спирається на систематичне, 4

безперервне та цільове застосування людської енергії для раціонального
контролю над природним, і соціальним оточенням людини.
Методологічною основою дослідження стали принципи історизму,
системності та об’єктивності. Вивчення розвитку залізничного
транспорту республіки неможливе без урахування його ролі та місця у
соціально-економічній сфері життя країни, обумовлених впливом
факторів політичного, економічного та соціального характеру. Тому
використання принципу історизму дає можливість прослідкувати логіку
нарощування зусиль у здійсненні відбудови та модернізації залізничного
комплексу в конкретний досліджуваний період.
Принцип наукової об’єктивності потребує всебічного аналізу джерел
та літератури, що дає можливість критично проаналізувати те чи інше
явище, подію з врахуванням різних точок зору і максимально
аргументовано обґрунтувати своє бачення їх сутності.
Системний підхід дозволив розглянути реформування окремих
підсистем залізничного транспорту, враховуючи при цьому, що всі
елементи взаємопов’язані та утворюють єдиний цілісний механізм.
Принцип багатофакторності дозволив дослідити вплив різного роду
суб'єктивних та об'єктивних факторів на темпи здійснення технічної
реконструкції залізничного транспорту, формування кадрового
потенціалу галузі.
Плюралізм у дослідженні передбачає залучення до опрацювання
наукового доробку авторів різних періодів історіографії незалежно від
їхньої позиції. Лише визнання альтернативності поглядів на процеси, що
висвітлюються, та обґрунтування власних висновків робить дослідження
цілісним, а отримані результати науково вагомими.
У якості важливого принципу побудови дослідження,
обґрунтованості висловлювань та висновків прийнята індуктивна логіка
викладу, коли з окремих положень здійснюються загальні висновки та
висунуті тези не суперечать одна одній, а складаються у послідовну 5

теорію. При цьому обґрунтованість переведення окремих положень до
розряду загальних уявлень про досліджуваний предмет підтверджується
сукупністю фактів, відібраних відповідно до всебічного критичного
аналізу. Наприклад, це простежується від розгляду матеріально-технічної
бази окремих вузлових станцій чи залізниць до загальних висновків щодо
розвитку залізничного транспорту та виявленню закономірностей у цьому
напрямку в масштабах галузі.
Поєднання різних науково-дослідницьких принципів дозволило
уникнути однозначних оцінок при вивченні теми. Їх творче використання
дало можливість забезпечити максимально достовірне відтворення
історичної дійсності, сутності явищ і подій та внутрішньої логіки
перебігу складних суспільно-політичних і соціально-економічних
процесів, що визначали розвиток залізничного транспорту УРСР.
Необхідність вирішення всіх завдань дослідження зумовлює
використання широкого кола різнопланових джерел, що у свою чергу
викликає необхідність урізноманітнення методів дослідження проблеми.
У ході роботи була використана система загальнонаукових методів:
аналіз, синтез, класифікація.
Синхроністичний метод застосовувався для встановлення зв’язків
між явищами, що розвивалися в один час. Його призначення полягає у
виявленні суттєвих та несуттєвих факторів, наявності та відсутності між
ними взаємовпливів.
Кількісні методи використовувались для вивчення, обробки,
узагальнення статистичних даних, які в значній кількості присутні при
аналізі економічного розвитку залізничного транспорту УРСР. Вони
відіграли важливу роль у виявленні динаміки процесів, встановленні
розмірів дольової присутності елементів, що піддавалися числовому
вимірюванню в узагальнених даних.
Для осмислення теми були використані також спеціальні методи
історичної науки: проблемно-хронологічний, історико-системний, 6

