Знайди книгу!

Ви кажете "смерть бога"? Це хитрість юдео-християнського розуму: труп , якого ніхто не бачив, є вигадкою, і те, що "створює бога", зовсім не померло, та й почувається пречудово. Власне, це схильність до ірраціонального як відповідь на трагічний характер реального. Інакше кажучи, трагічна думка про неминучість смерті пропонує широчезні перспетиви для популярності ірраціональних почуттів

Конструювання етичного мозку становить першу сходинку до політичної революції, гідної цієї назви.

Деякі серйозні хворі обертають свою манію величі, істерію та параною в соціально шановану діяльність. Люди влади й порядку, професійні політики - гістріони суспільсва спектаклю, істерики на глобальній культурній сцені - сублімують свої відхилення так, щоб уникнути радощів бути зачисленими у спеціальних установах...

Дорослі деколи навіть не здатні помічати, що головне витратити на дитину, яку навчають, не просто деякий час, а весь час, непокладаючи рук.

Матеріалізм дарує спокій. Смерть передбачає скасування всіх умов для насолод або страждань. Отже смерті нічого боятися. ЇЇ ефекти діють ще до неї: вона страшить думкою про те, що нас очікує. Така негативність нам не потрібна. Цілком досить самої миті, що прийде. Набагато важливіше не померти за життя, тобто не померти живим - чого не скажеш про деяких осіб , які ніколи не вчилися жити, а тому й не жили по справжньому.

Егоїстові потрібна спілка егоїстів

Наберіться відваги більше не слугувати і ось ви вільні

Дівчина, яка має ідеальну фігуру, уже не здатна злетіти вище своєї дупи

Чоловіки - як унітази: або засрані або зайняті

Вільне і сильне тіло творить умови можливості для вільного духу.

За неможливості жити і діяти розумно і морально вважається виправданним самогубство. Головною метою людини проголошується доброчесне життя у згоді з природою, Логосом. Ідеал стоїцизму - мудрець, що досяг душевної незворушності (атараксії) і завжди діє у згоді із природним законом, відповідно до накреслень долі. Надалі поняттям "стоїцизм" стали позначати моральну позицію, котра передбачає витриманість, стійкість, суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду (щастя), гідну поведінку за будь-яких обставин.

У людини можуть бути які завгодно серйозні наміри, але все вирішують знання реальності, повнота інформації. Ми маємо справу зі сліпими, які думають і планують свої дії в межах доступного їм розуміння.

В ідеалі будь-яке сильне почуття виливається врешті-решт у дію. І в дії воно знаходить свою смерть, бо етична людина, що бігає вздовж моря, все більше відчуває власну фізичну втому, шум крові у вухах, а почуття вселенського жалю, яке її охопило в бездіяльному спогляданні, випаровується під впливом утоми і роздратування. На жаль, найсильніші, найглибші почуття переживаються в бездіяльності, а дія, спровокована ними, виступає їх, почуттів, істинним убивцею.

Вони... Вони всі обізлені. Сама злість. Злість і сліпа ненависть. Це духи руйнування. Вони не хочуть жити, їм уже однаково.

З обмеженості неминуче випливає залежність. Щоби зробити людину залежною, потрібно зробити її обмеженою, а останнє досягається звуженням простору життя (у будь-який спосіб). Причому звуження повинно бути від початку, щоби принаймні першу половину свого життя людина провела в обмеженому просторі, тоді вона сформується за певним типом і надалі буде триматися за свою вузькість.
Ступінь залежності прямо пропорційний ступеню людської обмеженості. Чим обмеженіша людина, тим легше ЇЇ зробити залежною. Пояснюється це просто: обмеженість пов’язана з локальним місцем: по-перше, зв’язок із одним місцем легко робить людину підконтрольною, її можна взяти на облік; а по-друге, живучи в обмеженому колі, людина починає, як то кажуть, жити обмеженим колом. Іншими словами, вона прив’язується до всього, що є в цьому колі, до всякої дрібниці. Звідси і її спорідненість «із усім близьким». Але тим самим людина легко стає вразливою! Досить силам, які володіють її близьким, тобто обмеженим, простором, прямо або побічно пригрозити втратою останнього (або частини його), як людина починає панікувати. Психологія тут проста: якщо я все життя живу на цьому клаптику і з ним зрісся, то я не можу внутрішньо не тремтіти перед тим, кому цей клаптик належить, хто має або може мати над ним владу. Хто я тоді такий, який співвідніс себе з тим, чим, по суті, я не є?
У тому й перевага необмеженості, всесвітності, що там немає співвіднесення себе (принаймні, такого цілковитого) з яким-небудь «цим і тільки цим» ареалом життя. І тому немає важеля влади надлюдиною.
Живучи в маленькому постійному колі, я обростаю тисячами звичок, і з часом порушення навіть однієї з них, найдрібнішої, стає для мене потрясінням. Я готовий все терпіти і все виконувати, аби не чіпали «моє маленьке життя». Мені вже однаково, хто і як править мегаполісом, державою, що роблять правителі — це не має до мене відношення. Як і те, що наді мною, що піді мною, що на сусідній вулиці. Я буду, як говорили в давнину, нижче трави, тихіше води, тільки не чіпайте мене. Я боюся за свій п’ятачок. Я тремчу за те, чим я став.