Життя та діяльність представників українських дипломатичних місій 1918–1921 рр.
Наталія Ластовець / історичнадисертація
Опис:
Ластовець Н. О. Життя та діяльність представників українських
дипломатичних місій 1918–1921 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
Дослідження зовнішньої політики молодої української держави періоду
революції 1917–1921 рр. є необхідним елементом для розгляду об’єктивних і
суб’єктивних факторів, що сприяли ствердженню України на міжнародній
арені. Разом з цим, роль персоналій, що відстоювали інтереси держави за
кордоном, була ключовою. Від їх професіоналізму, зв’язків в політикумі країни
перебування, рівня компетентності залежало становлення України як суб’єкта
міжнародних відносин в період 1918–1921 рр.
Існуючі засоби оцінки базуються на дослідженнях факторів, що сприяли чи
заважали досягненню поставлених перед українськими дипломатами цілей.
Особа дипломата не сприймалася як самостійна, хоча, зважаючи на проблеми зі
зв’язком між посольствами і місіями та Міністерством закордонних справ, така
постановка питання потребує перегляду. У багатьох країнах, де були розміщені
дипломатичні представництва, голови місій, разом з радниками, виробляли не
лише свою стратегію поведінки, але й самостійно вирішували питання, що
стосувалися напрямків роботи. Окрім того, діяльність дипломатичного
представництва, найчастіше порівнювали лише з роботою його голови, інколи
радника. Це обмежує можливості аналізу процесів, що відбувалися в той час.
Головний підхід до розгляду закордонної політики з недостатнім врахуванням
ролі особистості та штату дипломатичних представництв не дає можливості для
глибинного аналізу тогочасних процесів та явищ. 3
Дослідження сукупності дипломатичних представників по таким
критеріям, як вік, фахова приналежність, станове походження, особливостям
навчання та професійного становлення дозволяють оцінити кваліфікованість
штату місій, рівень їх організації, а отже, ефективність роботи яку вони могли
виконувати. Це дозволяє показувати результати як в кількісній, так і в якісній
формі. Застосування антропологічного підходу і методів психологічної та
соціологічної науки та менеджменту, дає змогу проаналізувати ефективність
діяльності дипломатичних місій, рівень їх організації та стосунки в середині
колективу, обґрунтувати принципи підбору кадрів у їх сукупності та виявити
основні закономірності.
Розглядалися дипломатичні представництва в загальних та спеціальних
працях, присвячених історії української дипломатії, де основна увага була
зміщена на політичний аспект діяльності. Загальні праці, зазвичай, охоплювали
період від початку ХХ століття до 2000 років, що дає змогу простежити
еволюцію поглядів на роль зовнішньої політики. Спеціальні праці присвячені
певним аспектам роботи, таким як фінансування та інформування. Наприклад,
інформаційній діяльності Міністерства закордонних справ та окремих
українських дипломатичних представництв, структурі, фактичному
фінансуванню, значно рідше, кадровому наповненню. У працях Д. Вєдєнєєва,
І. Дацьківа, В. Соловйової, Я. Пирога розглядаються міжнародні відносини
України в 1918–1921 рр. та розкриваються різні їх аспекти.
Попри це, не розглядаються умови перебування, тобто орендовані для
роботи приміщення, наявність необхідного приладдя та дозвілля
дипломатичних представників. Окремі представництва та визначні дипломати
проаналізовані переважно у статтях. Стосовно біографічного довідника по
дипломатах періоду Української революції, то найновіший з них датований
2000 роком. Колективні монографії, присвячені українській дипломатії
орієнтовані на висвітлення політичної історії, основна увага зосереджена на
чинниках, які сприяли та заважали діяльності дипломата і наскільки 4
ефективною була робота в умовах несприйняття українського питання світовою
спільнотою.
Систематизація інформації про штати дипломатичних представництв
дозволила проаналізувати рівень організаційної підготовки, показати
внутрішню структуру українських дипломатів. Досліджений поділ
дипломатичних місій на розряди, встановлені закономірності законодавчо
закріпленого фінансування та фактичних надходжень для утримання
дипломатичних представництв. Простежено особливості функціонування
українських місій протягом всього періоду Української революції 1917–
1921 рр. Обґрунтована теза про ситуативний набір дипломатів періоду
Української революції. Висвітлений віковий розподіл в середині
дипломатичних місій, показана фахова кваліфікація дипломатів та розкритий
зв'язок між фаховою приналежністю та ефективністю роботи. Був здійснений
аналіз повсякденності представників українських дипломатичних місій на
основі зібраного матеріалу. Проаналізовано штати дипломатичних
представництв з залученням методів контент-аналізу, що дозволило вивести
головні закономірності по сукупності представників по яким була наявна
інформація. Вибірка являється репрезентативною.