соціально-процесуальний, порівняльно-історичний, комплексний і метод
обробки та аналізу статистичних матеріалів.
Проблемно-хронологічний метод обумовив загальну побудову
дослідження і дав можливість послідовно реконструювати всю картину
подій, пов’язаних з відбудовою та розвитком залізничного транспорту у
вказаний період, розглянути в динаміці процес реформування галузі та
розкрити зміст основних напрямків цього процесу.
За допомогою історико-системного методу було досліджено
залізничний транспорт як цілісну систему, що включала в себе технічну,
кадрову, культурно-побутову сфери як системних елементів, нерозривно
пов’язаних між собою. У свою чергу сам залізничний транспорт
розглядається у дослідженні як складова системи народного господарства
республіки та СРСР загалом, обумовлюючи її функціонування. Адже
невипадково будь-який промисловий вузол формувався як система
взаємопов’язаних підприємств з використанням транспортних й
інженерних комунікацій.
Використання порівняльно-історичного методу спонукало до
виявлення за допомогою порівняння загального та особливого –
закономірностей та специфіки в історії розвитку залізничного транспорту
СРСР та УРСР, етапів та тенденції їх розвитку як внутрішньо
обумовленого, закономірного процесу. Саме у процесі порівняння
відкрилась можливість для тлумачення багатьох факторів, які
знаходились у центрі дослідження: зростання кількісних показників –
рівня заробітної плати, вантажообігу, експлуатаційної довжини,
нарощення темпів технічної реконструкції, покращення житлового
забезпечення. Використання цього методу дозволило дослідити розвиток
залізничного транспорту УРСР у широкому просторовому та часовому
аспекті.
У сукупності використані методи стали важливим механізмом у
спробі досягнення поставленої мети, сприяли глибшому розкриттю 7

проблеми, новітньому трактуванню низки важливих питань, що раніше
ігнорувалися або спотворювалися.
Наукова новизна дослідження визначається постановкою і втіленням
на багатому фактичному матеріалі комплексної (багатокомпонентної)
концепції дослідження, аналізу й викладу бачення розвитку залізничного
транспорту, виконаних на основі нових методологічних підходів.
На основі історико-політичного, джерельного (насамперед,
архівного), економіко-теоретичного матеріалу вперше здійснена спроба
дати об'єктивне і системне пояснення як уже відомих, так і
нововиявлених явищ, фактів, цифр із функціонування залізничного
транспорту УРСР, подане трактування окремим історичним подіям з
позиції сьогодення, зроблено висновки, що відходять від тенденційного,
ідеологічного напряму офіційної радянської історіографії.
У роботі об’єктивно аналізуються питання: модернізації виробничої
сфери залізничного транспорту; істотно розширені відомості й зроблені
узагальнення про процеси формування кадрового ресурсу галузі. Зокрема,
досліджено потенціал робітників залізничного комплексу – структура та
підготовка кадрів, зміни соціальної сфери – житлове будівництво на
транспорті, матеріальний рівень життя українських залізничників, їх
соціальне обслуговування. Виявлений комплекс державних заходів, що
дозволяв забезпечити на тлі низького рівня життя, особливо у повоєнний
період, певний соціально-побутовий мінімум робітникам залізничного
транспорту.
Новизна дослідження полягає в тому, що введено до наукового обігу
ряд нових раніше невивчених джерел – документів та матеріалів, що
дозволило істотно розширити документальну базу дисертації. Залучення в
науковий обіг нових документів дозволяє висвітлити невивчені раніше
проблеми постачання продовольством, плинності кадрів, виявити
зворотну реакцію робітників на проведену політику. На основі наукового 8

проблемно-хронологічного аналізу проведено ґрунтовне історіографічне
дослідження літератури.
Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає в
тому, що її положення та висновки значно розширюють наукові знання
про розвиток залізничного транспорту Української РСР і можуть бути у
нагоді під час написання узагальнювальних і спеціальних праць із історії
України, навчальних посібників, а також для видання збірок документів
та матеріалів, у підготовці лекцій, навчальних курсів, проведенні
практичних занять тощо. Здійснений аналіз літератури та джерел дає
можливість ознайомитись із існуючими дослідженнями і документами та
може послугувати основою для подальшої розробки теми.
Ретроспективний погляд на розвиток залізничного комплексу в
Української РСР дає можливість виявити й позитивні компоненти
історичного досвіду, який може бути корисним у сучасний період.
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв’язок із
науковими темами і програмами, визначено мету і дослідницькі завдання,
об’єкт і предмет наукового пошуку, показано наукову новизну, практичну
цінність дисертації, відображено апробацію результатів дослідження,
подано відомості про структуру та обсяг роботи.
У першому розділі «Науково-теоретична база дослідження»
здійснено аналіз історіографії теми, а також охарактеризовано джерельну
базу, принципи і методи дослідження.
Аналіз радянської та української історіографії робіт про розвиток
залізничного транспорту УРСР у післявоєнний період дозволяє зробити
наступні висновки. Загалом, існує велика кількість праць з історії
залізничного транспорту. Однак оцінюючи ступінь вивченості проблеми
залізничного транспорту, враховуючи при цьому вклад, внесений
дослідниками різних наук, слід підкреслити, що велика увага проблемам
функціонування залізничного комплексу приділялася економістами,
інженерно-технічними працівниками та спеціалістами-транспортниками. 9

