Знайди книгу!

Опис:
Мельников Е. О. Здійснення військових реформ на території України
(друга половина ХІХ–початок ХХ ст.) – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01. «Історія України». –
Маріупольський державний університет, Маріуполь, 2019.
У дисертації досліджено особливості здійснення військових реформ на
території України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Проведено
ґрунтовний аналіз історіографії теми, який засвідчує, що, незважаючи на
наявність праць, присвячених окремим аспектам військового реформування
на території України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., до цього
часу відсутнє спеціальне історичне дослідження, присвячене зазначеній
проблемі. Існуючий матеріал потребує систематизації, осмислення і введення
до наукового обігу нових джерел.
Встановлено, що наявна джерельна база дозволила вирішити
поставлені дослідницькі завдання. Виявлено, що застосування різних
принципів та методів наукового пізнання сприяло об’єктивному висвітленню
питання про військове реформування на території України в другій половині
ХІХ – на початку ХХ ст.
Визначено, що у процесі здійснення військових реформ на українських
землях у другій половині ХІХ ст. впроваджеувалась військово-окружна
система. Розглянуто та надано оцінку модернізації імперської армії 60-их –
70-их рр. ХІХ ст. та її впливу на суспільні процеси на теренах України.
Зазначено, що оновлення військової системи призвело до появи потужного
угруповання царських військ, зосереджених у трьох округах (Київський,
Одеський та Харківський), які були створені на кордоні з Австро-
Угорщиною.
Окрему увагу приділено процесу формування масової армії, переходу
від рекрутської системи до загального призову чоловічого населення України

до імперської армії. З’ясовано, що російські частини, юнкери військових
училищ брали участь у маневрах та навчаннях. Зміни у військовій тактиці та
стратегії зобов’язували російський уряд ретельно стежити за станом
спроможності військових округів до швидкого розгортання армії під час
ймовірної війни.
З’ясовано, що у 70-ті – 80-ті рр. ХІХ ст. постачання зброєю військових
округів відбувалося дуже повільно, багато уваги приділялося проведенню
військових маневрів, але іноді вони проходили як постановка в театрі.
Військовослужбовці заздалегідь повинні були знати свої ролі, щоб
генералітет був задоволений результатами. Дуже багато уваги приділялося
крокуванню та стройовому кроку.
Досвід російсько-турецької війни 1877–1878 рр. було ураховано для
зміни функції кавалерії під час бою, мобілізації артилерійських бригад та
парків, а резерв став важливою тактичною одиницею. Збільшення терміну
служби та перебування у резерві відповідало фінансовим спроможностям
царату на українських землях для утримання військовослужбовця.
Визначено роль військових міністрів Д. Мілютіна, П. Ванновського у
змінах військової тактики та правилах поводження зі зброєю. Надано оцінку
процесу реформування Київського, Харківського та Одеського військових
округів на території України у 80-ті – 90-ті рр. ХІХ ст. Зазначено, що
українці отримували військову підготовку та освіту, що у подальшому
призвело до використання накопиченого досвіду для будування власної
держави.
Доведено, що у 80-ті роки ХІХ ст. царський уряд відійшов від
попереднього ліберального курсу військового реформування в Російській
імперії. Зменшення фінансування на армію негативно вплинуло на
боєздатність військ. Заощадження коштів призвело до розформування
Харківського військового округу, територія якого перейшла до Київського та
Московського округів. Після проведених реформ розширилась тилова база

Київського округу для відпрацювання поставлених завдань великими
тактичними з’єднаннями.
Проведене дослідження дає змогу констатувати, що на українських
землях відбувались зміни у військово-медичному управлінні, інтендантській
службі, судовій системі Київського, Харківського та Одеського військових
округів. На українських землях було створено мережу військових
юнкерських училищ, впроваджувались полкові школи для підвищення
освіченості унтер-офіцерського та рядового складу.
Дослідження показало, що на початку ХХ ст. царський уряд приділяв
увагу формуванню імперського, шовіністичного мислення у військах,
продовжувалась русифікація серед молоді через її підготовку до військової
служби. Проте, поразка Російської імперії у війні з Японією призвела до
нового етапу реформування військово-окружної системи та навчання військ
(скорочення строків служби, військово-медичні госпіталі модернізувалися у
військово-санітарні, вийшли нові постанови навчанню багнетному бою та
новий стройовий піхотний статут тощо).
Переформування юнкерських училищ у військові було вдалим кроком
для підняття авторитету військової освіти серед молоді. Нова система
виховання та навчання дозволяла виховувати контингент до вступу у
військові юнкерські училища, але залишався становий принцип
комплектування навчальних закладів.
Виявлено, що військовослужбовці Київського та Одеського округів під
час внутрішньої нестабільності в державі виконували також і поліцейські
функції. Солдати залучались для будівництва залізничних колій та
господарчих робіт на території України. У зв’язку з недофінансуванням
армії на складах та у військових структурах відбувалась економія, яка
позначилась на підготовці військовослужбовців; наявні факти
міжнаціональних суперечностей у поліетнічній імператорській армії. Все це
вплинуло і на стан збройних сил Київського та Одеського округів
напередодні Першої світової війни.
Доведено, що попередній досвід, статути, військова форма та частково
обмундирування російської імператорської армії було запозичено
українськими військовими формуваннями УНР. Українські вояки
використовували зразки російської холодної та вогнепальної зброї. На
українських землях продовжувала діяти військово-окружна система, але
стратегічні завдання Київського та Одеського округів (без Кримського
півострова) підлягали корегуванню згідно вимогам періоду Українських
визвольних змагань 1917–1921 рр. Військові училища, частини було
українізовано та включено до складу УНР, Української Держави. Офіцери та
солдати, українці за походженням, використовували досвід перебування на
дійсній російській військовій службі для формування українських збройних
формувань.
У дисертації об’єктивно оцінений та критично проаналізований процес
реформування імперської армії, становлення військово-окружної системи на
території України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Фактологічний
матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення, які містяться в
дисертації суттєво розширять сучасні знання з історії України, а отже
сприяють інтенсифікації досліджень як з поданої проблематики, так і з
суміжних та дотичних тем. Практичне значення роботи визначається тим, що
одержані результати можуть стати підґрунтям для подальших наукових
розробок, пов’язаних із вивченням української історичної науки.
Ключові слова: військова реформа, українські землі, Київський
військовий округ, Одеський військовий округ, Харківський військовий округ,
російська імперська армія, військові маневри, військове училище.