Знайди книгу!

Опис:
Матвієнко Т.О. Земства України на тлі суспільно-політичних процесів
доби Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.) – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 історія України. – Вищий навчальний заклад Укоопспілки
«Полтавський університет економіки і торгівлі», Полтава; Харківський
національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України,
Харків, 2019.

У дисертаційному дослідженні комплексно проаналізовано вплив суспільно-
політичних процесів в Україні доби Центральної Ради (березень 1917 р. ‒ квітень
1918 р.) на земства та їх зворотній вплив на суспільно-політичні трансформації та
українське державотворення того часу.
Аналіз публікацій радянських і сучасних авторів, праць учених з української
діаспори свідчить, що ця проблема досліджувалася ними переважно в контексті
боротьби за встановлення радянської влади в Україні або ж становлення української
незалежної держави. Дослідники земств окремих регіонів України акцентують увагу
на регіональних особливостях їх еволюції під впливом загальноукраїнського
суспільно-політичного контексту. Відтак, актуальність винесеної в назву дисертації
проблеми визначається станом її дослідження.
Її вирішення стало можливим завдяки залученню широкого кола джерел
(опублікованих нормативно-правових актів, матеріалів архівів, періодичних видань,
спогадів), які проаналізовано в дисертації. Причому більшість із них до наукового
обігу вводиться вперше. У дисертації наголошено на важливості для вирішення
поставлених у ній завдань методології дослідження, яка базується на принципах
об’єктивності та історизму, а також адекватних методах (історико-генетичному,
історико-порівняльному, історико-типологічному, історико-системному,
статичному, аналогії, історико-психологічної реконструкції). Їх сукупність дала
можливість уникнути суб’єктивних оцінок під час аналізу джерел і зробити
відповідні висновки.
У дисертації показано, що губернські та повітові земства, створені після
відміни в Росії в 1861 році кріпосного права, попри їх консервативний склад, на
початку XX ст. почали претендувати на участь у суспільно-політичному житті
держави. Оскільки царський уряд категорично виступав проти цього, більшість
земств України вітали повалення в лютому 1917 року російського самодержавства.
Вони підтримали Тимчасовий уряд, який очолив голова Всеросійського земського
союзу Г. Львов. У відповідь той призначив своїми повновладними комісарами на
місцях голів повітових і земських управ. Так уряд сподівався зміцнити тут своє
становище.
У дисертації доведено безпідставність цих сподівань. Створені ще за царизму,
земства не були виразниками соціально-економічних інтересів демократичних кіл
сільського населення та їх сподівань на демократизацію процесів формування й
діяльності органів влади. Зволікання Тимчасового уряду з реформуванням земств
призвело до того, що воно почало проводитися ініціативно місцевими революційно
налаштованими громадськими організаціями. Створені ними місцеві виконавчі
комітети почали відкликати комісарів Тимчасового уряду, поповнювати своїми
представниками склад повітових і губернських земських зібрань, тим самим значно
радикалізувавши їх. Аби зберегти ситуацію на місцях під своїм контролем, 14
березня 1917 року Тимчасовий уряд доручив повітовим і губернським комісарам
очолити створення губернських, повітових, міських, волосних і селищних комітетів.
Дійсно, земці брали досить активну участь у їх формуванні. Проте перебороти
стихію революційної демократизації земських органів самоврядування не змогли.
На кінець весни 1917 року більшість повітових і частина губернських комісарів
Тимчасового уряду в Україні за ініціативи громадських комітетів були усунуті зі
своїх посад. Їх обійняли представники демократичних сил, які домінували у складі
губернських і повітових земських зібрань. Для Тимчасового уряду це загрожувало
втратою впливу на місцях, паралічем системи органів влади, наростанням анархії. У
дисертації наголошено, що особливо гострою ця проблема була в Україні, де зростав
авторитет створеної в березні 1917 року Української Центральної Ради. Її заклики до
автономії України знаходили все більшу підтримку й серед земців.
Прагнучи зберегти вплив на земства та легітимізувати їх діяльність, уряд
пішов на реформування органів земського самоврядування й ухвалив 21 травня 1917
року Положення «Про волосне земське управління» та «Про здійснення виборів
губернських і повітових земських гласних». Ними проголошувалося всезагальне,
рівне, пряме виборче право за таємного голосування. Ці правові акти досить
детально проаналізовано в історичній та юридичній літературі. Тому в дисертації
основну увагу приділено висвітленню обставин розробки та прийняття положень,
які визначали порядок формування й обсяги повноважень нової, по суті, базової
земської одиниці, якою стали волосні земства. Після прийняття 9 червня 1917 року
Тимчасовим урядом Постанови «Про зміну діючого положення щодо губернських та
повітових земських установ» останні спільно з волосними земствами перебирали на
себе основні адміністративні та господарсько-розпорядчі повноваження на місцях.