В історичній літературі найбільш повне відображення знайшли проблеми
функціонування залізниць і організації транспортної роботи. При цьому
в історичній літературі та серед спеціальних робіт проблема розвитку
залізничного транспорту в УРСР у повоєнний період не знайшла повного
розкриття, яке б охоплювало всю його складну структуру.
Сьогодні, коли поступово стала утверджуватись модернізаційна
теорія вивчення історії, пріоритети в дослідженні розвитку залізничного
транспорту у радянський період змінились. Поряд з технічним розвитком,
предметом детального вивчення стала людина, яка працювала на
залізниці, з усіма її матеріальними та духовними потребами.
Отже, завдання, яке стоїть перед сучасними дослідниками, полягає у
необхідності розкрити історію даного виду транспорту з нової,
ліберальної оцінки “завоювань” соціалістичного залізничного транспорту.
Також постає завдання більш ґрунтовного вивчення рівня життя й умов
праці залізничників, їх забезпеченості житлом і якістю соціально-
побутового та культурного обслуговування.
Для більш повної та комплексної характеристики розвитку та
функціонування залізничного транспорту УРСР знадобився значний
масив історичних джерел. За основу їх класифікації був взятий принцип
походження. У відповідності до нього всі джерела були поділені на
чотири групи та проаналізовані з позицій необхідності розкриття теми
дослідження: матеріали директивних органів влади, опубліковані
статистичні матеріали, документи партійних і державних архівів,
періодична преса. Основними принципами наукової критики джерел
слугували їх потенційна достовірність і повнота вміщеної в них
інформації.
У другому розділі «Розвиток виробничої сфери залізничного
транспорту» охарактеризовано процеси відбудови залізничного
транспорту в перше повоєнне десятиліття, з’ясовані особливості та
досягнення процесу модернізації інфраструктури залізничного 10

транспорту України, а також виявлені та пояснені труднощі, котрі
постали в процесі технічної реконструкції галузі.
Залізничний транспорт УРСР отримав розвиток у той мірі, в якій він
був покликаний повністю задовольняти потреби в перевезеннях
республіки та держави в цілому. Модернізація транспорту в республіці
сприяла її глибокій інтеграції в систему народного господарства,
перетворенню в органічну частину економіки радянської країни.
Пріоритетний прискорений розвиток на транспорті УРСР отримали
галузі, пов’язані з електрифікацією залізничних ліній і експлуатацією
нової локомотивної техніки у зв’язку з надзвичайною потребою
прискорення темпів обороту вантажів на величезних за протяжністю
територіях СРСР. При цьому темпи й характер розвитку технічного
прогресу на транспорті були продиктовані модернізаційними процесами в
економіці країни, що носили форсований і екстенсивний характер та
відбувалися в такий спосіб, щоб досягти максимальної ефективності від
впровадження нової техніки, максимальної віддачі від застосування нових
технологій та обладнання, часто нехтуючи рівномірним розвитком всіх
компонентів залізничного комплексу.
Умови економічного розвитку країни обумовили нерівномірний
характер розвитку виробничої бази транспорту, що проявилися у
помітному відставанні розвитку матеріальної бази одних галузей від
інших. У результаті, мало місце активне впровадження виробничо-
технічних інновацій при збереженні застарілої, не оновленої основи для
їх функціонування. Ці обставини не могли не відбитися на темпах і
характері модернізації транспорту. Нових залізниць будувалось мало, а
нарощення потужності залізничної мережі виконувалось, головним
чином, на існуючій сітці залізниць, та й то в основному на важливих
магістральних напрямках шляхом корінної технічної їх реконструкції та
впровадження більш потужних транспортних засобів. 11

