Знайди книгу!

Тривога і кризові ситуації звільняють людину від конформізму, оскільки загострюють відчуття власної самотності через відчуття байдужості навколишнього світу.

Моє велике бажання - бути людиною. Багато зустрічаю осіб, але мало серед них людей у повному значенні того слова. Зустрівшись з такою людиною, ви відходите від неї кращі.

Дай молодим те, в чому вони відчувають нагальну потребу, щоб стати незалежними від нас і спроможними робити свій вибір.

Свобода принесла людині незалежність і раціональність її існування, але у той самий час ізолювала її, пробудила у ній почуття безсилля і тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і людина опиняється перед вибором: позбавитися свободи за допомогою нової залежності, нового підпорядкування, або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на неповторності й індивідуальності кожного.

Людина, що мислить, є мірою всіх речей. Якщо ти мислиш - ти вільний!

Я хочу, щоб моє життя та мої рішення залежали від мене, а не від різноманітних зовнішніх сил. Я хочу бути знаряддям своєї волі, а не волі будь-якої іншої людини. Я хочу бути суб'єктом, а не об'єктом; хочу діяти, керуючись власними міркуваннями, досягаючи усвідомлених мною цілей, а не під впливом якихось зовнішніх чинників. Я хочу бути кимось, а не ніким; хочу сам вирішувати, а не щоб вирішували за мене... Я хочу, насамперед, усвідомлювати себе як мислячу, активну істоту, наділену бажаннями, відповідальну за зроблені мною вибри і спроможну пояснити ці вибори...

Свобода потребує діяльності, невпинної важкої праці, щирої самовіддачі.

Приватна ініціатива вільної людини, яка реалізує індивідуальну свободу, обумовлює розвиток людства і пише історію.

Розгалужена мережа інституцій влади (від сім'ї, школи, лікарні - до поліції, суду і в'язниці) застосовує арсенал заходів, спрямованих на оцінку і класифікацію індивідів, виховання та упорядкування їх у просторі - для утвердження влади "норми" у суспільстві через пряме чи опосередковане придушення людської індивідуальності. У цій розгалуженій мережі відносин не кожен відчуває на собі пильне око владної машини, її непомітне втручання у життя. Не кожен усвідомдює, що він - об'єкт маніпуляції влади; той, чиї роль, значення і місце у соціумі визначили за нього.

Економічна свобода визначає індивідуальну і політичну свободу.

Людині непросто звільнитися від впливу соціуму, від звичок і стереотипів, яких її навчили з дитинства (стандартів поведінки, думок і почуттів). Таке звільнення можливе тільки тоді, коли людина здатна досягти і зберегти автономність - тобто має здатність до усвідомлення, спонтанності та близькості, а також певну свободу дій для здійснення власного вибору поведінки. Набуття такої свободи залежить від сміливості і волі відкинути певний соціальний вплив і вимоги суспільства, зосередитися на власних цінностях і переконаннях і навіть принести у жертву автономії деякі переваги свого визнання оточенням.

За правилами гри "Боягуз" два авто летять на великій швидкості назустріч один одному. Той, хто зверне з дороги першим, щоб уникнути зіткнення - боягуз. Уявіть, що один з учасників знімає кермо з валу і демонстративно (на очах у противника) викидує його у вікно. Тепер він знає, що інший гравець переклав відповідальність за уникнення зіткнення на нього. Той, хто викинув кермо, змінив хід гри. Він тепер не має іншої стратегії, ніж їхати прямо, а єдиним оптимальним ходом противника буде звернути. Обмеження своєї свободи дій у такому випадку зробить першого гравця переможцем. Для гравця, що рухається в авто з кермом, свобода обирати означатиме свободу програти. Щоправда, застосовування такої стратегії не позбавлене ризиків, адже другий гравець цієї гри може вчинити так само, як і перший - позбавити себе можливості керувати авто.

Сутність і сенс гри - у відчутті задоволення, що випливає з таких її споконвічних властивостей, як свобода дій, поєднання можливості з ризиком, напруга. Саме напруга визначає цінність і неповторність гри, обумовлює захоплення грою та азарт: дедалі більше напруга зростає - гравець втрачає усвідомлення того, що він грає

Сучасні практики боротьби із самотністю пропонують людині втечу від свободи шляхом занурення у метушню буденності (розваги, масові заходи, подорожі тощо). Ця терапія псевдозаміщення має на меті допомогти людині злитися з більшістю, змиритися з цінностями системи - тобто втекти від себе, загубити себе у натовпі, зректися своєї особистості.

Проблема в самотності завжди служить для нас свідченням духовності.