Знайди книгу!

Опис:
Чухліб Т. Назви "Україна" та "Українний" в офіційному тезаурусі держав Східної Європи та Малої Азії: діахронно-семантичний аналіз (1490-ті рр. — середина XVII ст.) / Т. Чухліб // Україна в Центрально-Східній Європі. - 2018. - Вип. 18. - С. 13

За допомогою діахронно-семантичного методу автор досліджує склад-
ний процес еволюції уживання поняття «Україна» у ранньомодерну добу
історії Східної Європи та Малої Азії. Дослідник приходить до висновку, що
слова «Україна» та «Українний» протягом XV — першої половини XVII ст.
використовувалися офіційними структурами Великого князівства Литов-
ського (ВКЛ), Корони Польської, Османської імперії, Кримського ханства,
Московського царства та Війська Запорозького у таких випадках: по-
перше, для означення пограничної (прикордонної) території ВКЛ; по-друге,
для синонімічного маркування «краю», «землі» під назвою «Русь», де
компактно проживав «руський народ» та вживалася «руська мова»; по-
третє, у «вужчому» дискурсі ВКЛ та Корони Польської ця назва позначала
територію Київського та Брацлавського воєводств ВКЛ, у «ширшому» —
після Люблінської унії 1569 р. впроваджувалася королівською владою Речі
Посполитої як офіційна назва для Київського, Брацлавського, Чернігів-
ського, Руського, Белзького, Волинського, Підляшського і Подільського воє-
водств Речі Посполитої. Султани Османської імперії з 1530-х років окрес-
лювали цим терміном території на північ від Очаківського еялету та
Білгородського санджаку у межах річок Дніпро та Дністер, а гетьмани
Війська Запорозького від початку XVII ст. уявляли «Україною» обшири, що
простягалися від південно-східних меж Білої Русі — на півночі і до гирла
Дніпра — на півдні.
Ключові слова: назва «Україна», «Українний», «Русь», Велике кня-
зівство Литовське, Корона Польська, Османська імперія, Річ Посполита,
Військо Запорозьке, Стефан Баторій, Сигізмунд ІІІ Ваза, хоронім, полі-
тонім.