Знайди книгу!

Опис:
Кулина О. В. Заповіт як соціокомунікативний феномен (на матеріалі
англійських заповітів середини ХІХ – початку ХХІ століть). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.02.04 – германські мови. – Львівський національний
університет імені Івана Франка. ‒ Львів, 2018.
Дисертацію присвячено дослідженню англійського заповіту як
соціокомунікативного феномену, який тлумачиться як повторювана мовленнєва
дія, що генерує типове мовне оформлення вмісту для задоволення соціально
обумовлених потреб заповідача в ситуації заповідання. З опорою на
запропоноване визначення виокремлюємо такі основні конститутивні ознаки
жанру заповіту: 1) соціокультурна обумовленість; 2) породження в ситуації
заповідання для виконання дії заповідання, втіленої в перформативному тексті;
3) типова композиція; 4) типове мовне оформленням вмісту 5) типовий спосіб
побудови мовлення у вигляді низки перформативних мовленнєвих актів.
Увагу зосереджено на вивченні реалізації жанрових ознак заповіту в
англійських заповітах середини ХІХ – початку ХХІ століть.
У дисертації постулюється, що жанр заповіту входить до палітри жанрів
заповідального дискурсу, який розглядають як підтип правового. Проаналізовано
етимологію правового терміна Last Will and Testament в англійській мові та
визначено основні ознаки жанру заповіту в Англії зазначеного періоду. Для
дослідження об’єкта використано формальну, функційну та діяльнісну систему
координат. Змодельовано композиційну-смислову жанрову структуру англійських
заповітів та розглянуто дискурсивні маркери, які забезпечують єдність
структурних компонентів. Запропоновано класифікацію заповітів з урахуванням
композиційних та комунікативних ознак. Встановлено особливості лексичного
наповнення досліджуваних текстів та описано лексико-семантичні групи 3

антропоцентричної лексики, що функціонують у цьому жанрі. Проаналізовано
синтаксичні структури, в яких використано згадану лексику. Окресленно поняття
перформативного мовленнєвого акту в сучасній комунікативній лінгвістиці та
запропоновано вважати англійський заповіт комплексним перформативом.
Проаналізовано умови успішності досягнення комунікативної мети заповідача.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що жанр заповіту
вперше стає об’єктом комплексного мовознавчого вивчення. Новизною
відзначається аналіз заповіту як соціокомунікативного феномену, що
породжується в ситуації заповідання. Вперше випрацювана комплексна методика
вивчення заповіту у формальній, функційній та діяльнісній системах координат з
опорою на ситуативний підхід, яка дала змогу виокремити його жанрові ознаки.
Новизна притаманна також розглядові заповіту як перформативного
мовленнєвого акту: виконання дії заповідання.
Практичну цінність роботи визначає можливість використовувати її основні
положення й ілюстративний матеріал у навчальному процесі, зокрема для
лекційних курсів і практичних занять із лексикології, лінгвокультурології,
комунікативної лінгвістики та спецкурсів із лінгвістичної генології й
лінгвістичної прагматики.
У першому розділі “Теоретичні засади вивчення жанру заповіту в Англії
як соціокомунікативного феномену” докладно описано об’єкт дослідження.
Передовсім розглянуто правовий дискурс у структурі інституційного дискурсу та
виокремлено заповідальний дискурс як його складову. Постулюється, що
заповідальний дискурс є продуктом взаємодії мови, соціуму та культури і є
підвидом правового дискурсу. Запропоновано тлумачення заповідального
дискурсу: повторювана мовленнєва дія агента соціальної дії в ситуації
заповідання, яка генерує типове мовне оформлення вмісту для задоволення
комунікативних потреб заповідача та втілена у низці жанрів.
Описано жанрову палітру англійського заповідального дискурсу.
Проаналізовано етимологію терміна Last Will and Testament. Розглянуто основні
характеристики жанру з погляду неориторики з її засадничим постулатом, що 4