Витрати на оренду приміщення, заробітну плату, представницькі кошти
початково закладалися в нормативно-правових актах разом зі штатом
дипломатичного представництва, але ще в період Гетьманату
П. Скоропадського стало зрозумілим, що для повноцінної діяльності, обсяг
фінансування необхідно збільшити. У період Директорії УНР фінансування
збільшилося, але девальвація української валюти та зростання кількості
закордонних представництв не вирішило проблеми. Заробітна плата службовців
дозволяла орендувати житло, але її не вистачало для ведення світського образу
життя, що вимагалося від дипломатів.
Для дипломатичного представництва була важливою наявність
кваліфікованих працівників, від чого частково залежала успішність місії за
кордоном. Ключову роль в організації роботи дипломатів відігравав його 5
голова. Він відповідав за розподіл повноважень серед працівників місії,
визначав головні напрями роботи та контролював діяльність працівників.
Важливою була й посада радника, який за необхідності заміняв голову,
контролював документообіг представництва, справи господарського характеру,
допомагав у складанні офіційних заяв та інших документів, організації
зустрічей та забезпечення необхідними матеріалами голови місії. До складу
представництв також входили військові аташе, торгові агенти, які
фінансувались та підпорядковувались відповідним міністерствам.
Побутові умови співробітників українських дипломатичних представництв
були різними. Все залежало від рівня забезпечення місії та наявності власних
коштів в урядовців. У деяких випадках співробітники проживали у будинку, де
розташовувалося представництво, якщо це був готель або орендувалася вся
будівля, але, переважно, житло винаймалося в зручних та економних районах.
Конфлікти в середовищі українських закордонних представництв 1918–
1921 рр. були типовим явищем. Причинами напружених ситуацій стали
відсутність чітких вказівок з Міністерства закордонних справ, вільна
інтерпретація урядових та відомчих наказів, протиріччя внутрішнього і
зовнішнього характеру в середині місій та конфлікти між українськими
дипломатами на соціальному, політичному чи економічному підґрунті.
Дозвілля українських дипломатів, як і їх умови проживання,
диференціювалося залежно від наявності власних коштів та поділялося на дві
групи: зустрічі з друзями, товаришами та знайомими приватного характеру та
різноманітна діяльність культурницького характеру, відвідини театрів,
виставок, організація зустрічей та званих обідів тощо.
Частина діяльності українських дипломатичних представництв була
направлена на протидію ворожій антиукраїнській політиці дипломатичних
представництв радянської Росії та білогвардійських урядів і формувань, які
всіляко намагалися дискредитувати діяльність українських місій, посіяти
недовіру та сформувати негативну думку щодо українських представництв
зокрема та України загалом. Також у деяких державах Західної Європи, у першу чергу, серед французького політикуму, мало місце упереджене
ставлення до України, яке склалося після підписання Брестського мирного
договору, та визначалося позицією провідних держав світу щодо відновлення
незалежності Польщі.
Українські дипломати, в переважній більшості, виявилися недостатньо
підготовленими для виконання покладених на них обов’язків та вирішення
поставлених завдань. Вплив особистих уподобань часто виражався у відході від
задекларованого урядом курсу зовнішньої політики. Проблеми зі зв’язком та
недостатня координація діяльності всіх українських представників за кордоном,
конфліктні ситуації між уповноваженими урядом та головами посольств і місій
та в середині конкретного дипломатичного представництва, справляли свій
вплив на образ України у Європі та світі, але поряд з недобросовісними
службовцями завжди знаходилися ентузіасти своєї справи, які щиро прагнули
до ствердження молодої держави на міжнародній арені.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати
поглиблюють знання в галузі української дипломатії 1918–1921 рр. Висновки та
узагальнення дослідження можуть бути використані в діяльності
зовнішньополітичних та інших державних установ і відомств України при
розробленні практичних питань регіональної та глобальної політики, підготовці
узагальнюючих праць з історії європейських міжнародних відносин, лекційних
і спеціальних курсів з історії зовнішньої політики та міжнародних відносин
України.
Особистий внесок полягає в постановці наукової проблеми та
самостійному її вирішенні. Наукові результати, викладені в дисертаційній
роботі, здобуті авторкою самостійно. Всі публікації є одноосібними.
Ключові слова: дипломатичне представництво, дипломат, голова
представництва, радник, особовий склад, кардове наповнення, місія,
посольство, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія УНР, віковий поділ,
освітній рівень, організація представництва.