За комісарами Тимчасового уряду зберігалися лише функції нагляду за
дотриманням земствами законності у своїй діяльності.
Таким чином, Тимчасовий уряд, по суті, проголосив про створення нової
системи управління країною на основі принципів демократії та самоврядування. На
цьому неодноразово наголошували учасники обговорення проголошеної земської
реформи. Водночас вже тоді звучали скептичні голоси: уряд запізнився з її
проведенням і розпочав реформу тоді, коли серед селянства вже почало домінувати
негативне ставлення до земств та діяльності самого уряду.
Цим скористалася Центральна Рада, яка 10 червня 1917 року ухвалила
I Універсал, у якому чітко проголосила свої наміри боротися за автономію України
та статус центральної влади в межах її території. Її основою на місцях мали стати
українізовані органи місцевого самоврядування. Універсал отримав масову
підтримку збоку земств України й дав потужний імпульс до їх подальшої
демократизації.
Реакція Тимчасового уряду була блискавичною. Уже 11 червня 1917 року він
дав старт виборам до волосних земств, а 29 червня 1917 року його делегація прибула
до Києва й змусила Центральну Раду піти на компроміс, викладений у II Універсалі
від 3 липня 1917 року. Згідно з ним відповідь на прагнення Центральної Ради до
автономії України мали дати Всеросійські Установчі збори, вибори до яких були
призначені на осінь 1917 року.
Універсал викликав глибоке розчарування в демократичних земських колах.
Це ще більше ускладнило підготовку виборів до волосних земств. Попри те, що
координували її комісари Тимчасового уряду, основний тягар ліг на земства, яким
довелося вирішувати фінансові, організаційні, кадрові та інші проблеми під час
визначення меж земських волостей, числа гласних у кожній із них, формування
виборчих комісій, створення дільниць для голосування, укладання списків виборців.
Останні у своїх більшості розцінювали вибори до волосних земств як спробу не
лише зберегти, а й розширити сферу діяльності дореволюційних установ, тому
нерідко чинили опір заходам із їх підготовки.
Політичні партії, які розглядали виборчу кампанію у волосні земства як
репетицію боротьби за свій вплив на інших щаблях адміністративної системи та на
виборах до Установчих зборів, суттєво вплинути на хід підготовки до них не могли,
оскільки вони мали проводитися за мажоритарною системою. До того ж на
волосному рівні партії організаційно були представлені дуже слабо. Відтак
кандидати в гласні волосних земств висувалися переважно за становим, а не
партійним принципом.
Прагнучи виправити ситуацію, 26 липня 1917 року Тимчасовий уряд дозволив
повітовим земствам приймати рішення про можливість проведення волосних
виборів за пропорційною системою. Це був «політичний хабар» партії російських
есерів, які домінували у складі Тимчасового уряду й мали найбільший вплив на селі.
Проте в Україні популяризовані ними моделі вирішення найболючішого для селян
земельного питання на той час уже асоціювалися з партією українських есерів і
створеними нею селянськими громадськими організаціями. Вони ж орієнтувалися
на Українську Центральну Раду. Відтак запровадження пропорційної системи на
виборах до волосних земств в Україні не дало політичного зиску Тимчасовому
урядові. Навпаки, цей крок лише ускладнив підготовку до волосних виборів,
терміни проведення яких із липня 1917 року змістилися на кінець серпня – жовтень
цього року. Відповідно довелося перенести вибори до Всеросійських Установчих
зборів.
Проведений у дисертації аналіз явки виборців на дільничні комісії для
голосування засвідчує надзвичайно високий рівень їх абсентеїзму в усіх без винятку
губерніях України. Дуже рідко відсоток тих, хто проголосував на виборах до
волосних земств, сягав 50%. У багатьох волостях довелося призначати повторні
вибори. Але на них приходило ще менше виборців.
