Знайди книгу!

А найгірше, що ти вже не робиш нічого цікавого. Ти нічого не бачиш, нічого не кажеш. Страшний парадокс. Тобі здається, нібито перебуваєш у центрі геть усього, від чого твоя вага зростає, та насправді з тебе витікає життєва енергія. Можу закластися, що, крім монітора, ти вже місяцями нічого не бачиш. Хіба не так?

Ліпше бути внизу драбини, по якій хочеться лізти в гору, ніж посередині драбини, по якій лізти не хочеться, хіба не так?

Небезпека полягає радше в тому, щоб оцінювати власну значущість лише зовнішніми вимірами і дозволяти, щоб ваше життя визначали не ваші власні цінності, зацікавлення чи прагнення, а чужі очікування або, точніше, страх не задовільнити ці очікування.

Якщо ви ставите собі за мету бути успішним у суспільно прийнятних стандартах, на такому шляху порівняно легко орієнтуватися: це щось на кшталт заповнення анкети. "Отримувати гарні оцінки" - ставимо "плюс". "Бути старанним студентом" - "плюс". "Ввічливо поводитися зі статусними людьми, які можуть допомогти" - "плюс". Цей шлях важкий, але зрозумілий. Але якщо ви хочете бути іноватором чи метцем або якщо вас більше цікавить сенс вашої роботи, ніж гроші, тобто якщо ви хочете щось змінити у цьому світі, то готового плану немає. Можливо, для досягнення мети знадобиться навпаки відкидати усталене, ризикувати і викликати лють у сильних світу цього.

Незалежно від того, чи плекає певна особа своє культурне коріння, чи біжить від нього, воно нікуди не зникає і не втрачає ані ваги, ані формотворчого впливу.

Правило "пік - кінець" полягає в тому, що люди запам'ятовують лише пікову й кінцеву точки свого досвіду і забувають про всі інші його частини.

Коли люди усвідомлюють скінченність свого життя, вони не просять багато. Вони не шукають статків. Вони не шукають більшої влади. Їм потрібен лише дозвіл, на скільки це можливо, продовжувати творити історію свого життя на світ - дозвіл робити вибір і підтримувати зв'язки з іншими згідно зі своїми пріоритетами.

Єдина умова, за якої смерть позбавлена сенсу, - бачити себе частиною чогось більшого...

Культура - це комплекс поширених звичок та очікувань.

Особиста перспектива, а не вік важать найбільше.

Свобода - омана - це лише назва останнього умовно осягнутого. Байдужою людина стає тільки під дією нових примусових сил( так званої суспільної дресури) або травми.

Коли воля поєднується із розумом, людина перетворюється на зграбну тваринку.

Ти сильний такою мірою, якою є сильний найслабший член твоєї спільноти.

Дурень не збреше і нічого не ускладнить. Його простота - не убога спрощеність. Дурнева правда не зранить серця.

Для трикстера абсурдною є думка про можливе існування значень у повсякденному житті. Це занурює його в стан іронії, скепсису стосовно будь-якого обов'язку. Спосіб буття трикстера завжди безцільний, а отже - йому несила потрапити до поля відповідальності, для нього лишається невідомим поняття "здорового глузду". Він настільки незнайомий навіть самому собі, що й своє тіло не визнає єдиним цілісним утвором: його руки ворогують між собою; незважаючи на фалічні ознаки, трикстер здатний перетворитися на жінку, завагітніти і народити дитину.
Трикстер - це щось невловиме між людиною чи бодай іншою істотою. Попри прагнення до смислотворчості, він ще несповна здатний навчитися оцінювати світ як людина. У будь-якому разі він якась божественна істота. Трикстер втілює ознаки, які непідвладні розуму. Через властиве шаленство він виявляє неабияку здатність до творення тих речей, на реалізацію яких хтось інший виявляється непридатним. Інакше кажучи, трикстер постає як культурний герой, в якому втілені глибоко-екзистенціальні вектори людського граничного буття. То чи не втілює трикстер енергію, яка дозволяє нам виритися з наших стереотипів і культурних нашарувань? Чи не викликає він силу, яка відкриває світ безмежних моживостей?
Таким чином, трикстер і є тим міфологічним попередником предстаників мудрого шаленства, який бачить своє завдання в тому, щоби звільнитися від культурних шор і надмірних раціональних притензій, аби мати можливість подивитися на реальність відкрито.