Ластовець Н. О. Життя та діяльність представників українських
дипломатичних місій 1918–1921 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
Дослідження зовнішньої політики молодої української держави періоду
революції 1917–1921 рр. є необхідним елементом для розгляду об’єктивних і
суб’єктивних факторів, що сприяли ствердженню України на міжнародній
арені. Разом з цим, роль персоналій, що відстоювали інтереси держави за
кордоном, була ключовою. Від їх професіоналізму, зв’язків в політикумі країни
перебування, рівня компетентності залежало становлення України як суб’єкта
міжнародних відносин в період 1918–1921 рр.
Існуючі засоби оцінки базуються на дослідженнях факторів, що сприяли чи
заважали досягненню поставлених перед українськими дипломатами цілей.
Особа дипломата не сприймалася як самостійна, хоча, зважаючи на проблеми зі
зв’язком між посольствами і місіями та Міністерством закордонних справ, така
постановка питання потребує перегляду. У багатьох країнах, де були розміщені
дипломатичні представництва, голови місій, разом з радниками, виробляли не
лише свою стратегію поведінки, але й самостійно вирішували питання, що
стосувалися напрямків роботи. Окрім того, діяльність дипломатичного
представництва, найчастіше порівнювали лише з роботою його голови, інколи
радника. Це обмежує можливості аналізу процесів, що відбувалися в той час.
Головний підхід до розгляду закордонної політики з недостатнім врахуванням
ролі особистості та штату дипломатичних представництв не дає можливості для
глибинного аналізу тогочасних процесів та явищ. 3
Дослідження сукупності дипломатичних представників по таким
критеріям, як вік, фахова приналежність, станове походження, особливостям
навчання та професійного становлення дозволяють оцінити кваліфікованість
штату місій, рівень їх організації, а отже, ефективність роботи яку вони могли
виконувати. Це дозволяє показувати результати як в кількісній, так і в якісній
формі. Застосування антропологічного підходу і методів психологічної та
соціологічної науки та менеджменту, дає змогу проаналізувати ефективність
діяльності дипломатичних місій, рівень їх організації та стосунки в середині
колективу, обґрунтувати принципи підбору кадрів у їх сукупності та виявити
основні закономірності.
Розглядалися дипломатичні представництва в загальних та спеціальних
працях, присвячених історії української дипломатії, де основна увага була
зміщена на політичний аспект діяльності. Загальні праці, зазвичай, охоплювали
період від початку ХХ століття до 2000 років, що дає змогу простежити
еволюцію поглядів на роль зовнішньої політики. Спеціальні праці присвячені
певним аспектам роботи, таким як фінансування та інформування. Наприклад,
інформаційній діяльності Міністерства закордонних справ та окремих
українських дипломатичних представництв, структурі, фактичному
фінансуванню, значно рідше, кадровому наповненню. У працях Д. Вєдєнєєва,
І. Дацьківа, В. Соловйової, Я. Пирога розглядаються міжнародні відносини
України в 1918–1921 рр. та розкриваються різні їх аспекти.
Попри це, не розглядаються умови перебування, тобто орендовані для
роботи приміщення, наявність необхідного приладдя та дозвілля
дипломатичних представників. Окремі представництва та визначні дипломати
проаналізовані переважно у статтях. Стосовно біографічного довідника по
дипломатах періоду Української революції, то найновіший з них датований
2000 роком. Колективні монографії, присвячені українській дипломатії
орієнтовані на висвітлення політичної історії, основна увага зосереджена на
чинниках, які сприяли та заважали діяльності дипломата і наскільки 4
ефективною була робота в умовах несприйняття українського питання світовою
спільнотою.
Систематизація інформації про штати дипломатичних представництв
дозволила проаналізувати рівень організаційної підготовки, показати
внутрішню структуру українських дипломатів. Досліджений поділ
дипломатичних місій на розряди, встановлені закономірності законодавчо
закріпленого фінансування та фактичних надходжень для утримання
дипломатичних представництв. Простежено особливості функціонування
українських місій протягом всього періоду Української революції 1917–
1921 рр. Обґрунтована теза про ситуативний набір дипломатів періоду
Української революції. Висвітлений віковий розподіл в середині
дипломатичних місій, показана фахова кваліфікація дипломатів та розкритий
зв'язок між фаховою приналежністю та ефективністю роботи. Був здійснений
аналіз повсякденності представників українських дипломатичних місій на
основі зібраного матеріалу. Проаналізовано штати дипломатичних
представництв з залученням методів контент-аналізу, що дозволило вивести
головні закономірності по сукупності представників по яким була наявна
інформація. Вибірка являється репрезентативною.
