Знайди книгу!

Опис:
- 2 -
АНОТАЦІЯ
Байдак М. С. Жінка в умовах війни у світлі повсякденних практик (на
матеріалах Галичини 1914–1921 років). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальність 07.00.01 – Історія України. – Львівський національний університет імені
Івана Франка, Львів, 2017.
Зміст анотації. У дисертації на широкому джерельному матеріалі реконструйовано
різноманіття повсякденних практик жінок Східної Галичини в часовому проміжку від
1914 р., коли розпочалася Перша світова війна, до 1921 р., коли було укладено Ризький
мирний договір, який, по суті, завершив для українців період війни і пов’язаних з нею
змагань за національну державність, і після якого останні чоловіки змогли повернутися до
рідних домівок з фронту, полону, таборів для інтернованих осіб. Головною
методологічною основою дисертації став гендерний підхід, що передбачає дослідження
політичних, соціальних, економічних, повсякденних процесів і практик з перспективи обох
статей. Повсякдення жінок під час війни розуміється як сукупність господарських,
соціальних, політичних, культурних і світоглядних обставин, які визначали побутові умови
життя жінок, їхнє ставлення до влади/держави, розуміння ними перебігу і сенсу війни,
впливали на емоційний стан, змушували шукати відповіді на питання про місце і роль
жінок під час війни тощо. Робота базується на думці про те, що жінки були активною
дійовою особою суспільних перетворень.
Структурно робота складається з шести розділів: «Історіографія, джерела та
методологія дослідження», «Жінка в Галичині на початку ХХ століття: суспільні ролі та
щоденні практики», «Дії жінок у війні», «Жіночі образи війни», «Гендерні взаємини в
особових джерелах», «Воєнні будні та художня уява». У сучасній українській історіографії
тематика жіночого повсякдення в роки Великої війни представлена фрагментарно.
Дослідники переважно звертали увагу на військові й політичні аспекти війни. Джерельною
базою дисертаційного дослідження стали офіційні, статистичні, приватні (щоденники,
спогади, листування) матеріали, публікації в тогочасній пресі, а також літературні й
мистецькі твори. Такий корпус джерел дав змогу побачити воєнне повсякдення жінок
різнобічно – очима влади, у світлі громадської думки, з погляду чоловіків, самих жінок
тощо.
Повсякдення українок-галичанок у роки війни характеризувалося широким спектром
досвідів, уявлень про себе і людей навколо, події на фронті й у тилу, почуттів, життєвих
стратегій. Для жінок війна стала потрясінням, водночас вона відкрила можливості для
самореалізації. Перша світова війна дала сильний поштовх до емансипації жінок, але - 3 -
рівень і результат цього вивільнення від залежностей був різним. Найважливішими
викликами, які тоді з’явилися перед жінками, були: як поєднати громадське життя з
сімейним, узгодити обов’язки дружини з прагненням до особистої реалізації, а бажання
свободи з материнством.
Якщо на самому початку ХХ ст. галичанки були зорієнтовані, головним чином, на
заняття господині дому (дружини й матері), тобто були обмежені домашнім простором, то
війна відкрила значно ширші можливості й потреби для діяльності – до родинних
обов’язків додала громадську роботу і навіть службу у війську. Все ж більшість жінок
залишилися на традиційних позиціях: опікувалися домашнім господарством, доглядали
дітей і літніх батьків, турбувалися про чоловіків на фронті. До роботи в благодійних
товариствах долучалися переважно дружини інтелігентів, які мали відповідне матеріальне
забезпечення і рівень освіти. Безпосередньо на фронті було небагато жінок. Так, вдалося
з’ясувати, що у складі різних підрозділів УСС служили 37 українок, які виконували бойові
та допоміжні (зокрема медичні) функції.
У своїх намірах громадські діячки й військовички найчастіше стикалися з
нерозумінням з боку родини і громади. Їм доводилося переборювати внутрішні сумніви й
долати зовнішні тиски: відповідати на очікування рідних, товаришів, громади. Обставини
війни змусили чоловічу частину суспільства поставити під сумнів старі уявлення про
підлеглість і нижчість жінок. Водночас активність жінок поза домом викликала у чоловіків
побоювання, що після війни вони не захочуть повернутися до ролей мирного часу. Деякою
мірою це побоювання (зважаючи на розвиток жіночого руху в міжвоєнний період)
справдилося.
Війна вимагала від жінок бути діяльними. Жіноча активність (або звичайна
зайнятість) була важливою як для самих жінок, так і для суспільства загалом. Робота
давала можливість позбутися «чорних думок», зосередитися на порятунку себе й родини.
Такої позиції дотримувалася більшість жінок. Для інших зайнятість була способом
самореалізуватися, підважити громадську думку про «довгий волос, а короткий розум»,
звільнитися від традиційних обмежень, сформувати власні життєві наміри. Такі жінки вели
війну наче всередині себе, бо йшлося про «іншу особистість», яка долає патріархальні
перепони. Воєнне повсякдення сприяло цьому, бо виявляло слабкі місця в суспільній
організації.