Спроба широкого запровадження досягнень НТП в умовах командно-
адміністративної системи виявилася малоефективною: чітко
простежувалася тенденція повільного, із запізненням, розвитку у сфері
НТП, подолати яку в межах існуючого надцентралізованого
господарського механізму було фактично неможливо. Необхідні були
докорінні, радикальні зміни та зрушення, принципово нові форми
розвитку, але загальний технічний стан залізничного господарства ще
суттєво відставав від потреб, зумовлених зростанням
вантажонапруженості і навантажень рухомого складу, обсягів перевезень.
В результаті надзвичайних зусиль була сформована потужна
транспортна інфраструктура залізничного транспорту республіки, якою
наша країна користується й досі. Вона включає в себе шляхи
сполучення, рухомий склад, вантажно-розвантажувальне господарство
транспортних та інших підприємств і організацій, засоби управління і
зв'язку, різноманітне технічне обладнання, а також залізничне
машинобудування. Завдяки цьому було зроблено значний крок у
розвитку транспортної мережі країни в цілому.
Розвиток виробничої сфери неможливий без аналогічного розвитку
соціальної. У повоєнний період відновлення виробничого потенціалу
залізничного транспорту вимагало значного поповнення трудових
ресурсів галузі. Спочатку залізниці республіки відчували нестачу
кадрового потенціалу, адже насичення працівниками галузі
здійснювалося за рахунок демобілізованих бійців і офіцерів, не
вистачало кваліфікованих спеціалістів. З цією метою фактично довелося
заново створювати освітню мережу залізничного транспорту. Між тим, у
перше післявоєнне десятиліття залишався вкрай низьким рівень
матеріально-побутового забезпечення залізничників, яким, в силу
діючого законодавства, навіть звільнитися з роботи фактично було
важко.
Процеси становлення системи підготовки кадрів для залізничного 12

транспорту проходили в складних суперечливих соціальних й
економічних умовах. Була сформована розгалужена навчальна мережа,
яка поєднувала традиційні спеціальні навчальні заклади (техшколи,
технікуми та університети) і технічне навчання на відділеннях залізниць
(індивідуальне навчання, школи передового досвіду, школи майстрів,
курси). Потужною та особливо популярною була система заочної освіти.
Вказані позитивні тенденції проявились перш за все у підвищенні
освітнього рівня робітників транспорту, особливо локомотивної служби
та помітному збільшенні частки інженерно-технічних працівників.
Проте, якщо забезпечити залізничний транспорт кадрами масових
професій більш менш вдалося, то серйозні труднощі продовжували
супроводжувати насичення галузі інженерно-технічними кадрами. Їх
обов’язки виконували переважно практики. На це вплинула й відсутність
належного стимулювання молодих фахівців, нерозв’язаність житлового
питання та загальна безперспективність продовження роботи у сфері
залізничного транспорту (недостатній рівень зарплатні, використання
“не за призначенням”).
У третьому розділі «Трудові ресурси залізничної галузі» показано як
здійснювалися підготовка та використання кадрів залізничного
транспорту, особливості матеріально-побутового забезпечення
залізничників, а також пояснюються причини і прояви соціальних
прорахунків у роботі з трудовими ресурсами галузі, зокрема, плинність
кадрів та порушення трудової дисципліни .
Отже, на залізничному транспорті праця високої та середньої
кваліфікації не зайняла того заслуженого та поважного місця, яке
відводилось їй у процесі модернізації. Модернізаційні процеси в
трудовому потенціалі галузі транспорту відбувались з потугами та
потребували більшої уваги ніж аналогічні процеси у технічній галузі. У
зв’язку з цим, можна було відзначити певні зрушення прогресивного
характеру в розвитку трудових ресурсів. 13

Розвиток і вдосконалення системи забезпечення трудових ресурсів
також не досягли очікуваних результатів. Хоча загалом все ж можна
констатувати значні зміни прогресивного характеру, що відбулися у
соціальній сфері залізничного транспорту та матеріально-побутовому
забезпеченні його працівників зокрема. Великий крок вперед був
зроблений у підвищенні рівня життя робітників, житловому будівництві
та їх медичному обслуговуванні, значно розширилась мережа
торгівельних та побутових підприємств.
Гострими залишалися проблеми житлового забезпечення (ще
недостатні темпи житлового будівництва, проблеми у розподілі житла,
загальний стан гуртожитків), якості медичного та продовольчого
забезпечення, невідповідного рівні заробітної плати (нижчої навіть від
аналогічної у промисловості). Внаслідок зазначених соціальних
прорахунків у роботі з трудовими ресурсами залізничного транспорту
перед партійно-державним керівництвом постала проблема плинності
кадрів і незадовільного рівня трудової дисципліни.
Незважаючи на суперечливий і неоднозначний розвиток матеріально-
технічної бази та трудового потенціалу галузі, у досліджуваний період
залізничний транспорт продовжував відігравати ключову роль у
здійсненні транспортних перевезень. Залізничний комплекс УРСР
поєднував універсальний залізничний транспорту загального
користування та промисловий залізничний транспорт, що забезпечували
потреби промисловості, будівництва, сільського господарства, торгівлі,
матеріально-технічного постачання у технологічних перевезеннях та
різного роду транспортних послугах, а також зв’язок галузей народного
господарства з іншими магістральними видами транспорту. У
транспортній роботі залізниць УРСР утвердилися кілька основних
тенденцій: динамічний розвиток галузі за рахунок зростання провізної
здатності мережі, значна частка республіки в залізничних перевезеннях
СРСР, орієнтація на обслуговування промислових центрів країни і, отже, 14