прагматична соціальна дія конструюється зі синтаксичних форм та семантичної
субстанції [306, c. 68]. Запропоновано визначення жанру заповіту: повторювана
мовленнєва дія, яка генерує типове мовне оформлення вмісту для задоволення
соціально обумовлених потреб заповідача в ситуації заповідання. З опорою на
запропоноване визначення виокремлено основні конститутивні ознаки жанру
заповіту: 1) соціокультурна обумовленість; 2) породження в ситуації заповідання
для виконання дії заповідання, втіленої в перформативному тексті; 3) типова
композиція; 4) типове мовне оформленням вмісту 5) типовий спосіб побудови
мовлення у вигляді низки перформативних мовленнєвих актів.
Другий розділ “Жанр заповіту в методологічному ракурсі” містить опис
комплексної методики аналізу об’єкта з опорою на формальну, функційну та
діяльнісну системи координат. У формальній системі координат жанр
розглянуто з погляду композиційних особливостей побудови текстів та чинників,
які впливають на надання форми цим текстам. Функційна система координат
передбачає аналіз функційної природи мовних явищ, а саме з погляду мовних
засобів (лексичних одиниць та непредикативних синтаксичних структур), які
слугують для забезпечення цілеспрямованої мовленнєвої взаємодії. У діяльнісній
системі координат об’єкт досліджено з погляду забезпечення соціально важливої
взаємодії у вигляді розгорнутої мовленнєвої побудови, яка складається з
мовленнєвих актів, іллокутивна сила котрих підпорядкована певній інтенції
комунікантів.
Дослідження заповіту як соціокомунікативного феномену проведено з
опорою на аналіз ситуативного та культурного контекстів. Перший розглянуто з
опорою на теорію ситуативної семантики Р. Купера та Г. Кемпа й теорії
репрезентації дискурсу Дж. Барвайза [197; 221]. Поняття ситуації (ситуативного
контексту) тлумачимо як об’єкт у теорії ситуації, який визначається інформацією,
що супроводжує ситуацію і характеризується певною референтністю та
оцінністю. У ситуації заповідання породжується текст заповіту, що, окрім
ситуативного контексту, має культурний контекст, який тлумачимо як соціальні
конвенції про мовленнєву поведінку в конкретній ситуації. 5

Основні етапи дослідження охоплюють: 1) розгляд заповіту в культурному
контексті та його зв’язку з соціальним інститутом права, який породжує правовий
дискурс, у межах якого виокремлюється заповідальний дискурс, де центральним
жанром є заповіт; 2) ознайомлення з історією розвитку англійського
заповідального дискурсу та аналіз зовнішніх чинників, які вплинули на динаміку
становлення його жанрової палітри; 3) огляд досліджень у царині дискурсології та
жанрознавства, які дотичні до тлумачення процесів породження та інтерпретації
жанрів правового дискурсу; 4) вибір критеріїв відбору текстів, що репрезентують
досліджуваний жанр заповіту та укладання дослідницького корпусу; 5) жанрових
ознак заповіту в Англії кінця ХІХ – початку ХХІ століть та випрацювання його
жанрової моделі; 6) типологізацію заповітів з урахуванням низки параметрів
ситуації заповідання; 7) реконструкцію структурної моделі англійського заповіту
у формальній системі координат; 8) аналіз лексичних та граматичних
особливостей мови заповітів у функційній системі координат; 9) аналіз заповіту
як мовленнєвого акту в діяльнісній системі координат.
Запропоновані етапи забезпечують розгляд основних аспектів англійських
заповітів у формальній, функційній та діяльнісній системах координат і дають
змогу охопити широке коло жанрових особливостей. Кожен етап передбачає
використання відповідних методів дослідження. На першому етапі використано
такі загальнонаукові методи, як описовий, ідеалізацію, метод моделювання та
контекстуально-інтерпретаційний аналіз. На другому та третьому етапах
застосовано прийоми спостереження, порівняння, класифікації, узагальнення й
інтерпретації, які є визначальними для описового методу. На четвертому етапі
(формування корпусу дослідження) вагомим є розуміння його критеріїв.
Електронна форма дослідного масиву текстів уможливила застосування методики
автоматизованого пошуку визначених мовних одиниць та встановлення
частотності їхнього вживання, результати якого однак потребували подальшої
“ручної” обробки. На п’ятому етапі (систематизація жанрових ознак заповіту в
Англії кінця ХІX – початку ХХІ століть та випрацювання його жанрової моделі) 6

