Знайди книгу!

Бути об'єктивним, мати здоровий глузд - це можливо тільки тоді, коли людина опанувала скромність, якщо їй пощастило піднятися над дитячими мріями про всеохопність і всемогутність.

Якщо ірраціональна віра - це те, що вважають істинним тільки тому, що такої думки дотримується більшість або ж авторитетна особа, то раціональна віра грунтується на власному переконанні, що має за основу продуктивне спостереження й мислення, незважаючи на думку більшості.

У брахманізмі, так само як і в буддизмі та даосизмі, кінцевою метою релігії є не правильна віра, а правильна дія

Дитина ламає, розбиває щось, аби це пізнати; завдає шкоди тварині; з жорстокістю відриває крильця метелика, щоб його пізнати - і розкриває його таємницю. Власне жорстокість породжується чимось глибшим - бажанням пізнати таємницю речей і життя.

Повага є можливою тільки тоді, коли я досягнув незалежності; якщо я можу стояти і ходити без підтримки, без потреби домінувати та використовувати когось іншого. Повага може існувати, тільки грунтуючись на свободі. ...Любов - дитя свободи, а не домінування.

Людину вважають діяльною, якщо вона робить бізнес, вивчає медицину, працює на конвеєрі, виготовляє стіл або вправляється у спорті. Усі ці види діяльності мають дещо спільне: вони націлені на зовнішню мету, якої конче треба досягти. Та до уваги не беруть мотиви діяльності. Візьмімо як приклад людину, яка занурюється в нескінченну роботу через глибоке відчуття непевності й самотності; чи іншу - яку штовхають вперед амбіції або жага до грошей. В обох цих випадках людина постає рабом пристрасті, а її активність за реальних умов є "пасивністю", бо її штовхають уперед; вона є страждальцем, а не діячем. З іншого боку, того хто сидить тихо, споглядаючи світ без особливої мети або цілі, - і дослухається хіба що до себе і своєї єдності зі світом - вважають "пасивним", бо він нічого "не робить". Насправді ж такий стан зосередженої медитації є найвищим проявом діяльності - тут діє душа, і це можливо лише за умов внутрішньої свободи і незалежності. Одна концепція діяльності - сучасна - означає витрату енергії заради досягнення зовнішніх цілей; інша - застосування внутрішніх сил людини, незалежно від того, чи матимуть при цьому місце будь-які зовнішні зміни.

Людина є частиною природи, проте, відірвавшись від неї, повернутися назад вона не може; якщо її вигнали з раю - стану первісного єднання з природою - і вона захоче повернутися, їй заступатимуть шлях херувими з вогняними мечами. Тепер людина може рухатися виключно вперед, розвиваючи свій розум, віднаходячи нову гармонію - людську - замість тієї, що існувала до її появи, бо її вже втрачено назавжди.

Наочною демонстрацією впливу досвіду на розвиток головного мозку стали дослідження "багатих" і "бідних" щурів. "Багаті" щурі жили невеликими групами в клітках з безліччю щурячих атракціонів, наприклад драбинок чи бігових доріжок. "Бідні" щурі жили в таких самих клітках, але там було пусто і бракувало розваг. За період, що тривав кілька місяців, в "неокортексі" багатих щурів сформувались набагато складніші мережі синаптичних ланцюгів, які з'єднують нейрони, ніж у "бідних" щурів, система нервових зв'язків котрих мала досить примітивний вигляд. Різниця була такою великою, що головний мозок багатих щурів виявився важчим і, що цілком зрозуміло, вони виявляли набагато більшу кмітливість, шукаючи вихід з лабіринту, ніж "бідні" щурі. Аналогічні експерименти з мавпами виявили ті самі відмінності між "багатими" і "бідними" в плані досвіду приматами. Такий же результат, безсумнівно, спостерігатиметься і в людей.

Формування умовного страху - таку назву дали психологи процесу, в результаті якого подію, яка не становить жодної небезпеки, розглядають як загрозу: людина асоціює ЇЇ з чимось жахливим. Чарні зауважив, що якщо лабораторних тварин постіно тримати у стані переляку, їхні страхи можуть зберігатися на багато років.

Коли ми хворіємо, то стаємо дуже вразливими в емоційному плані, адже наше ментальне благополуччя частково грунтується на ілюзії невразливості. Хвороба - особливо важка - руйнує цю ілюзію, знищуючи початкову впевненість в тому, що наше особисте життя надійно захищене і йому нічого не загрожує. Раптом ми відчуваємо себе слабкими, безпорадними та вразливими.

Дані, отримані в процесі дослідження саморегуляції гніву та емоційного "зараження", свідчать, що єдиною ефективною стратегією боротьби з гнівом є така: потрібно відвернути увагу розлюченої людини, перейнятися її почуттями і прийняти її точку зору, а потім змусити зосередится на альтернативній можливості, яка зможе налаштувати її на позитивніший діапазон почуттів. Це щось на кшталт емоційного дзюдо.

Емпатія грунтується на самосвідомості. Чим глибше ми усвідомлюємо власні емоції, тим краще нам вдається читати почуття інших людей.

У війні з депресією особливо дієвими є ще дві стратегії. Одна полягає в тому, що ми вчимося ставити під сумнів думки, навколо яких обертаються всі наші роздуми. Ми ставимо під сумнів їх достовірність і вчимось шукати позитивніші й конструктивніші рішення. Друга передбачає цілеспрямоване планування приємних подій, які можуть нас відволікти.

Життя - це трагедія для тих, хто відчуває, і комедія для тих, хто мислить.

"Хто навчив вас цього лікарю?". Одразу ж пролунала відовідь: "Страждання".