перевезення масових вантажів на середні та далекі відстані, висока
вантажонапруженість і густота перевезень. Це створювало додаткові
виклики перед залізничним транспортом, який продовжував розвиватися
екстенсивним шляхом. Однак, вони вирішувалися за допомогою старого
економічного механізму. Тому при здійсненні економічних перетворень у
сфері залізничного транспорту не було належної послідовності та
цілеспрямованості.
Зберігалася орієнтація на досягнення кількісних показників, тоді як
якість залізничних перевезень лишалася недостатньою. Так, залізниці
багатьох країн Заходу поступалися залізницям УРСР у багатьох
експлуатаційних (внутрішніх для галузі) показниках, але вони суттєво
випереджали вітчизняні залізниці по таким показникам, як швидкість,
термін і надійність доставки.
У результаті в умовах адміністративно-командної системи
залізничній галузі притаманні недоліки та прорахунки, які гальмували
подальший розвиток галузі: непропорційність розподілу за регіональною
ознакою, в результаті чого сформувався ряд дільниць та напрямків,
завантаженість яких перевищувала економічно доцільні рівні; відсутність
врахування інтенсивності руху та умов подальшої експлуатації
транспортної мережі та погіршення експлуатаційних показників
транспортної роботи, особливо обороту вагонів; прорахунки державного
управління галуззю та бездумне впровадження “експериментів” у
здійсненні транспортної роботи; часткове підвищення резервів
потужностей залізничного транспорту, його маневреності, мобільності,
безперебійності й ефективності роботи всіх його ланок; низькій рівень
координації та взаємодії залізниць з іншими видами транспорту внаслідок
відсутності тверезого погляду на перспективи переключення перевезень.
В кінці 1970-х рр. з’явились перші ознаки спаду в розвитку
транспортної роботи залізниць республіки, а в 1990-ті рр. – прояви
масштабної кризи у роботі залізничного комплексу, подолати яку
радянське партійно-державне керівництво вже не змогло.
Пасажирські перевезення відчули аналогічні проблеми, посилені
значно меншою увагою у порівнянні з вантажними. Інтереси
промисловості традиційно були вищими за інтереси людини. Серед
основних недоліків у організації пасажирських перевезень на
залізничному транспорті виділялись: недостатній рівень обслуговування
пасажирів, відсутність належних умов на вокзалах та станціях;
систематичні порушення графіку руху поїздів; використання застарілого
рухомого складу, особливо на приміському транспорті. Залізничний
транспорт втратив абсолютну першість в організації пасажирських
перевезень в УРСР, знизилася й питома вага залізничного транспорту в
загальному пасажирообороті.
Отже, у період незалежності українські залізниці вступили з цілим
комплексом кризових явищ, які характеризували розвиток виробничої,
соціальної сфери й організації транспортної роботи та проявились у
зниженні рентабельності, зростанні рівня спрацьованості основних
фондів, падінні престижу праці. При цьому модернізаційні зусилля
радянського керівництва дозволили залізничному транспорту України
здійснювати такі обсяги вантажних і пасажирських перевезень, які все ще
перевищували обсяги перевезень практично всіх країн Європи та
демонструвати високу інтенсивність руху, яку можна було порівняти хіба
що з інтенсивністю на американських залізницях.

Ключові слова: залізничний транспорт, транспортна мережа, рухомий
склад, технічна реконструкція, модернізація інфраструктури,
матеріально-побутове забезпечення.