Негативне ставлення селян до самих виборів, їх недовіра до представників
заможних верств населення та інтелігенції, низький рівень політичної культури та
освіти визначали результати виборів: до волосних земств були обрані переважно
селяни, висунуті позапартійними групами селян чи селянськими громадськими
організаціями – радами та спілками. За висуванців політичних партій майже не
голосували, а якщо й голосували, то переважно за представників від українських
соціалістів-революціонерів. Усе це визначило політичні наслідки виборів до
волосних земств: на більшості установчих засідань волосних земських зібрань, які
масово прокотилися Україною у вересні ‒ жовтні 1917 року, була задекларована
підтримка Української Центральної Ради.
Саме в цей час в Україні відбувалися вибори до повітових земств. Лише в
Полтавській губернії явка виборців на них сягала понад 60%, в інших ‒ була навіть
нижчою, ніж на волосні. Як у волосних, у повітових земських зібраннях домінували
позапартійні гласні від селян, більшість із яких розділяли засадничі положення
партії українських есерів. Оскільки вибори проводилися і в повітових центрах, зріс
відсоток у складі повітових земств гласних, висунутих групами та спілками місцевої
інтелігенції й осередками політичних партій. Останні досить активно працювали на
виборах, проте відчутних результатів досягли лише українські есери. При цьому,
порівнюючи з дореволюційним, склад гласних повітових земств оновився майже
повністю. Більшість із них орієнтувалися на Центральну Раду. Отже, вибори
продемонстрували можливість досягнення проголошених нею цілей демократичним
шляхом.
Силове захоплення в жовтні 1917 році влади в Росії більшовиками
підштовхнуло Українську Центральну Раду до прийняття 7 листопада 1917 року
III Універсалу, у якому проголошувалася Українська Народна Республіка.
Декларувався її нерозривний зв'язок із демократичною Росією, проте вища влада в
Україні переходила до Центральної Ради та її Генерального Секретаріату.
Найвищою адміністративною владою на місцях оголошувалися органи місцевого
самоврядування, у тому числі земства. Аби підкреслити їх нову роль у майбутній
Україні, 19 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила закон «Про зміну назв
земських інституцій», згідно з яким земства отримали статус волосних, повітових і
губернських народних рад.
Водночас більшість земств підтримували Центральну Раду лише в частині її
автономних прагнень у складі Росії, продовжували вірити у доленосність
Всеросійських Установчих зборів. Тому, коли у відповідь на їх розпуск
більшовиками та пряму військову агресію більшовицької Росії в Україну
Центральна Рада проголосила незалежність УНР, земці розгубилися – самостійність
для них була неочікуваною.
Після захоплення території України більшовиками земці спробували
досягнути компромісу з ними. Не маючи власного адміністративно-господарського
апарату управління, останні декларували готовність до нього. Проте дуже скоро їх
політичні інтереси взяли гору над здоровим глуздом і більшовики розпустили не
лише земські збори, а й більшість земських управ. В Україні силою зброї окупантів
їх місце зайняли органи диктатури пролетаріату – ради робітничих, селянських і
солдатських депутатів. У дисертації подано розгорнутий аналіз відповідних
процесів.
Також, показано, що втрати (кадрові, політичні, іміджеві, організаційні), яких
зазнали земства від тимчасової окупації України були, настільки значними, що ті не
змогли розпочати свою роботу й після відновлення за підтримки німецько-
австрійських військ влади Центральної Ради. Остання ж виявилися не спроможною
допомогти їм у цьому. Усе це було однією з причин, які й визначили її сумну долю. 29 квітня 1918 року вона була розпущена генералом П. Скоропадським, який
захопив владу в Україні.
Аналіз еволюції земств Україні в контексті суспільно-політичних процесів
доби Центральної Ради, наведені висновки щодо її рушіїв та змісту мають практичне
значення для сучасного реформування системи влади й органів місцевого
самоврядування. По-перше, вони переконливо свідчать, що реформа може мати
успіх лише за умови, що буде максимально враховувати інтереси місцевого
населення та їх громад і користуватиметься їх підтримкою. По-друге, її успіх
залежить від послідовності й наполегливості в реалізації та підтримці збоку
центральних інститутів влади. Нарешті, необхідно усвідомлювати: окупанти завжди
прагнуть створити на підконтрольній їм території такі органи влади, які б служили,
насамперед їм.

Ключові слова: Українська Центральна Рада, Тимчасовий уряд, земство,
самоврядування, громадські комітети, вибори, земське зібрання, земські управи,
влада, більшовики.