Знайди книгу!

Опис:
Маслійчук В.Л. Культурно-освітні ініціативи на Лівобережній та
Слобідській Україні другої половини XVIII – початку ХІХ ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук
за спеціальністю 07.00.01. Історія України. – Харківська державна академія
культури; Запорізький національний університет, Харків – Запоріжжя,
2019.
У дисертації на основі аналізу писемних джерел комплексно
досліджено задуми та втілення ідей світських навчальних закладів на
території Лівобережної та Слобідської України (українських земель у
складі Російської імперії) від початків секулярних проектів до часу
реалізації системи освіти. Освітні стратегії та проекти розглядаються як
певний соціокультурний процес, що призводить до поступового
домінування світських початків в освіті, становлення освітньої системи з
масовим доступом, що є частиною функціонування соціальних інститутів.
Освітні ініціативи розглянуто як змінний процес, що є продуктом певних
культурних та соціальних реалій певної епохи. Для їх вивчення
застосовано поєднання методик як культурні студії над поширенням
світських практик, так і елементи просопографії, історії уявлень та
загальноістоичні методи (історико-генетичний та історико-порівняльний).
Дослідження базується на принципах системності, соціально-
культурних підходів, міждисциплінарності. Відповідно до цих принципів
світські освітні стратегії розглядаються як частина соціально-політичних
процесів, є наслідком соціальних реалій конкретної історичної епохи.
Таким чином, пов’язано серійну історію з аналізом казусів та порівнянь,
поєднано із загальними освітніми процесами на європейському континенті.
Подібні дослідження є новими для української історіографії, але
містять певну історіографічну складову. Від початку такі студії базувалися
на просвітницьких уявленнях про користь освіти та необхідність її 3

поширення, що в українських реаліях мало низку обумовлень. Утворення
нової світської школи за церковних змін і обмеження доступу до освітніх
практик створювало ілюзію, що в минулі часи у XVII – XVIII ст., освіта в
Україні була загальнодоступною, а дяківська школа давала необхідну
основу для знань. Цей почасти історіографічний стереотип не відповідав
реаліям. Поява нової світської школи і зміни пов’язані з цим процесом,
отримали назву – «освітньої революції». Дана «революція» призвела до
великих змін в освітній сфері, появи вікових зрізів, допуск до освіти
жіноцтва. Невдачі у становленні світської освіти знаходили послідовних
критиків у перших істориків (М.Сухомлинов, О.Андріяшев,
О.Лазаревський), однак поступово за збільшенням безпосереднього
архівного матеріалу дане ставлення дещо змінилося на констатацію успіху
виникнення навчальних установ (І.Панаженко, М. Тутолмін,
О.Твердохлібов). Пізніше національні історики використали дані про
поширення дяківської школи та її обмеження як свідчення репресивної суті
царизму щодо української культури, що повторюється і в сучасних
виданнях (І.Огієнко, В. Біднов, С. Сірополко).
Загальне ставлення до освіти та освітніх проектів – теж є важливим
критерієм для характеристики різного типу історичних праць. Апріорі
освітній сфері накидувалися якісні показники, а проект співвідносився із
реалізацією.
Головним питанням «освітньої революції» залишається питання
доступу до освіти поширення освітніх закладів серед нижчих прошарків
населення, поява світських закладів жіночої освіти, звільнення освітніх
закладів від «схоластики» та латини, а з цього й розвій у пізнішому
національних мов.
Хронологічні та територіальні рамки даної праці від перших
світських проектів часу гетьманування Кирила Розумовського до
складання освітньої системи та початки її кризи в перших десятиліттях
ХІХ ст. Територія даних студій козацькі автономії: Гетьманщина та 4

слобідські полки, що становили певну культурну єдність, яка підпала під
істотні імперські соціо-культурні реформи.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше: висвітлено
постання світської освіти: від перших ініціатив до чіткої системи на
даному просторі; з’ясовано причини невдач низки освітніх проектів на
основі різних підходів і критеріїв; комплексно досліджено найважливіші
явища в освітній сфері; реконструйовано механізми постання світських
навчальних закладів роль у тому процесі держави та різних соціальних
прошарків; актуалізовано питання про роль освіти та знань у тогочасному
суспільстві; соціальну значимість освіти. отримали подальший розвиток
такі проблеми: визначення основних освітніх ініціатив (гетьманської
влади, прагнень козацької старшини, малоросійського та слобідського
шляхетства); вивчення впливу соціальних практик на процес здобуття
освіти; дослідження початків світської жіночої освіти та її трансформації
протягом даного періоду від доступної до станової; спроби вивчення
впливу освітніх норм з центру до периферії; взаємодія традиційного і
новацій, насаджуваних державою «згори»; вплив Просвітництва та нових
знань на освітні стратегії; з’ясування особливостей регіональних поділів як
причин успіхів чи невдач освітніх заходів; дослідження освітніх практик
суспільства підімперських українських земель, причини успіхів та невдач
освітніх реформ.
Значна увага приділена освітнім стратегіям і практикам, ролі
соціального чинника в постанні та функціонуванні освіти, особливостям
освітніх трансформацій на українських землях, особистісному впливу на
постання та працю освітніх закладів, постанню світського типу культури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами:
Робота виконана в рамках науково-дослідних тем Харківської державної
академії культури «Українська культура: історико-культурологічні
виміри» та «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти».
Практичне значення очікуваних результатів. Зібрані матеріали та
зроблені висновки і рекомендації можуть бути використані у подальшому
вивчені проблем української освіти і культури, при написанні навчальних і
наукових праць з історії української культури, історії України, розробці й
читанні лекцій та спецкурсів. Результати дослідження можуть стати у
пригоді органам місцевого самоврядування, громадським організаціям,
культурним установам, державним органам у визначенні напрямків і
пріоритетів в освітній і культурній сферах.
Ключові слова: освіта, освітня революція, секуляризація, училища,
школа, ініціативи, трансформація.