Знайди книгу!

Вільний, спонтанний вияв бажань немовляти, дитини, підлітка, нарешті, дорослої людини, їхнє жадання знань та істини, їхня потреба в любові — все це зазнає різних обме­жень. Дорослішаючи, людина мусить значною мірою відмо­витися від незалежності, від потаємних бажань та інтересів, від своєї волі і прийняти волю, бажання, навіть почуття, не властиві їй самій, а нав'язані прийнятими в суспільстві стан­дартами думок і почуттів. Суспільство і сім'я як його психо-соціальний посередник повинні вирішити важке завдання: зламати волю людини, щоб вона про це не довідалася. За до­помогою складного процесу навіювання певних ідей і док­трин, шляхом різних винагород і наказів, а також поширю­ючи відповідну ідеологію, суспільство вирішує це завдання в цілому настільки успішно, що більшість людей вірять, нібито вони діють із власної волі, не усвідомлюючи, що ця воля їм нав'язана і суспільство вміло маніпулює нею.

Речі, яки­ми ми користуємося в повсякденному житті, нерухомість, обрядовість, добрі справи, знання і думки — все це може стати об'єктом бажання, і хоч самі по собі ці об'єкти не «погані», вони стають такими, якщо ми чіпляємося за них, якщо вони стають кайданами нашої свободи і перешко­джають справжньому самовиявленню.

Свобода людини обмежена настільки, наскільки людина прив'язана до власності, до роботи і, зрештою, до свого «Я».

Той убогий, хто нічого не бажає, нічого не знає і нічого не має

Справжніми послідовниками юдейських пророків стали великі вчені, рабини, і передусім засновник діаспо­ри Раббі Іоханан Закаї. Коли юдейські зверхники під час війни проти римлян (70 р. н. е.) вирішили за краще всім померти, ніж зазнати поразки і позбутися своєї держави, Раббі Закаї вчинив «державну зраду». Він таємно залишив Єрусалим, піддався командувачеві Римської армії і попро­сив дозволу заснувати Єврейський університет. Це було початком багатої єврейської традиції і водночас втратою всього, що мали євреї: власної держави, власного храму, власної духовної і військової бюрократії, власних жертов­них тварин і ритуалів. Усе було втрачено, але зберегла себе група людей, у яких не було нічого, крім ідеалів буття: зна­ти, вчитися, мислити і покладати надії на прихід Месії.

Пустеля — це ключовий символ визволення юдей­ського народу, це не рідний дім; тут нема ані міст, ані ба­гатств; тут живуть номади-кочівники, у яких нема майна, а є лиш найнеобхідніше для життя. Так склалося історич­но, що традиції номадів-кочівників увійшли в розповідь про Вихід, і цілком можливо, що саме ці традиції й ви­значили тенденцію боротьби проти всіх видів нефункціональної власності та вибір життя в пустелі як підготов­ку до вільного існування.

Жадоба володіння неминуче призводить до нескін­ченної війни класів.

Несправедливість може і не сприйматися як несправедливість, аж до того часу, коли хтось не вигадає певну роль, якої ніхто не грав до того часу. Лише тоді, коли хтось має візію і має голос, що може описати її, те, що здавалося природою, починає виглядати як культура, те, що здавалося долею, починає виглядати моральною мерзотою.

Сміх унеможливлює втримання влади

У життя є завжди два боки: один - це радість від отримання нових досвідів, а інший жалоба за тим, що втрачене. Один не може існувати без іншого.

Тривалі роки психоаналізу, того, іншого, я все перепробував. Але коли хтось працював з моїм тілом і зумів вивести мене зі стану, в якому воно у певний спосіб застигло, мій розум відкрився для нових способів сприйняття світу.

Лікування, наука, відкриття - все це пов'язано з творенням нових асоціацій, вербальних чи якихось інших.

В кожній культурі церемонії потрібні для того щоб поправити соціальні зв'язки.

Візьмемо, наприклад, батька, який повернувся з війни. Війна - це погана річ. Тому ви асоціюєте досвід цього чоловіка з негативним досвідом війни. Тож ви не цікавитеся цим чоловіком. А це вже зрада, оскільки він повернувя з брудного міця, де було жахливо і ніхто не хоче про це чути. Те саме можна сказати про людей з божевільні - це страшне місце, кажуть вони, тому що вас покинули, незважаючи на те, що про вас піклуються.

Митець завжди носить із собою свою смерть, як добрий священник носить із собою требник.