застосовано жанрове моделювання, яке пропонує теоретичний конструкт, що
відображає сутнісні ознаки заповіту як мовленнєвого жанру.
На шостому етапі (типологізація заповітів з урахуванням низки параметрів
ситуації заповідання) враховано прийом класифікації заповітів з опорою на такі
змістовні характеристики жанру, як представлення особи заповідача, характер
його розпоряджень та спосіб розподілу майна.
На сьомому етапі було проведено реконструкцію структурної моделі
англійського заповіту з використанням жанрового моделювання, яке, серед
іншого, передбачає фіксацію інваріантних ознак структури.
На восьмому етапі (аналіз лексичних та граматичних особливостей мови
заповітів) важливим є структурний аналіз. З використанням структурного аналізу
зроблено таксономічний опис лексичних одиниць за ознаками частиномовної
належності та належності до лексико-семантичних груп і встановлено їхню
дистрибуцію в текстах заповітів.
На дев’ятому (завершальному) етапі застосовано метод лінгво-
прагматичної інтерпретації. Розгляд заповіту як перформативного мовленнєвого
акту потребував комплексної методики, яку називаємо жанровоперформативним
моделюванням. Модель аналізу має таку структуру: комунікативна інтенція
заповідача → дія заповідання → мовні засоби втілення дії у перформативних
мовленнєвих актах.
Елементи кількісних підрахунків та прийом систематизації відігравали
допоміжну роль для аналізу корпусу дослідження, який становить 400
англійських заповітів, написаних у 1837–2015 роках, загальний обсяг яких налічує
525 023 слів.
У третьому розділі “Композиційні та лексико-граматичні засоби
втілення комунікативної мети заповідача у текстах англійських заповітів”
описано перебіг та результати аналізу синтаксичних і семантичних особливостей
досліджуваних текстів заповітів з погляду комунікативної мети адресанта у
ситуації заповідання. На першому етапі запропоновано класифікацію заповітів за 7

низкою параметрів: І) за способом розподілу майна (простий заповіт, натуральний
заповіт, змішаний заповіт); ІІ) за характером розпоряджень заповідача (заповіт з
покладанням обов’язків на спадкоємця, заповіт з умовою); ІІІ) за особою
заповідача: 1) за статтю (чоловіча чи жіноча) та 2) за кількістю заповідачів (один
або два заповідачі). Встановлено жанрову композицію англійських заповітів та її
обумовленість ситуацією заповідання.
Усі досліджені заповіти мають типову композиційну будову, а саме: назву,
представлення заповідача, заповідальну частину, призначення виконавця,
посвідчення та можуть охоплювати факультативні складники: духовну частину та
відкликання попередніх заповітів. Структурну цілісність текстів заповітів
забезпечують дискурсивні маркери. У дослідженні використано класифікацію
дискурсивних маркерів Б. Фрейзера [252; 250; 251]. Проведене дослідження
показало, що у текстах заповітів використано дискурсивні маркери послідовності
як підтип дискурсивних маркерів діяльності; паралельні дискурсивні маркери;
контрастивні дискурсивні маркери; дискурсивні маркери для розвитку подій та
дедуктивні дискурсивні маркери як підтипи маркерів встановлення зв’язку.
Маркери доповнюють зміст попереднього висловлення, об’єднують частини
речення, вводять нову інформацію, протиставляють події, дії та забезпечують
структурну цілісність заповіту.
На наступному етапі дослідження розглянуто антропоцентричну лексику,
вибір якої визначено спрямованістю заповітів на досягнення комунікативної мети
заповідання. Виокремлено шість лексико-семантичних груп іменників: 1) група на
позначення осіб, внесених у ситуацію заповідання (заповідач, спадкоємець,
виконавець); 2) об’єкт заповідання (речі, які заповідач хоче передати
спадкоємцям); 3) смерть та похорон; 4) датування; 5) географічні назви та
6) релігійність особистості. Лексико-семантична група дієслів представлена
дієсловами заповідання, виконання та посвідчення заповіту. На основі аналізу
дефініцій усіх прикметників, які фігурують у текстах англійських заповітів, було
виокремлено шість лексико-семантичних груп прикментиків: 1) прикметники, які
мають спільну ознаку “послідовність”; 2) прикметники, які мають спільну ознаку 8

