Знайди книгу!

Опис:
Філас В. М. Живопис та графіка як джерело з історії Південної України
останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни (032 – Історія та археологія). – Інститут української археографії та
джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Київ, 2019.

Остання чверть XVIII – перша половина XIX ст. для Південної України
позначилися значними змінами політичного, соціально-економічного, культурного та
демографічного характеру. Ці зрушення знайшли відображення у великій кількості
різного роду історичних джерел. Саме цей час позначився початком масових
візуальних «трансляцій» з регіону та появою значної кількості візуальних джерел у
вигляді творів живопису.
У дисертаційному дослідженні зазначається, що традиційно зображальним
джерелам в історичних дослідженнях відведена функція бути лише ілюстрованим
додатком до текстів. Твори образотворчого мистецтва займають в історичних
дослідженнях місце візуального обслуговування тексту, усього лише підвищуючи
його сприйняття і привабливість, хоча можуть допомогти в отриманні нових
історичних фактів. Відтак, часто не враховується та обставина, що зображення,
насамперед, створене сучасником та очевидцем, може дати наочне уявлення про
ідеологію епохи, побут, етнічні риси, події тощо. Тобто, зображальні джерела є
такими ж свідченнями та відбитками історичної реальності, як і писемні, усні, речові
та ін. Особливої уваги потребують такі джерела, як твори графіки, живопису, які
створювались в часи, коли ні кінематографу, ні фотографії, ні, тим більше,
телебачення не існувало. Художньо-графічні джерела дають нам можливість уявити
історичний факт в просторі, тобто подивитися на нього зовсім з іншого боку, ніж це 3
допускають традиційні актові або наративні джерела. Тому вони можуть містити іноді
зовсім несподівану інформацію для історика.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що художньо-
графічний спектр фіксації історії Південної України став вперше об’єктом
спеціального дослідження. Завдяки здійсненій евристичній роботі було актуалізовано
комплекс візуальних джерел у вигляді творів живопису та графіки, а також вперше
було здійснено його джерелознавчий аналіз. Значущість практичного боку
дослідження полягає в тому, що його результати мають широку сферу застосування.
Зокрема, це стосується написання узагальнюючих праць з джерелознавства,
досліджень тем з мистецтвознавства, використання в музейній та пам’яткоохоронній
справі, а також при створенні підручників та відповідних навчальних курсів.
Дослідження носить міждисциплінарний характер і тому базується як на
використанні методів, які застосовуються у візуальному міждисциплінарному
просторі, мистецтвознавстві, так і в історичних студіях. Одним з основних базових
підходів до аналізу творів живопису та графіки як історичних джерел був
деконструктивізм. Аналіз структурних елементів візуалій, їх взаємозв’язок та зв’язок
з реальними подіями дозволив дати оцінку творам живопису та графіки, де
відображена історична південноукраїнська реальність останньої чверті XVIII –
першої половини XIX ст. як історичному джерелу.
Зазначається, що за останні 25 років у закордонній науці активізувалася
розробка проблематики візуальної історії, міждисциплінарної взаємодії історії та
мистецтва. Ці питання підіймались, перш за все, в працях Т. Мітчела, Г. Поллок,
Н. Мирзоєва, Дж. Вульфа, М. Баль, О. Вішлєнкової та багато ін. В українській науці
проблеми візуальної історії та міждисциплінарної взаємодії історії та мистецтва
тільки починають розроблятися. Дисертаційне дослідження є продовженням
закладених традицій в української історіографії, що враховує світовий досвід
дослідження живопису та графіки як історичного джерела.
Північне Причорномор’я протягом свого історичного існування мало свої
особливості ментального, вербального, а також художньо-графічного сприйняття.
З’ясовано, що Епоха Просвітництва була лише констатацією тисячолітньої ґенези 4
образного сприйняття регіону, на який «цивілізований» Захід дивився як на
«відсталий» та ворожий регіон. Коріння цього процесу сягає ще античних часів. Як
для «античного», так і «середньовічного» мешканця загроза та біда приходили саме
зі сходу, а найближчим «східним» регіоном до тогочасної Європи був сучасний
південноукраїнський регіон. Цим самим у свідомості європейців закріпився образ
краю як «пекельного» місця. Таким чином, довгий час раціональні наукові знання та
художньо-графічне осягнення регіону були майже відсутні.
Геополітичні зрушення в останній третині XVIII ст. дали поштовх початку
масштабного вивчення регіону, з’ясуванню його потенціалу, результатом чого стала
чимала кількість організованих різними відомствами Російської імперії та
європейських приватних осіб експедицій з метою створення масштабної наукової
картини регіону. Експедиції залишили досить цікавий графічний інформаційний
ресурс. У цей час Південна Україна стає й «регіоном-натурою» для образотворчого
мистецтва. Після ліквідації Кримського ханства в пошуках сюжетів його відвідують
численні художники, які своїми творами значно «візуалізували» край. Окрім того,
широкі простори Південної України, які берегли в собі значну кількість культурних
та історичних пам’яток, що належали різним народам та епохам, стали досить
популярним місцем серед представників європейської еліти для організації вояжів. Ці
мандрівки залишили досить цікавий інформаційний шар, значну частину якого
представляють зображальні джерела. Таким чином, за короткий проміжок часу
сформувався значний, недосліджений до кінця й нині, корпус зображальних джерел,
який містить відомості, відсутні в писемних та інших історичних джерелах.
Джерела розпорошені по різних музейних зібраннях, але більшість їх
сконцентрована у Державному Ермітажі та Російському музеї. Частина оригінальної
графіки та живопису тиражована за допомогою ксилографії, гравюри та літографії.
Публікація збірок історичних зображень не має сталої наукової традиції та є скоріше
за все виключенням. Тому в історичних дослідженнях їх по суті замінюють різного
роду путівники, каталоги зібрань музеїв, окремих авторів, виставок тощо.
У дисертації твори живопису та графіки, що відображають історичну реальність
Південної України останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст., було класифіковано за такими критеріями, як візуальна мова, ступінь відображення історичної дійсності та
жанрові ознаки.
У роботі зазначається, що структура сюжету творів живопису та графіки
Південної України останньої чверті ХVIII – середини ХІХ ст. формувалась трьома
шляхами: пряме відображення, конструювання та трансформація. Ключем до
розуміння інформації, що несуть у собі твори живопису та графіки, є їх назви або
артіоніми. Як історичне джерело артіоніми мають свою структуру. Дослідження
структури цих джерел дало можливість виявити їх інформаційний потенціал.
Відносно творів живопису та графіки, де відображена історія Південної України
досліджуваного періоду, була здійснена сюжетна, авторська та артіонімічна
атрибуція. У результаті аналізу цих творів було встановлено три шляхи, якими
відбувалась компіляція сюжетів з історії Південної України останньої чверті XVIII –
середини ХІХ ст. Атрибуція творів живопису та графіки щодо авторства була
проведена за двома напрямками. З одного боку, це атрибуція творів, авторство яких
встановлено помилково. З іншого боку, це атрибуція візуалій, які були копіями з
більш ранніх робіт. Останній вид атрибуції – артіонімічний, виявив два рівні
невідповідності сюжету творів живопису і графіки та його назви. На першому рівні
така невідповідність виникала в результаті авторських помилок, що були
продиктовані нестачею знань з історії регіону та авторською неуважністю. Другий
рівень – результат помилок при атрибуції робіт, в першу чергу, спеціалістами
аукціонів.
Ключові слова: артіонім, атрибуція, візуальне джерело, джерелознавчий
аналіз, графіка, живопис, Південна Україна.