Витрати на оренду приміщення, заробітну плату, представницькі кошти
початково закладалися в нормативно-правових актах разом зі штатом
дипломатичного представництва, але ще в період Гетьманату
П. Скоропадського стало зрозумілим, що для повноцінної діяльності, обсяг
фінансування необхідно збільшити. У період Директорії УНР фінансування
збільшилося, але девальвація української валюти та зростання кількості
закордонних представництв не вирішило проблеми. Заробітна плата службовців
дозволяла орендувати житло, але її не вистачало для ведення світського образу
життя, що вимагалося від дипломатів.
Для дипломатичного представництва була важливою наявність
кваліфікованих працівників, від чого частково залежала успішність місії за
кордоном. Ключову роль в організації роботи дипломатів відігравав його 5
голова. Він відповідав за розподіл повноважень серед працівників місії,
визначав головні напрями роботи та контролював діяльність працівників.
Важливою була й посада радника, який за необхідності заміняв голову,
контролював документообіг представництва, справи господарського характеру,
допомагав у складанні офіційних заяв та інших документів, організації
зустрічей та забезпечення необхідними матеріалами голови місії. До складу
представництв також входили військові аташе, торгові агенти, які
фінансувались та підпорядковувались відповідним міністерствам.
Побутові умови співробітників українських дипломатичних представництв
були різними. Все залежало від рівня забезпечення місії та наявності власних
коштів в урядовців. У деяких випадках співробітники проживали у будинку, де
розташовувалося представництво, якщо це був готель або орендувалася вся
будівля, але, переважно, житло винаймалося в зручних та економних районах.
Конфлікти в середовищі українських закордонних представництв 1918–
1921 рр. були типовим явищем. Причинами напружених ситуацій стали
відсутність чітких вказівок з Міністерства закордонних справ, вільна
інтерпретація урядових та відомчих наказів, протиріччя внутрішнього і
зовнішнього характеру в середині місій та конфлікти між українськими
дипломатами на соціальному, політичному чи економічному підґрунті.
Дозвілля українських дипломатів, як і їх умови проживання,
диференціювалося залежно від наявності власних коштів та поділялося на дві
групи: зустрічі з друзями, товаришами та знайомими приватного характеру та
різноманітна діяльність культурницького характеру, відвідини театрів,
виставок, організація зустрічей та званих обідів тощо.
Частина діяльності українських дипломатичних представництв була
направлена на протидію ворожій антиукраїнській політиці дипломатичних
представництв радянської Росії та білогвардійських урядів і формувань, які
всіляко намагалися дискредитувати діяльність українських місій, посіяти
недовіру та сформувати негативну думку щодо українських представництв
зокрема та України загалом. Також у деяких державах Західної Європи, у першу чергу, серед французького політикуму, мало місце упереджене
ставлення до України, яке склалося після підписання Брестського мирного
договору, та визначалося позицією провідних держав світу щодо відновлення
незалежності Польщі.
Українські дипломати, в переважній більшості, виявилися недостатньо
підготовленими для виконання покладених на них обов’язків та вирішення
поставлених завдань. Вплив особистих уподобань часто виражався у відході від
задекларованого урядом курсу зовнішньої політики. Проблеми зі зв’язком та
недостатня координація діяльності всіх українських представників за кордоном,
конфліктні ситуації між уповноваженими урядом та головами посольств і місій
та в середині конкретного дипломатичного представництва, справляли свій
вплив на образ України у Європі та світі, але поряд з недобросовісними
службовцями завжди знаходилися ентузіасти своєї справи, які щиро прагнули
до ствердження молодої держави на міжнародній арені.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати
поглиблюють знання в галузі української дипломатії 1918–1921 рр. Висновки та
узагальнення дослідження можуть бути використані в діяльності
зовнішньополітичних та інших державних установ і відомств України при
розробленні практичних питань регіональної та глобальної політики, підготовці
узагальнюючих праць з історії європейських міжнародних відносин, лекційних
і спеціальних курсів з історії зовнішньої політики та міжнародних відносин
України.
Особистий внесок полягає в постановці наукової проблеми та
самостійному її вирішенні. Наукові результати, викладені в дисертаційній
роботі, здобуті авторкою самостійно. Всі публікації є одноосібними.
Ключові слова: дипломатичне представництво, дипломат, голова
представництва, радник, особовий склад, кардове наповнення, місія,
посольство, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія УНР, віковий поділ,
освітній рівень, організація представництва.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.