“характер власності” й описують об’єкти власності; 3) прикметники, які мають
спільну ознаку “характеристика особи”; 4) прикметники, які мають спільну
ознаку “межа життя”; 5) прикметники, які мають спільну ознаку “законність”;
6) прикметники, які мають спільну ознаку “розподіл” та описують спосіб виплат і
поділу майна.
Аналіз корпусу текстів дав змогу виокремити непредикативні синтаксичні
структури, які характерні для жанру заповіту: структури модифікації,
комплементації та координації.
Синтаксичні структури модифікації представлені такими моделями:
1) дієприкметник said + іменник та дієприкметник said + ім’я та прізвище;
2) прикметник + іменник; 3) іменник + прийменникова фраза; 4) іменник +
іменник; 5) числівник + іменник; 6) іменник + прислівник. У структурах
комплементації найчастіше зустрічаємо комплементи таких типів: об’єктний
комплемент, дієслівний комплемент, суб’єктний комплемент та адвербіальний
комплемент. Найчисленнішими групами синтаксичних конструкцій у заповітах є
структури модифікації та координації. Структура комплементації змішаного типу
передає головний зміст заповіту: ЗАПОВІДАЮ → ЩО → КОМУ. Найчастіше
комплементуються дієслова, що входять до лексико-семантичної групи дієслів
заповідання й утворюють біномні конструкції. Наприклад: I give and devise to my
son John the two houses in Back Lane Newton (John Wild, 1871).
У третьму розділі також подано результати аналізу динаміки змін в
оформленні та лексичному наповненні заповітів протягом досліджуваного
періоду.
У четвертому розділі “Заповіт як соціально-мотивована мовленнєва дія”
постулюємо, що жанр заповіту є комплексним перформативним мовленнєвим актом.
Встановлено, що у заповітах фігурують три типи експліцитного перформативу, які
виокремив Дж. Остін: 1) I verb that; 2) I verb to; 3) I verb. З опорою на класифікацію
перформативних мовленнєвих актів Дж. Остіна стверджуємо, що екзерситиви
виражають рішення заповідача про передачу майна на користь певної особи та
призначення виконавців. Ключовими словами екзерситивів у заповітах є: bequeath,
direct, give, order, direct, declare, device, leave, further, appoint, nominate, constitute,
empower, vest, entitle, assign. До експозитивів запропоновано віднести відкликальну
частину заповіту. Revoke, (make/consider) void, rescind, annul, disallow є ключовими
словами цих мовленнєвих актів. Комісивів є найменше, а про їх наявність свідчать
такі дієслова: request, declare my intention.
Описи заповіту як мовленнєвої дії доповнено аналізом координат
комунікативного акту, які виражаються дейктичними одиницями. Взявши за
основу класифікацію Ч. Філмора, в англійських заповітах виділяємо дейксис особи,
дейксис часу, дейксис простору, дискурсивний дейксис та соціальний дейксис.
Дейксис особи головно виражено займенником I. Заповідання в англійських
заповітах відбувається від першої особи I, який є визначальним для всіх
розпоряджень: 1) заповідання: I give and bequeath, I order, I direct, I do hereby direct,
I declare, I have advanced to, I give, I request; 2) призначення виконавця: I empower,
I nominate, I appoint, I entitle, I assign; 3) відкликання заповіту: I rescind, I revoke,
I void, I annul, I disallow. Також вжито дейксис третьої особи, який виражено
займенниками he, she, they, а двосторонність дії виражено зворотнім займенником
each other. Часовий дейксис забезпечує розуміння моменту заповідання. Вагомою
дейктичною одиницею є now, яка визначає момент заповідання. Особливу увагу
звернуто на дискурсивний дейксис, який встановлює зв’язок усіх розпоряджень і
забезпечується використанням таких лексичних одиниць, як former, later, preceding,
following, та на соціальний дейксис, який представлений у заповітах конкретними
реаліями суспільного життя, які маркують особу та вказують на рівень
спорідненості між учасниками комунікації, як-от, займенник my: my dear wife, my
daughter, my late son, my nephew, my two sons, my step son.
На останньому етапі дослідження описано умови успішності досягнення
комунікативної мети заповідача з опорою на аналіз параметрів текстуальності, які
випрацювали Р. де Богранде та В. Дреслер. Особливу увагу звернуто на
параметри інтенціональності, прийнятності, інформативності та ситуативності.
Ключові слова: правовий дискурс, заповідальний дискурс, жанр заповіту,
ситуація заповідання, жанрові ознаки, жанровоперформативне моделювання,
комплексний перформатив.