Війна виразніше поставила перед галичанками питання ідентичності. Це стосувалося
насамперед національного вибору (особливо в період українсько-польського
протистояння), підтримки чи відмови від чоловічого рішення воювати за Австро-Угорську
монархію (навіть у складі Українських січових стрільців), а в повсякденному житті це
означало вибір національно-культурного середовища на майбутнє. Цьому сприяло - 4 -
зіткнення із солдатами різних армій, що давало змогу творити межі «своїх», «інших» і
«чужих». Жінкам доводилося визначитися не тільки щодо родинних, а й національних
обов’язків. Однак патріотизм під час війни мав не тільки національний вимір.
Під час війни багато жінок зіткнулися з новими для себе життєвими ситуаціями:
бомбардуванням, смертю, переселенням (інколи примусовим), голодом, страхом. Вони
були змушені визначати поведінкові моделі на випадок зіткнення з такими обставинами.
Рішення залежали від особливостей характеру жінки, уміння не боятися критичних
ситуацій, іноді попереднього досвіду. Поведінка коливалася від паніки до спокою і
намагання вирішити проблему, що склалася. Важливим для життя в умовах війни було
відчуття часу (його пов’язували з конкретними подіями, територіями і людьми) і простору.
Жінки поєднували себе з різними просторами: локальними (місце проживання) і ширшими
(край, держава). Особливого значення набував Дім, де жінки ставали головними
захисницями.
Сімейні стосунки з чоловіками, які опинилися на фронті, здебільшого підтримували
через листування. Аналіз листів дав змогу скласти уявлення про бачення ситуації жінками
і чоловіками. Подружні практики були індивідуальними і залежали від різних обставин.
Листування з часу війни показує наявність трьох основних моделей поведінки подружніх
пар, які розділила війна: а) подружжя зберігали партнерські відносини; б) жінка,
залишившись без допомоги чоловіка, поринала в громадську роботу, відсуваючи на другий
план родинні справи; в) дотримувалися традиційної моделі домінуючого чоловіка й
підлеглої дружини. Усе ж життя на відстані суттєво зменшувало можливість членів
подружжя впливати один на одного.
Попри те, що війна відкрила можливості для самореалізації жінки, її вихід у
громадський простір тривав доти, поки тривала війна. З поверненням чоловіків жінки
здебільшого знову замикалися в межах приватного життя, піддавалися прагненням
чоловіків трактувати їх по-власницьки. Йдеться про феномен повоєнної традиціоналізації
суспільства: жінки поверталися до домашніх занять, ставали покірними дружинами,
матерями, домогосподарками. Утім, чимало змін, які зумовила війна в розумінні жінками
своїх можливостей, мали незворотний характер. Жінки не забули ні переваг, які давала
робота, ні становища, яке завдяки їй вони зайняли в суспільстві. Навіть повернувшись до
завдань мирного часу, інколи й традиційних занять, жінки вже не були такими, як раніше.
У творчості літераторів і митців з часу війни жіночі образи не були центральними. У
текстах і картинах чоловіків зображено ідеалізовані жіночі постаті, які проводжали
чоловіків на фронт, чекали на повернення або оплакували. Щоправда, у текстах з’явилися
й мотиви руйнування традиційного сімейного укладу. Жіночу зраду автори здебільшого
засуджували, тоді як авторки показували, що війна одночасно зрівнювала, об’єднувала й роз’єднувала. Виступаючи проти збройних конфліктів, письменниці вважали війну
корисною для звільнення жінок від залежностей і подальшої емансипації. Образи українок
у мистецтві використовували для моделювання поведінки жінок зі стрільцями. Українське
галицьке мистецтво, а також піснярська і поетична творчість залишали жінок на старих
суспільних позиціях і не проектували в майбутнє. Літературні й мистецькі твори з часу
війни відображали насамперед уявлення їхніх авторів про події війни й суспільні процеси.
Назагал, у дисертації йдеться про те, що не було універсального способу перетривати
війну, жінки дуже по-різному проживали і переживали війну. Це дисертаційне
дослідження утримується від однозначних суджень, але все ж ставить під сумнів стереотип
про жінок, які під час війни тільки «очікували і страждали». Хоча й цього не заперечує, бо
значна частина жінок позиціонувала себе саме так. Дисертація відкриває нові дослідницькі
перспективи, які стосуються визначення місця жінок у господарському житті, їх участі в
мобілізаційних заходах, жіночої колаборації, діяльності медичних служб, життя
соціальних низів у роки війни, а також дослідження місць пам’яті й історії пам’яті про
жінок.

Ключові слова: жінки, повсякденне життя, Перша світова війна, Східна Галичина, особові джерела, жіноча історія.